«Була бандерівкою, нею і є» – на Тернопільщині живе 90-річна легендарна зв’язкова УПА

Ще в юні літа Євгенія Мальська боролася за волю України на рідній Козівщині, була зв’язковою в Організації українських націоналістів.

“Я була бандерівкою, нею і є, — гордо мовить бабця Євгенія. — Ми добре знали тоді, на що йдемо. Ми не були бандитами якимись, злодіями. Просто любили свою Україну. У нашому роду всі, і старі, і малі, любили Україну і мріяли про її незалежність. Моя родина заплатила дорогу ціну за це. Братика Петра у 29 років замордувало НКВС… До того він через свою участь в ОУН сидів ще й у найстрашнішій польській тюрмі — Березі Картузькій. От тільки звідти зумів вийти живим, а від совєтських катів — ні. Вони, як тільки прийшли до нас у Західну Україну, відразу ж почали забирати вчителів, лікарів, всю нашу “Просвіту”. З тих арештованих мало хто повернувся додому живим. Про звірячі катування та жорстокі вбивства затриманих люди дізналися вже після червня 1941 року, коли москалі у паніці почали тікати. Тоді у тюрмах трохи не кожна родина знаходила тіла замордованих рідних. І наша — теж…

"У 1943 році я прийняла присягу й отримала псевдо “Русалка”, — розповідає Новій тернопільській газеті упівка Євгенія. — Не тільки я вступила до ОУН, разом зі мною було багато наших хлопців та дівчат. Скільки тих хлопчиків і дівчаток бідних полягло потім у мочарах і лісових хащах… Як мене батьки не просили, не відмовляли — вони ж уже одну дитину втратили, то щоб хоч я залишилася, — я їх не послухалася. Мабуть, уперше в житті. Переживали вони за мене дуже, бо енкаведисти, як вовки, — і вдень, і вночі — відстежували борців за волю України. Бувало, йду вночі на завдання — чи ґрипсу (таємне послання) несу, чи хлопцям їсти, чи перепроваджую до криївки когось із наших — мама відразу ж вклякає перед образами. Повертаюся під ранок — а вона ще колінкує…”

«У кожній другій хаті був повстанець, а в кожній третій — зрадник»

“Наші хлопці”, “мої дівчата” — своїх побратимів, які вже теж у літах, бабця Євгенія називає тільки так. Про них може розповідати годинами: “Я — що, мені, вважай, пощастило — жива-здорова залишилася, хоч не раз за волосок від смерті була, і по тюрмах-Сибірах ніхто не тягав… А могли би, бо охочих “закласти” вистачало. Тоді ж як було — у кожній другій хаті був повстанець, а в кожній третій — зрадник… Одного такого — на псевдо “Богданко” — ми виявили і в своїх лавах. Він у лісі з хлопцями був, а потім їх “всипав” — зрадив, їх під час бою повбивали, а “Богданко” їхньою кров’ю вимазався, енкаведисти стріляли в повітря, а він падав “мертвий”… Трупи повстанців москалі потім повикидали, а “Богданка” забрали з собою до машини — “етого ми самі вибросім”… Ми коли про те довідалися, зрозуміли, що він і мене здасть… Але, видно, я йому подобалася, тому він мене і не виказав. Я тоді не така, як тепер, була… (Сміється, — авт.) Багато років по тому, то були десь 60-ті, нібито випадково зайшов до мене на подвір’я — подивитися. Сказав мені: “Ніц ти за ці роки не змінилася…”

Скільки разів я була за волосок від того, аби “всипатися”, і щоразу якось Бог милував. Пам’ятаю, як з дівчатами довідалася, що енкаведисти у рів за селом поскидали тіла наших повстанців. Опорядили їм тихцем могилу, вінка сплели, покликали священика, щоб покропив… А тоді вирішили зазнимкуватися коло тої могили. А на другий день того знимкаря вже кагебешники “тягали”. Щастя, що він нікого не зрадив… Який тоді страх над нами усіма був, то годі і переповісти. Я про те, що була в УПА, своїм дітям розповіла вже аж тоді, коли настала вільна Україна. Вони ж до школи ходили, поміж люди, могли щось не те комусь бовкнути, то боялася, щоб їх за маму-бандерівку не “тягали”…

Пізно, ох, пізно ви надумалися за таке писати, — скрушно хитає головою бабця. — Вже нас нема майже нікого. Два роки тому наш побратим-повстанець помер, дзвоню до дівчат, то розказують, що на його похороні навіть не було кому прапора взяти в руки… А син його потім до мене приїжджав, каже, розкажіть щось про тата… Така біда була — батьки не могли навіть дітям про свою боротьбу розказати. А вже як стала Україна, як ми тішилися, Боже!.. До Козови з нашого братства упівського (ми ж всі зналися, трималися купи!) всі поз’їжджалися, йшли ми містом і співали пісень повстанських. Але маю жаль до нашої влади: як то стільки років нас мати за нізащо? Щоб червоні комісари і “визволителі” мали і пільги, і пенсії, і все, а ми — нічого, навіть слова доброго?"

Матір зреклася мертвої доньки

Переживає бабця Євгенія, коли дивиться репортажі зі Сходу. Душею і серцем вона там, на фронті, разом з українськими “хлопчиками”. Якби їй трохи менше літ та ноги не так боліли — теж поїхала б на війну. “А то дивлюся, як там молоді хлопці — цвіт нації —гинуть, і плачу… Нині їх хоч згадають, оплачуть, квіти на могилку принесуть… А в нас було таке, що не годен був навіть признати свого брата чи сестру, сина чи доньку серед мертвих, а замість могили пси кості розносили… У Козовій знаєте як багато будинків на костях наших хлопців стоять… Там бункери ще від німців позалишалися, то совіти туди трупи повстанців і скидали. Хто міг, той крав їх потім, аби хоч поховати по-людськи, а багато хто там так назавжди і залишився… У сусідньому Олесині жила дівчина, красива була — дуже, а косу яку розкішну мала!.. Вона пішла до лісу, залишивши вдома дитинку свою і маму стареньку. А потім був бій, і вона загинула, і її тіло виставили у центрі села на опізнання. Енкаведисти робили так — ставили драбину і на ту драбину спирали мертве тіло — щоб здалеку здавалося, ніби то жива людина стоїть. Привели її маму до неї та й кажуть: “Ну, чьто, узнайошь свойо бандєровскоє отродьє?” А вона на те — “ні, не знаю її”. А місцевий начальник міліції їй і каже — та як, придивися, це ж твоя донька, ось її коса. А мама, бідна, не признається, бо ж знає, що їй за те буде… Так і не признала доньки, відійшла, а за якихось пару метрів не витримала, упала посеред дороги, мов нежива… То її енкаведисти відкачали швидко і відразу ж з внучкою на воза посадили — до Сибіру вивозити… Отаке було, — розповідає Євгенія Михайлівна. І тут же сумно додає: — Боже мій, як згадаєш все те... Одним тішуся: нині підростає вільне покоління українців, котрі — я в це свято вірю — ще збудують справжню Українську державу. Таку, якою вона ще нам бачилася. Тоді “Слава Україні!” ми вимовляли так щиро і побожно, як молитву до Господа”.

Бандерівка Тернопільщина легендарна зв’язкова УПА
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Пригоди
З'явилася офіційна інформація про хлопчика, якого на своєму автомобілі збила Лілія Сопельник.  Потерпілий у ДТП, яку влаштувала в Києві теща шоумена Сергія Притули і політика Віталія Хомутинніка Лілія Сопельник, 9-річний хлопчик живий і перебуває в столичній дитячій лікарні "Охматдит", пише «OBOZREVATEL». Інформація про смерть дитини, яку вже встигли поширити деякі ЗМІ, виявилася фейком. Про це повідомила в Facebook пресофіцер поліції Києва Оксана Блищик....
Суспільство
Біда сталась 22 серпня в м. Бучач. Пише Погляд. Близько 23.30 год. в районну лікарню доставили 11-річну місцеву мешканку, якій вкрай здивовані лікарі встановили наступний діагноз: «Гостре отруєння сурогатами алкоголю, алкогольна кома». Як стало відомо «Погляду», мама дівчинки розповідає лише одне, що залишила її вдома на деякий час, а коли повернулась, то застала дитину непритомною. Що саме сталось на момент відсутності матері, поки що залишається невідоми...
Суспільство
У Тернопільській області триває освітня реформа: удосконалення мережі закладів освіти, створення опорних шкіл та їх філій. Зокрема, в 2019-2020 навчальному році в області буде функціонувати 33 опорні заклади та їх 80 філій. Аби школярі безпечно та комфортно могли добиратися до шкіл, курсують 40 шкільних автобусів. Про це пише Галас. Нагадаємо, 4 шкільних автобуси для опорних шкіл на умовах співфінансування придбано у 2019 році. 19 червня Кабінетом Міністрі...
Суспільство
У Бучацькому районі на Тернопільщині відтепер кращі учні та спортсмени можуть претендувати на  стипендію імені Героїв Небесної сотні Ігоря Костенка та Василя Мойсея. Відповідне рішення було прийнято депутатським корпусом районної ради. Отримати щомісячну стипендію у розмірі однієї тисячі гривень зможуть переможці та призери всеукраїнських та міжнародних конкурсів і змагань району. Склад комісії з відбору претендентів на здобуття стипендії вже затвердили, п...
Суспільство
Всеукраїнський марш за права тварин об’єднає п’ятнадцятого вересня 22 обласних центри. Небайдужі до долі тварин зберуться і в Тернополі. Вони відстоюватимуть заборону використання тварин у цирках, дельфінаріях, розвиток центрів утримання тварин, заборону хутряних ферм і ряд інших вимог. Як повідомила зз координаторка Всеукраїнського маршу за тварин у Тернополі Людмила Чеховська, учасники акції збиратимуться на Театральному майдані. «У неділю, 15 вересня о...
Суспільство
22 серпня відійшов у вічність Польовчик Вадим Іванович. "Весь життєвий шлях був тісно пов‘язаний з медициною міста, багато років був головним лікарем Тернопільської комунальної міської лікарні #2. Був людиною мудрою, розважливою, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч. Порядність, чесність і професіоналізм – найголовніші риси характеру Вадима Івановича. Розділяємо біль тяжкої втрати з сім‘єю та друзями", - повідомили колеги померлого з відділу охоро...
Пригоди
Подія трапилася 22 серпня в м. Тернопіль, на набережній міського ставу, поблизу ФСТ «Динамо». Про це пише Погляд. Близько 17.30 год. 15-річний місцевий мешканець, перебуваючи на велодоріжці, впав з велосипеда. Під час падіння хлопець наштовхнувся на важіль гальм, що знаходиться на кермі та отримав проникаючу рану стегнового м’яза. Працівники екстреної медичної допомоги, які прибули на виклик, не змогли самостійно надати допомогу, позаяк кермо велосипеда за...
Суспільство
Цьогоріч минає три роки з того трагічного дня, як під час виконання службового обов’язку загинули працівники Борщівського відділення поліції  Олександр Рудик та Андрій Чернятинський. Смертельні кулі озброєного злочинця забрали у вічність найдорожчих синів, люблячих батьків і вірних колег. Однак пам’ять про них не згасає, вона увіковічнена не лише в меморіалі розміщеному на будівлі поліції, а й у серцях рідних, та товаришів по службі. 22 серпня у пам’ять пр...
Пригоди
У соцмережі опублікували фото дитячого садочку № 27 у Тернополі, що на мікрорайоні БАМ, який жахає своїм станом.  "27садочок,Тернопіль.Постає питання ,люди ,ми любимо власних дітей?Одна язва з тисячі, - зазначила Марія Гевко у дописі. Olga Goncharenko підтвердила , що це дійсно поганий садок: "моя дитина ходила туди, то все нормальне ми робили за наші кошти, на що ж не збирали гроші, то було в жахливому стані. Другу дитину туди не дам". Дописом жінка підір...