Бути в армії – задоволення, переконують тернопільські солдати

Це – чудова можливість позбутися шкідливих звичок і навчитися дисципліні. Боятися служби нічого - сьогодні в армії дідівщини немає.

Два місяці залишилося служити 21-річному Василю Кобелю. Попереду в юнака – робота пожежником.

Десять місяців тому він став новобранцем 11-ї Тернопільської окремої гвардійської артилерійської бригади 13-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України. Як і решта призовників, урочисто склав присягу на вірність українському народу.

– Служити в цій військовій частині дуже почесно, - каже Василь Кобель. – Адже вона є однією із кращих у країні. Військовослужбовці тут продовжують славні традиції воїнів-артилеристів.

Юнак – родом із Теребовлянського району. Перед тим, які піти в армію, він три роки вчився у Вінницькому вищому професійному училищі цивільного захисту, аби здобути спеціальність “пожежник”. Уже майже рік строковик – старший пожежник у тернопільському пожежному взводі.

– Я хочу допомагати людям, - говорить Василь. – Тому й обрав таку нелегку професію. Ще у дитинстві захоплено переглядав телевізійні сюжети, в яких хтось із небайдужих рятував від вогню людей. Сам хотів стати тим рятівником. Адже я не хочу жити так, щоб моя хата була з краю.

Мама солдата працює вчителькою. Батько – завгоспом у районному будинку дитячої творчості. Вибір сина вони сприйняли позитивно, бо хочуть, щоб він виріс чесною та сміливою людиною. Аби юнак міг служити, йому посприяла навіть природа – дала неабияку фізичну силу. У лавах Збройних сил України Василь Кобель продовжує займатися бігом, армрестлінгом (змагання на силу рук – прим. ред.) та піднімає гирі. За успішні досягнення у бойовій спортивній підготовці та за сумлінне виконання військових обов’язків отримав кілька грамот від командира частини.

– Подяки одержувати завжди приємно, тим паче, якщо вони заслужені, - зізнається Василь. – Це спонукає до нових досягнень і самовдосконалення.

Хлопцеві подобається служити. Каже, саме в армії є можливість звести до купи увесь багаж знань, який до того отримав. А ще - вона вчить, як позбутися шкідливих звичок, працювати заради здійснення своїх бажань, робить дисципліну звичною. Відчувши солдатське життя “на власній шкурі”, Василь радить усім фізично здоровим призовникам не боятися йти в армію. Мовляв, вовка боятися – у ліс не ходити. А дідівщини, запевняє він, уже давно немає. Вона залишилася у старих фільмах. Хоча в армійському колективі, як і будь-якому іншому, повагу справді треба заслужити, додає юнак.

– Тут можна знайти багато друзів та однодумців, - наголошує солдат. – А ще - саме тут молоді стають старими. Як у фільмі, приходиш “зеленим духом”, а йдеш “великим дідом”. Хіба це не прикольно?

Військовий квиток хоче отримати і 24-річний Володимир Чепурда. У тернопільській військовий частині він за контрактом служить уже три роки. Свого часу, каже, армія, врятувала його від безробіття.

– Контрактна служба – вдалий варіант для молодих випускників вузів, які не можуть знайти роботу за спеціальністю, - акцентує він. – Тим паче, юнак із військовим квитком матиме кращі переспективи. Та й навчитися трохи самоорганізації нікому не завадить.

Володимир пригадує, як тяжко йому було спочатку адаптуватися. Перші три місяці служби він проходив фахову підготовку в Київській області. Тоді ж зіткнувся із суворим військовим режимом, адже все відбувається за чітким розкладом. Однак дуже скоро втягнувся, і сьогодні вже того не відчуває.

- Дуже подобаються практичні заняття, коли ми виїжджаємо на полігон, - додає він. - Щоправда, таких - небагато. Хоча військовику важко реалізувати себе без практичних вмінь.

Саме тому Володимир Чепурда так мріє поїхати миротворцем у якусь із країн світу. Однак для цього йому потрібно підтягнути рівень володіння англійською мовою. Наразі він планує підписати ще один контракт і продовжити службу в армії.

– Влада обіцяє підняти зарплату контрактникам, - додає контрактник. – Окрім того, військові мають можливість служити та паралельно здобувати освіту, а ще - реалізувати себе, наприклад, у науковій роботі тощо.

На службі молодий тернополянин – із 8.00 до 18.00. Йому часто доводиться ходити в наряди на свята. Проте це його зовсім не засмучує.

– Буває, в наряді треба стояти на Різдво або Пасху, - продовжує він. – Однак на інші свята отримаєш вихідний. Я обрав для себе пріоритет – службу, тому ставлюся до неї належно.