Неповнолітні жебраки з Тернопільщині заробляють по 500-600 грн на день

Останнім часом в області немає дітей, які жебракували б на вулицях. Принаймні про це звітують відповідні служби. Під церквами, у транспорті, на вокзалах можна зустріти хіба що ромів. Але це - їхній спосіб життя і вплинути на це важко.

- Останнім часом не бідні стукають в двері та просять милостиню, а волонтери, - каже директор обласного притулку для дітей Володимир Завіша. - Вони зуміли підняти проблему потребуючих в суспільстві, і це тішить. 
За останні два-три роки на Тернопіллі, додає він, не натрапляли на дітей, які просили гроші на вулиці, в кафе чи біля церкви. 
- Я не чув, щоб у нас діти нюхали клей, їх не витягували із теплотрас, під’їздів, - продовжує він. - Система захисту дітей, створена нині в державі, не дозволяє дитині опинитися на вулиці.
Втім, розповідає Володимир Завіша, в області були випадки втягування неповнолітніх у жебракування. Але їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Адже законодавство з такими батьками суворе. За подібне порушення їм загрожує кримінальна відповідальність. 
- Діти, які зараз перебувають у нас, потрапили сюди через невиконання батьківських обов’язків, - розповідає він. - Причиною зазвичай є алкоголізм. Батьки пропивають дитячі гроші, яка їм виплачує держава. 
Через жебракування у притулок останнім часом жодна дитина не потрапляла. Та й не видно таких на вулицях, додає пан Завіша. Трапляються хіба що діти-роми. 
- Але вони були у всі часи. Із цим важче боротися, - каже чоловік. - У них жебракування - в крові. Вони ніколи не хотіли працювати. Зароблять, прохаючи гроші. 

Володимир Завіша пригадує кілька історій про жебракування дітей, які закінчилися кримінальними справами, порушеними проти батьків. 
- Минулого року ми передали в прийомну родину чотирирічну Сніжану, яка жебракувала із мамою під Почаївською лаврою, - пригадує чоловік. - За втягнення дитини в в таке заняття жінку засудили на три роки позбавлення волі. Її доньку віддали у прийомну родину. 
За день та дівчинка, як продовжує директор, заробляла по 500-600 грн. Гроші віддавала мамі. Дитині гроші віряни давали, адже малі діти завжди викликають жаль. А це - легкий хліб для дорослих, адже вони можуть мати дохід без особливих зусиль. 
- Мама винаймала квартиру, одягали доньку, добре її годувала, - продовжує Володимир Завіша. - Жінка не відривала дитину від “виробництва”. Вона навіть одягала дівчинці памперс, аби та не відволікалася, бігаючи в туалет. Раптом приїде велика група вірян. 

Два роки тому у притулку був дворічний Ділан із Закарпаття. Мати малюка разом зі своїм співмешканцем, жителем Збаразького району, використовувала дитину для жебракування. Щодо того чоловіка правоохоронці порушили кримінальну справу за втягнення дитини у жебракування. Згодом, як пригадує пан Завіша, його засудили умовно. Хлопчика ж передали в обласний будинок дитини. Там він перебуває досі. Утім, Ділана не можні усиновити, бо його мама від нього не відреклася. 
- Жінка залишилася в Тернополі, хоча не має роботи і житла, перебивається збиранням макулатури та металобрухту, - додає чоловік. – Вона часто відвідує сина, за зароблене купує дитині печиво та цукерки. Треба віддати їй належне - вона зберегла почуття материнства і хлопчик знає, що в нього є мама.
Ця жінка свідомо не забирає дитину, бо не має куди, а в дитбудинку хлопчик - у теплі, про нього дбають. 
- Вона знає, що за втягнення дитини в жебракування, її чекає таке ж, як і спів жителя, тому боїться таку долю повторити, - каже директор.
Як нагадує Володимир Завіша, той хлопчик разом із мамою та її співмешканцем жив у саморобній буді, яку звели поруч із смт Великою Березовицею. 
- Співмешканець просив гроші, тримаючи дитину на руках, - каже пан Завіша. - Ходив по ринках, вокзалах, стояв біля церков. Щодня вони збирали близзько 200 грн. Тож дитину добре годували. Втім, через те, що хлопчик жив у “польових умовах”, він довго боявся води, адже мама його не купала. 
У Ділана, за словами директора, є артистичні здібності. Його мала і її співмешканець “видресирували” як маленького актора. Так люди кидали більше грошей. Хлопчик досі посміхається до всіх, підморгує, подає руку. 
- Але саме це допомогло йому дуже легко знайти спільну мову з іншими дітьми в притулку та у дитбудинку, - підсумовує чоловік.

Подолати жебракування серед дітей у нашій області вдалося, каже Володимир Завіша. Мовляв, є церква, влада, служби із захисту дітей. Вони не дозволяють батькам із дітьми виходити на вулицю, аби просити милостиню.

- На дітей дають певні виплати, дорослі можуть знайти роботу, та й взагалі – вже виробилася точка зору, що просити гроші - соромно. Наша область - невелика, хтось та й дізнається, - каже він. - А також є база даних родин, які опинилися в складних життєвих обставинах. Їх тримають на обліку і контролюють. Немає такої родини, де діти були б занедбані, а дорослих за це не покарали. 
Працюють кримінальна міліція у справах дітей, Служба у справах дітей, центри у справах сім’ї дітей та молоді, продовжує директор дитбудинку. 
- Ми раді, що врятували дітей, які у нас є, від вулиці і не дозволили їм вийти, аби вони почали просити милостиню, - каже Володимир Завіша. - Якщо дитина йде на вулицю, то там заробляє гроші і витрачає їх на власний розсуд. На харчі йде менша частина, решта - на розваги, спиртне, цигарки, азартні ігри. Врешті дитина виростає, гроші на вулиці їй давати перестають, а хочеться спритного та цигарок. Відтак підліток йде на злочини.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі