Рідновіри у Тернополі святкували Великдень

Тернопільські рідновіри вчора відсвяткували свій Великдень. Основна відмінність із християнською традицією полягає у тому, що обряд проводився не у храмі, а на природі, у даному випадку – на «острівці» у парку Топільче.

Дата рідновірського Великодня не випадкова – вона припадає на першу неділю після весняного рівнодення. Цього разу воно припадає на ніч з сімнадцятого на вісімнадцяте березня, то ж Великдень вже відбувся.

Рідновіри на «славлення» ( спільна молитва) приходять із кошичками, вміст яких такий же, як і в християн. Однак напередодні цього свята вони не постять – такої традиції у них не було споконвіків.
- Взагалі, піст шкідливий для здоров’я, – пояснює Ігор Аркуша, – тому рідновіри його не дотримуються. Стосовно «славлення», то під час молитви обов’язково розпалюють вогонь, який в ідеалі випалюється від сонця лінзою або тертям, способом спеціального лука, тягнучи за різні кінці його. Але ми наразі користуємося звичайним способом. Вогонь має право підтримувати тільки посвячена людина. Сміття туди кидати не можна. Гасити його не можна – він повинен догоріти сам.

Є у кошичках рідновірів і «бабка», і писанки, яким вони надають особливого значення. Про це детальніше наші читачі зможуть прочитати напередодні християнського Великодня. Однак зі слів Ігоря Аркуші стало відомо, що в жодному разі писанки не можна «видувати» або варити. Бо інакше виходить просто шкарлупка або варене яйце. Для писанки варто брати домашнє яйце, і розписувати його згідно до певних канонів. Не кожна людина може братися за розпис писанки: це можуть робити лише жінки – дівчата, вагітні, або ті, які вже не зможуть мати дітей. При цьому, якщо вагітна жінка розпише та подарує писанку бездітній жінці, та зможе завагітніти та виносити дитину. Писанка не може зіпсуватися, якщо виконана правильно та зберігається за належних умов. Якщо ж є підозра, що з нею щось не так, то її потрібно закопати у землю - пише "Погляд".

«Кожна писанка пишеться для кожного», – розповідає Ігор Аркуша, – не варто недооцінювати знаки та символи, зображені на писанці.

Усім, хто заходив на «острівок» у цей час, рідновіри дарували книгу Ігоря Ґуревича «Борек і Боги слов’ян», перекладену із польської мови. «Під час роздачі книжок-подарунків над нами низько-низько пролетів ключ білих лебедів», – розповідає Ігор Аркуша.