“Кінець світу наступив вже давним-давно”, ― Іван Круп’як

Ще змалку, як в  школу не ходив – знав,  де який місяць в році. То бабуся мене навчила. Була травник, знала від чого кожна травичка. Вона  бувала в світі, володіла трьома мовами. Одним словом, жіночка була розумна.

В дитинстві я засинав під дідусеву гру сопілки і під запах весняних трав. Дід був музикантом і гарно грав певне на всіх інструментах. Ото як тільки приходила весна, робив нам з хлопцями сопілки з верби, щоб мали чим гратись.

В нас у селі було гарне завжди освітленеподвір’я і ми ввечері влітку там сиділи.Як зараз пам’ятаю: під стріхою з обох боків у нас жили ластівки.

Студентське життя у мене пройшло в Чортівському педагогічному училищі. Заочно закінчив три астрологічні школи та Санкт-Петербурську міжнародну академію психологічних наук в Києві. Це було у 80-х – поч.90-х років, при Горбачові. Школи були на той час платними.

Коли я був студентом, ми жили в іншому світі,не в такомуматеріально зіпсованомуяк зараз.  Тоді можна було задурно пожити в Києві в своїх однодумців.  Тоді я дуже багато міст та країн об’їздив  і цікавився тим, чи може людина заглянути в майбутнє.

Завжди під свято Андрія до нас, студентів,  приходили дівчата дізнаватись свою долю. Я сидів тихо, просто спостерігав, бо мав ще мало досвіду.  Але вже тоді розшифровував свої сни і сни своїх знайомих.

Я завжди собі знаходжу розраду, люблю читати, співати. Співаю українські народні пісні. Українці мають їх близько 300 тис. Це велике досягнення нашого народу. А пісня – це голос нації, вона зближує людей.

Кінець світу наступив  вже давним-давно для сотні тварин і рослин. І до того призвела людська діяльність. Їх кількість зменшується, а нас, на превеликий жаль, збільшується. І ми мусимо шукати штучні виходи із ситуації, в якій опинились, їмо «штучні» продукти.

Ми повинні розуміти, що коли йдеться про кінець світу, то  не в розумінні завершення людського життя. Це просто буде початок інших часів. Кінець тому, що є: брехні, підлості, цинізму. Далі світ так не може існувати. От це якраз дуже актуально для молодих людей.

Кожен, хто хоче, і цікавиться зорями, може стати таким як я. Кожен може навчитись передбачати майбутнє і досягнути великих результатів,  але я вважаю, що в людини має ще й бути дар відчувати це. Бо може бути бабця знахарка і до неї буде йти багато людей, а  може бути дипломований лікар з гарним кабінетом і до нього ніхто не піде. Люди самі оцінюють твої здібності.

Були люди, з якими я не міг працювати. Я зразу кажу, що зараз не час для цього, або ж  просто бачу, що дати відповідь на питання я не можу , бо це не по моїй лінії. Люди ж до мене приходять з різними питаннями. Щось я можу порадити, щось не можу, щось – взагалі не маю права радити.

Є люди кармічні, яким неможливо змінити долю. Але я не буду це людині говорити, щоб її ще більше не засмутити. Завжди стараюсь говорити тільки позитивне.

Коли я йду по вулиці, мене може зупинити 5 людей. І в кожного свої проблеми.  В когось те, в когось се, а в когось кури не несуться

Про смерть не можна питати. Це не є великою загадкою, але про це повинні знати тільки вищі сили.

В кожного є свої проблеми. І вони великі для кожного, хто приходить. Навіть була раз дівчинка, питала: « Чи здам сесію?», « А чому ми сьогодні посварились з другом?». На такі дурні питання я стараюсь не давати відповідь.

Українські традиції – це для мене щось дуже величне. Допоки ми будемо дотримуватись традицій – доти ми будем народом. Традиція – це є певний фундамент, на якому тримається мова, пісня, яку ми співаєм, наші вистави.

Серед моїх клієнтів є і люди публічні. Дзвонять до мене, питають, розказують про свої проблеми. Але мені однаково, я ніколи не цікавлюсь, де людина працює, хто вона така.  Кожен має проблеми, незалежно від місця праці.

Кожного ранку радію сонцю, дякую Богу за пережитий день, прошу про щасливий наступний день.

Молоді я би порадив вчитися виживати в цьому складному світі. Бути самим собою і не цуратись своїх коренів, бо глобалізація нас відводить до чогось незрозумілого. Будьте здорові.