У Тернополі увіковічнили пам’ять загиблого в зоні АТО бійця

15 жовтня йому б виповнилося 35. До цієї дати Андрій Питак, боєць 80-ї десантно-штурмової бригади, не дожив кілька місяців. У перший день весни чоловік загинув у зоні АТО. Втім, він продовжує жити у серцях рідних та друзів.

МИРОСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА, мати Андрія Питака: «У нас всіх живих ще є час покаятися, простити, повернути друзів і родичів, з якими ми давно не спілкуємося. Тому що, коли вони від нас йдуть, вистачає декількох хвилин, щоб зрозуміти, які ми винуваті. Я думаю, що вони простили нас там. Але чи ми себе зможемо простити за те, що не зробили, не були більше часу разом?»

На свято Покрови на фасаді будинку, у якому проживав Герой, на вулиці Вербицького, 4, встановили пам’ятну дошку, передає ІНТБ. 

ВОЛОДИМИР КАТИНСЬКИЙ, військовий комісар Тернопільського облвійськкомату: «Андрію, спочивай з Богом. І, дійсно, напередодні твого Дня народження, ювілею, до якого ти не дожив буквально 7 місяців, ми схиляємо голову перед твоїм подвигом. З щирою вдячністю схиляю голову перед мамою».

Лише найкращими словами згадують Андрія Питака його колеги.   До мобілізації чоловік працював у міському управлінні соціальної політики, на посаді головного спеціаліста відділу з питань постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ЛЮДМИЛА ЧОРНОМАЗ, начальник відділу з питань постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи: «Його відсутність залишила таку дуже велику рану в наших серцях. Ми завжди за нього будемо пам’ятати. Вирізнявся дуже хорошим, стійким характером, в плані витримки, чоловічої гідності, надзвичайно культурної і толерантної поведінки по відношенню до співробітників і до наших людей, які до нас приходять. Завжди був безвідказний».

ВОЛОДИМИР СУЛИМА, начальник міського управління соціальної політики: «Він був людиною спокійною, скромною, досить сумлінною в роботі, безвідказний. Колектив втратив хорошого працівника, хорошу людину. Ми завжди будемо його пам’ятати. Ми завжди будемо пам’ятати його маму, будемо допомагати їй, чим потрібно, будемо її відвідувати».

Ті, хто знав Андрія, розповідають: коли прийшла повістка, він не ховався, а, не задумуючись, пішов захищати свою країну. Був патріотом не на словах, а на ділі. І у цьому він, без сумніву, є прикладом для інших.