“Мізерні зарплати, високі ціни” – житель Тернопільщини про причини еміграції та невірну дружину-заробітчанку

Емоційний лист жителя Теребовлянського району Віталія про невірну дружину-заробітчанку опублікувала газета «Свобода».

“У країні настали дуже важкі часи. Війна, мізерні зарплати, високі ціни, страшна безвихідь. Вирішив я податися за кордон на заробітки. Та жінка запротестувала. Сказала, що поїде вона, а я доглядатиму дітей, допомагатиму старим батькам, ходитиму на роботу. Мовляв, без мене вона собі не дасть ради. Так і зробили”, – зазначено у листі.

Як пише Віталій, ледь Іванка вийшла за поріг хати, як прийшла повістка з військкомату. “Ні, я не збирався ховатися. Зателефонував дружині, щоб поверталася до дітей. За короткий час вона приїхала додому і повідомила, що ми… розлучаємось. Іванка аж сіяла від радості, казала, що це все фіктивно, мовляв, зараз так треба. Тож ми розлучилися, діти залишилися зі мною. А вона рвонула назад на заробітки. Військкомат мене більше не турбував, та з’явилася нова проблема – зникла дружина. З того часу, як поїхала – ні слуху ні духу. Я телефонував, а вона не брала трубки. Я нічого не розумів. Діти плакали, питали, де мама. Так ми прожили півтора року.

Аж раптом на порозі дому з’явилась Іванка. Та не сама, а в супроводі якогось чоловіка. Нічого не пояснивши, зібрала дитячі речі, взяла дітей і вийшла з хати. З’ясувалось, вона це давно спланувала. Познайомилась в Інтернеті з іноземцем, той запросив її приїхати. Тож розлучення було їй на руку… Живе тепер моя Іванка у мами в сусідньому селі з тим поляком. Гарує на двох роботах, тримає господарку. Поляк її виявився п’яничкою, мало того, що п’є, ще й руку на неї піднімає. Сусіди з неї насміхаються, мовляв, треба було так далеко їхати за алкашем, у нас своїх вистачає.

Мені найбільше шкода дітей. Бо щодня слухають крики, дивляться на те неподобство. Хотів забрати їх до себе, та Іванка не пускає, каже, діти мають жити біля мами. А самі худі, недоглянуті. Спершу я давав гроші, та побачив, що вони йдуть не на дітей. Тоді почав сам купувати їм речі, їжу і привозити, то Іванка відмовлялась брати, казала, що у них все є.

Що маю робити далі, не знаю. Їхав би на заробітки, ішов би воювати, та не можу залишити дітей напризволяще. Може, хто підкаже мудру пораду?”.