Будні тимчасового притулку для собак під Тернополем

— Начальник, як на роботу влаштовував, то жартував, що маю унікальну професію. Бо переважно пси людей стережуть, а такого, щоб людина псів стерегла – то ще світ не бачив, — сміється 29 річна Василина Заболотна, з села Дичків, під Тернополем.

Жінка працює сторожем в тимчасовому притулку для собак. Його облаштувала міськрада Тернополя – три роки тому придбали в місцевого жителя хату на окраїні. Почали привозити собак – однак обʼєкт досі не здали в експлуатацію. Окрім Заболотної персоналу немає, то жінка виконує обовʼязки кухаря, фельдшера-ветеринара та прибиральника.

О 8.30 в понеділок Василина, зібравши трьох дітей до школи вирушає годувати собак. Два відра вареної ячмінної каші парують в сінях. Вантажить їх на тачку.

— Переважно сама везу, але нині чоловік відпросився з роботи на городі попрацювати, то помагає, — 38 річний Ярослав, як і дружина, виходить надвір в резинових капцях. Випихає тачку на дорогу – від їхньої хати до „псярні”, — так називають притулок селяни, — майже кілометр. Собачий гавкіт чути на півдорозі.

— Була одна сучка, то так завивала, що люди з села дзвонили жалітися. А що я можу зробити? Кажу: як була ферма, і корови мичали, то ж тоже мішало – але ніхто їм писки не затикав.

В притулку зараз 36 собак. Частина сидить у вольʼєрах, решта бігає по огородженому високим металевим парканом подвірʼї. Як тільки Заболотна з чоловіком заходять всередину – збігаються до них, лижуть ноги, вистибують на плечі передніми ногами.

— Коли дощі починаються, то я звідси вся чорна виходжу – добре що хоч на голову не вилазять. За весь час коли тут працюю, ні одна не вкусила. Як нові тварини появляються, то старі якось на своїй мові їм пояснють, що я – своя, загрози не являю.

Жінка розділяє гарячу кашу на чотири відра, докидає фаршу, сухого корму, який зберігають в підсобці. Доливає холодної води і вимішує руками. Розкидає по мисках, що стоять на подвірʼї. Деякі собаки бʼються між собою, гарчать.

— Собаки мають тут ієрархію. Є такі, що всіх відкусіють, а є такі, що боються – ховаються по кутках. Найдавніша тут собака – Лялька, — Василина показує на чорну безхвосту дворнягу. — Її ще попередній власник цієї хати з помаранчевої революції в Тернополі привіз. Так і лишилася. Вона ні на кого не нападає. Але якщо хтось до неї лізе, то на того нападника вся згая летить. Не знаю чого так сталося, але Лялька тут – авторитет.

Більшість собак прибувають сюди на 10 днів після стерилізації - пише ДОБА. Потім їх відвозять назад, звідки взяли. Довше затримуються вагітні суки, хворі, старі пси, та ті, що погано почуваються після операції.

— Минулого року якось майже підряд три собаки після стерилізації померло. Лікар каже: „А що ви хочете? Тож як людину прооперувати, і після того нічим не колоти, то хіба виживе?” Після того волонтери з „Ноєвого ковчега” зразу купили антибіотики і вітаміни, бо міськрада на то гроші не дає.

Каже, що тепер проблеми після операції також бувають.

— Раз приходжу до вольʼєра, а він весь в крові. Дивлюся в суки всі кишки назовні – розгризла собі операційні шви. Швидко підодіяльником її обмотала, подзвонила волонтерам. Ті організували машину, домовилися з приватним лікарем, він переоперував. Вижила.

За 40 хвилин Василина встигає роздати їжу, вколоти одній собаці вітамінний укол в ногу.

— Ану пішли звідси, що то має бути, — кричить, бʼючи рукою по спині двох тварин, що почали спарюватися біля вольєрів.

Більшість собак в птитулку не мають імен. Названі тільки старожили, або ті, які чимось виділилися.

— Отой пес, хоч і сучка, але називається Вовчик, бо на вовка схожий, — показує на сіру тварину. — А та довга – Ковбаска. Одну малу дворнягу назвали Ірина Петрівна – на честь активістки з „Ноєвого Ковчегу”. Собака, як і жінка, мала бойовий характер – хоч і менша була за всіх, але на більших нападала, і кістки в них забирала.

Знаючи про притулок, люди з околиць часто закидують сюди через паркан тварин, яких хочуть позбутися – переважно малих щенят. Волонтери шукають їм хазяїнів.

— Один раз жінка аж з Франківщини приїхала, просила, щоб ми сюди її кота взяли. А куди до псів кота? Хлопці, які собак возять, потім жартували: не вистачає нам за псами бігати, то би були ще по деревах за котами лазили.