Як тернополянка на заробітках знайшла своє кохання і покликання

Щедрість кольору, чесність живопису, щирість почуттів…  Її картини пронизані теплом і позитивом. Така ж і та, що їх створила, — “жінка, одягнута в сонце”, художниця із яскравим мисленням, надзвичайно відкрита, світла і позитивна… Тим не менше, картина її життя писалася не завжди тільки світлими барвами…

Історія тернополянки Людмили Христинич-Папаянідіс чимось схожа на історію Попелюшки. Доля випробовувала її на міцність ще з самого народження — народження у далекому Сибіру, куди висилали неугодних системі “ворогів народу”…  Далі — переїзд до Тернополя, навчання, робота, діти… Розлучення, смерть мами, важка хвороба батька… У 90-их безробіття та безгрошів’я “вигнали” жінку на заробітки в Грецію. — Не гребувала будь-якою роботою, працювала по 20 (!!!) годин на день, — пригадує пані Людмила. — Мила, прибирала, доглядала за дітьми і літніми людьми… Хлорка випалювала шкіру рук до живого, але терпіла, бо треба було вислати щось додому синочкам і татові, який згасав від раку, пише Нова.

Про те, щоб сісти за мольберт, як любила колись удома, і мови не було —  була тільки робота з ранку до вечора…  Аж після десяти років перебування у Греції вперше взялася за пензлі, щоб намалювати портрет нового знайомого Костаса Папаянідіса. Того самого, з яким її уже незабаром доля пов’яже нерозлучними узами…

Проте якщо історія Попелюшки  весіллям закінчується, то в житті нашої співрозмовниці після весілля справжня казка тільки починається. Адже саме коханий чоловік, розгледівши її талант, спонукав і надихав жінку творити, став ініціатором та організатором її першої виставки. Разом вони переїхали з Афін на острів Лімнос, де відкрили художню галерею-майстерню, в якій жінка і працює.  Нині пані Людмила – не лише щаслива дружина, а й  художниця із власним іменем, стилем і місцем у живописі. Її роботи зберігаються у музейних колекціях та приватних збірках Греції, Англії, Італії, Франції, Швейцарії, Норвегії, Австралії, Японії, Канади та Америки.  Не забуває жінка і про рідний Тернопіль: два роки тому тут відбулася виставка її живопису “Кольорові фантазії”.

– Я почуваюся щасливою, коли маю змогу творити, – зазначає Людмила. – Але щоб прийти до цього, знадобився не один рік важкої праці…

Шлях до мрії

10012815_640446569390199_1599903921026326089_o-487x730.jpgЗ коханим чоловіком Костасом.

Це ж треба, аби так збіглося: наша із пані Людмилою розмова скайпом припала саме на її день народження… Тож час від часу в інтерв’ю доводилося робити зупинки, аби дати змогу іменинниці підійти до телефону, що аж розривався від привітань… “Я — щаслива жінка”, — каже вона. І, дивлячись у її сяючі очі, цьому охоче віриш…

— Коли я була  малою, мого дня народження ніхто не святкував, бо жили в таких умовах, що за щастя було просто вижити…  Мій батько родом із Теребовлянщини, мама — з Монастирищини. Їх обох ще підлітками, майже дітьми, як “дітей ворогів народу” (а їх провина полягала у тому, що батьки їхні безвісти пропали на війні!) вивезли до Сибіру…  Там у нелюдських умовах вони жили та працювали, там же і познайомилися та одружилися, там народилася і я… Пам’ятаю, як там жили: 40-градусні морози, а ми у благенькому лахмітті, наші дерев’яні бараки навесні мало не зносила повінь, а від постійного недоїдання і нестачі вітамінів у всіх була цинга… Я “віджила” аж після семи років, коли нам дозволили повернутися на Батьківщину, а батьки підірваного в Сибіру здоров’я так і не відновили…

Тут, у Тернополі, я вже пішла до школи. Ще там зрозуміла, що малювання — це “моє”. Відвідувала художню школу, згодом закінчила Тернопільський педагогічний університет за спеціальністю “вчитель початкових класів”… До мольберта мене тягло, мов магнітом, проте поміж роботою, хатніми клопотами і доглядом за дітьми часу на малювання майже не залишалося… А коли грянула так звана “криза 90-их”, зрозуміла, що, аби прогодувати дітей, мені, як, зрештою, і сотням інших жінок у той час, доведеться вирушати на заробітки. Так я потрапила до Греції. Правду кажуть, що нема нічого постійнішого за тимчасові речі. Їхала на рік-два, а прожила там уже цілих двадцять років…

Час звершень

Спершу, зізнається пані Людмила, у сонячній Греції у неї усе складалося далеко не сонячно. Далеко від рідних, не знаючи мови, з ранку до вечора у роботі…

— Роботи не цуралася жодної, — зізнається. — Сиділа нянею з дітьми, доглядала за старенькими, працювала кравчинею, реставратором у музеї, треба було прибирати — то прибирала, мити — то мила… Власне, коли прибирала в помешканні однієї сім’ї, вони запитали мене, чи не могла б я допомогти привести помешкання до ладу ще й їхньому доброму другу.  І відразу ж нас із ним познайомили: його звали Костас Папаянідіс…

Костас уже згодом розповідав мені, що відразу звернув увагу на мої власноруч розшиті джинси та футболку (таким чином я дала друге життя уже далеко не новому одягу) – мовляв, видно, що справжня майстриня… А коли я за якийсь час прийшла до нього прибирати, ми розговорилися, і виникло таке враження, ніби знаємо одне одного уже багато років… Проте від запрошення на каву того ж дня я відмовилася — мала багато роботи, та й узагалі якось ніяково було… Але за якийсь час ми таки зустрілися уже в неформальній обстановці і… знову не могли наговоритися! Нас поєднала любов до мистецтва: разом відвідували виставки, музеї та вернісажі… Тривалий час ми просто товаришували, аж поки якось Костас не попросив мене допомогти йому із приготуваннями до його дня народження і там представив усім своїм друзям як людину, з якою хотів би поєднати свою долю!.. Але, на жаль, незабаром після цього він мусив їхати у Канаду, де мав роботу, на довгих півроку… А я, поки чекала на нього, вирішила зробити коханому сюрприз і… намалювати його портрет! А що тривалий час не тримала пензлика в руках, то, аби “розмалюватися”, взялася писати картини одна за одною!.. Костас коли приїхав, був вражений! “Ось твоє справжнє покликання, — сказав він. – Відтепер займатимешся тільки цим!..” Я не втомлюся дякувати долі за чоловіка: такого люблячого, розумного, надихаючого… А як романтично він освідчувався! Запропонував мені навідатися до Тернополя і купив квитки до Києва. А коли я туди прилетіла, то… він був уже там! І там, ставши у Софіївському соборі на коліна перед іконами, Костас одягнув мені на палець обручку і попросив бути його дружиною… Це був такий зворушливий момент — плакали ми обоє…

Чоловік — мій натхненник, а також найперший друг та порадник. До його думки я завжди дослуховуюся.  Нині він працює інженером, а також із переїздом на острів Лімнос здійснив свою давню мрію — “обзавівся” домашньою фермою.

А мені Костас допоміг із втіленням моєї мрії: саме він десять років тому спонукав мене провести свою першу персональну виставку у Греції. Її успіх – наступного ж дня покупці почали вишиковуватися в чергу за картинами, а мене стали запрошувати на нові виставки — спонукав мене рухатися далі… Для підвищення своїх художніх знань і навиків я стала ученицею члена Національної спілки художників України Станіслава Ковальчука.

Картини нашої землячки уже об’їздили пів-Європи і помандрували аж через океан — у Канаду, США і навіть Японію!  Її  живопис має авторську манеру виконання, сучасність погляду, свій стиль. Але сама художниця  у постійному пошуку нових форм, прийомів зображення, оригінальних ідей. Такі звичні і знайомі нам у нашій буденності кольори розкриваються по-новому, живуть своїм власним життям. У найнесподіваніших поєднаннях барви утворюють своєрідну симфонію – гармонійну, яскраву, емоційну, як і художниця, котра їх створила…  Власне, вона може перетворити на шедевр будь-що! У творчому доробку Людмили Христинич-Папаянідіс і роботи на склі, і кераміка, і власноруч пошиті ляльки-тільди та мотанки, і художній розпис по дереву і навіть власний дизайнерський одяг та сумки! На острові Лімнос уже три роки діє арт-магазин, усі товари в якому — творіння рук нашої талановитої землячки, а незабаром відкриється ще й оформлене нею арт-кафе!

Арт-магазин нашої землячки на острові Лімпос.

— Якщо хочеться творити, інструмент вторинний, — переконана пані Людмила. – Пам’ятаю, як греки дивувалися, коли я засушила і розмалювала… звичайний кабачок, що росте на тутешніх городах! Потім просили мене розмалювати і їм такі самі… Головне – вміти не тільки бачити казку, а й передати її у кольорі… Як на мене, мистецтво повинно дарувати людям позитивні емоції, прикрашати їм життя. Я реалізована у своїй творчості, вільна в думках та мистецьких пошуках… А найголовніше – щаслива мама і навіть… чотири рази бабуся! Молодший син Сергій працює в одному з тернопільських ресторанів і виховує сина Валентина та маленьку донечку Христинку. Старший  Роман – музикант, виступав у складі відомого тернопільського гурту “Mr. Freeman”, має синочка Дем’яна та доню Діанку. Тішуся, коли чую, що Дем’янчик дуже любить малювати. Можливо, з часом матимемо у родині ще одного художника…

ЛюдмилаХристинич-Папаянідіс
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Молочну продукцію, фрукти, овочі продавці пропонували просто на тротуарах вул. Чорновола до ремонту. Тепер вони перекочували під магазини на вул. Хмельницького. Ремонт вулиці Чорновола розпочали наприкінці червня. Вуличні продавці, які там торгували, тепер зайняли тротуар на вул. Хмельницького, 20 хвилин. Не лякає їх ні табличка, яка вказує на штраф 500 грн за торгівлю під магазинами, ні муніципальна поліція.  У понеділок, 15 жовтня, під магазинами на вул....
Пригоди
15 жовтня у Чорткові посеред вулиці автомобіль наїхав на мотоцикл. Легковик фактично зім'яв половину двоколісного транспорту, також зазнавши певних ушкоджень. Фото ДТП опублікували очевидці у соціальну мережу Facebook в спільноті "Підслухано у Чорткові", додавши коментар-попередження: "Будьте обережні". На даний момент з'ясовуються всі обставини інциденту. Причини зіткнення поки залишаються невідомими, як і те, чи є постраждалі в наслідок аварії. Нагадуємо...
Інтерв'ю
Напередодні виборів слід остерігатися нечесних маніпуляцій. Для розбудови сильної та незалежної держави кожному з нас варто навчитися особистої відповідальності й, не зважаючи ні на що, позитивні зміни в суспільстві та країні — очевидні. У цьому переконаний Валерій Чоботар (псевдо «Гатило») — відома й непересічна особистість, яка в принципі не потребує свого представлення, та все ж — доброволець, командир підрозділу, бійці якого брали участь в обороні Доне...
Суспільство
Дощі можуть повністю зрунйувати альтанку поблизу Тернопільського замку. Про це у Facebook написав голова ГО City Project Andrii Kir. "Невтішні прогнози для альтанки. Цілком ймовірно, що після кількох чергових злив від неї залишаться лиш руїни. Вже неозброєним оком помітно наскільки вона похилилась та потріскала .Сьогодні з ініціативи міської влади велися геологічні дослідження схилу, на якому вона розташована. З цікавого - свердловина, глибиною 15 метрів (...
Кримінал
У пункті пропуску «Рава-Руська-авто» прикордонний собака винюхав пневматичну гвинтівку «KANDAR».Про це повідомляє прес-служба ДПСУ.Зброю, 42-річний тернополянин, приховав під пасажирським сидінням мікроавтобуса «Фольцваген», яким їхав з Польщі.Зброю передано представникам Національної поліції.
Суспільство
Десятки жителів міста довго і нудно чекали на маршрутки, яких просто не було. Про це у Facebook у спільноті Тернопільські плітки написав Pasha Lototskyi. Він ж виклав фото людей на зупинці на Пирогова. "На зупинці «жд вокзал» зараз чорно люду, а маршруток бракує ((((((", - пише Наталя Мудра-Бойчук. "починаючи од шостої вечора вони з'їзжають з маршруту. Так що дочекатись тих колимаг важкувато, а важче дочекатись тролейбуса", - додає Tania Holovko. "Їх не ва...
Суспільство
У Тернополі важко порозумітися іншомовним дітям і молодим матусям. Про це в колонці для ПроТе написала Наталія Червак. Про анексію дитячого майданчика. Прийшла з Артемком нині на майданчик. Дитина одразу кинулася до улюбленої жабки-тунелю – любить там повзати. Але вона вже була зайнята. Буває таке. Але дитині не поясниш, він хоче те, що хоче. Своїми руцями зловився і намагається влізти в середину. Хлопчик, років 5-ти, виштовхує Артема і каже мені: – Убєріт...
Кримінал
У селі Куровичі на трасі Львів-Тернопіль у неділю, 14 жовтня, приблизно о 20:40 сталась ДТП за участі двох вантажівок. В аварії загинув 56-річний водій.Як попередньо встановили поліцейські, водій автомобіля Renault Magnum, 33-річний мешканець Волинської області, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «МАЗ», повідомляє прес-служба ГУ НП в Львівській області. Внаслідок ДТП автомобіль «МАЗ» перекинувся, а його 56-річний водій від о...
Суспільство
14 жовтня, у свято Покрови, в одному з храмів Кременця віряни могли спостерігати дивовижне явище, яке своєю красою та водночас скромністю зачарувало багатьох. Кременчани вже вирішили, що це хороший знак, та пов'язують його з успіхами на шляху до одержання томосу. На своїй сторінці в мережі Фейсбук парафіянка храму Анюта Кічата опублікувала фото, щоб поділитися побаченим без зайвих слів . "Веселка у храмі Св. мучениці Тетяни 14.10.2018". - Написала вона. В...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!