Троє сиріток чекають на маму і тата, які загинули у жахливому ДТП (ФОТО)

Тієї фатальної ночі з 25 на 26 червня подружжя Оксана і Володимир Сарабуни з села Остап’є Підволочиського району поспішали до пологового будинку у Тернопіль. Ось-ось і у них мала народитися четверта дитинка.

Супроводжувала вагітну односельчанка Наталя Гречаник, яка раніше працювала акушеркою у пологовому відділенні Тернопільської міської лікарні №2. За кермом “дев’ятки” був Володимир, поруч сиділа акушерка, а на задньому сидінні — Оксана.

Володимир на мить відволікся…

Із Остап’я до обласного центру близько п’ятдесяти кілометрів, тож дорогою в Оксани почалися перейми. Уже виднілися освітлені багатоповерхівки Тернополя, ще якихось десять хвилин — і вони б переступили поріг приймального відділення, але… У селі Смиківці легківку винесло на зустрічну смугу і сталося фатальне зіткнення з мікроавтобусом “Форд-Транзит”. За попередньою інформацією обласної ДАІ, Володимир на мить відволікся від кермування і глянув у бік дружини. Оксана мужньо трималася, але все ж час від часу побоювалася, аби раптом не народити в дорозі. У зустрічному мікроавтобусі були шестеро дорослих та четверо дітей з Івано-Франківська, вони прямували на відпочинок у Крим, - пише Нова тернопільська газета.

– Оксану викинуло вперед, вона лежала просто над нашими головами, — розповіла рідним покійних Наталя Гречаник, яка нині перебуває у Тернопільській обласній лікарні. — Автомобіль зім’яло в гармошку… Від стресу я мало що усвідомлювала…Страшна аварія паралізувала рух, зупинилися десятки машин, тривожно лунала сирена швидкої. У потерпілих шансів практично не було: Оксана померла на місці трагедії, Володимира ще доправили до лікарні, але він, так і не приходячи до себе, за півгодини помер. Дивом вижила Наталя Гречаник. Цій щирій жінці, яка завжди приходила на допомогу іншим, останнім часом довелося пережити чимало горя: два місяці тому поховала свою новонароджену дитину — немовля померло у київській лікарні під час операції на серці, а тут ще й таке…

На подвір’ї Сарабунів учора, в обідню пору 26 червня, ще ні трун, ні хрестів — тіла Оксани і Володимира поки що не привезли з моргу. Біля воріт нас зустрічають сумні розгублені дитячі оченята. Мар’янка, Арсен і Дениско чекають на… маму і тата. Ніби примари, ходять Володимирові батьки Ярослава і Зеновій. На них нема лиця. Вони досі не вірять у те, що сталося. Бабуся пригортає до себе 10-річну Мар’янку, яка раз у раз заходиться плачем. 8-річний Арсен мовчазно підтримує кволого дідуся. Від неймовірного горя старенький навіть забув про свою недугу — більше року він бореться з онкологічним захворюванням. А 4-річному Денискові родичка дала пляшечку з молоком. “Тільки не пий швидко, щоб не попікся”, — турботливо і співчутливо каже хлопчикові. “Я хочу тата!” — нагадує Дениско і викликає ще сильніший плач. Плачуть усі — батьки, брати і сестри покійних (Оксана і Володимир з багатодітних сімей), сусіди, священик, сільський голова… Неможливо передати словами того смутку, що вселився в Остап’є.

– Удосвіта нам сказали про аварію, це так страшно…— витирає сльози пані Ярослава. — Я не могла контролювати себе — ридала-ридала. “Мама і тато пішли до Бога…” — мимоволі зізналася Мар’янці. Від почутого онучка закрила голову ковдрою й почала кричати. А Дениско, тільки прокинувшись, благально, ніби щось відчуваючи, кликав то маму, то тата. Діти з нетерпінням чекали, коли вже мама народить їм сестричку, щодня придумували для неї нові імена. Тиждень тому Оксана уже зверталася до лікаря, бо відчувала близькі пологи, але тоді її ще не поклали до лікарні, казали, поки що не час. Краще б невістка залишилася в лікарні. Радше б ми залишилися без даху над головою, голі, босі, але щоб Оксана і Володя жили. Вони надзвичайно любили одне одного, турбувалися про діток, будували хату, їздили на заробітки… А як за нами доглядали! Невістка догоджала нам, як рідним. Ще ввечері зварила картоплю, дідусеві зігріла і принесла до його кімнати капусняк. “З Богом!” — відпровадила я їх. “Моліться, мамо, щоб я щасливо народила”, — на прощання попросила Оксана. Чому Бог забрав їх від нас?...

«Їхні душі були готові до Вічності»

Місцевий парох отець Михайло Буртняк, тільки почувши страшну звістку, відразу почав молитися за душі Оксани і Володимира, навідався до домівки Сарабунів, щоб підтримати їх у такому горі.— Це надзвичайно гарна християнська родина, — каже отець Михайло про Сарабунів. — Вони не пропускали жодного Богослужіння, а дітки з маленьких ходили на маївки, молебні. Цього року на свято Зіслання Святого Духа Арсенко приймав перше святе Причастя, тому вся родина сповідалася й причащалася — це було для них величне свято. Оксана і Володимир не боялися народжувати дітей, бо сприймали їх як дар Божий. Те, що сталося, — великий смуток для нас усіх, але Господь буде оберігати сиріток. На все воля Божа, а те, що Оксана та Володимир так несподівано відійшли від нас, свідчить, що їхні душі були готові до Вічності…

Троє сиріток чекають на маму і тата, які загинули у жахливому ДТП (ФОТО), фото-1
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі