Тернопільському художньому музею передали 12 репродукцій репресованого художника Михайла Бойчука

13 липня на Тернопільщині відбувся молебень-реквієм з нагоди 75-их роковин від дня трагічної загибелі та 130-ої річниці від дня народження українського художника, представника Розстріляного Відродження Михайла Бойчука та його брата Тимоша Бойчука.

Також у відбувся у його рідному селі – Романівці Теребовлянського району. У заходах взяли участь голова обласної ради Олексій Кайда,  професор Львівської національної академії мистецтв, депутат Львівської обласної ради Ярослав Кравченко, представники мистецької еліти краю, депутати Теребовлянської районної ради, мешканці Романівки, журналісти.

Священики відправили поминальну панахиду біля пам’ятника видатних художників, земляки вшанували молитвою та піснею.

«Михайлу Бойчуку випало відновити давні культурні традиції й прокласти в мистецтві нові шляхи, - підкреслив, звертаючись до присутніх, Олексій Кайда. - Його новаторство творило нове українське мистецтво. Відтак діяльність Михайла Бойчука і його учнів набула значення всеукраїнського, навіть всеєвропейського, акумулюючи той досвід, який може бути корисний для митців інших країн у сучасному й прийдешньому.

Людська й творча доля самого майстра та його учнів склалась винятково трагічно. У страшні 30-ті роки фундатор і метр нового напрямку Михайло Бойчук, а також такі видатні митці, як Софія Налепінська, Іван Падалка, Василь Седляр, Іван Липківський, були заарештовані й ліквідовані. Були знищені всі до одного монументальні твори цієї групи. На кілька десятиріч над рештою творчої спадщини, навіть над самими їхніми іменами запанувала тотальна заборона, режим намагався стерти їх із народної пам’яті. За те, щоб творити нове українське мистецтво Михайло Бойчук заплатив життям. Він – справжній син України, який пожертвував собою в ім’я розвою української нації.

Сталінська машина нищила цвіт української нації –поетів, письменників, художників, скульпторів, архітекторів, провідних релігійних та політичних діячів. Тим самим тирани обезглавлювали націю, відбирали у неї душу. Нинішній режим намагається зробити націю німою – відібрати у неї мову. Ми не маємо права стояти осторонь і спостерігати, як відбирають у нас святе – нашу мову.

Візьмімо приклад із наших предків, із героїв, таких як Михайло Бойчук, котрі віддали своє життя за рідну Україну».

Син учня м. Бойчука, Охрима Кравчука, нині професор Львівської національної академії мистецтв, депутат Львівської обласної ради Ярослав Кравченко передав місцевій школі свою книгу «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен».

Продовженням заходів, присвячених братам Бойчукам стала виставка у Тернопільському художньому музеї . В експозиції представлено світлини та репродукції робіт видатного художника. До слова, професор Львівської національної академії мистецтв подарував музею дванадцять нових репродукцій.

Голова обласної ради Олексій Кайда запевнив гостей музею, що заходи увічнення пам’яті геніального художника-новатора Михайла Бойчука триватимуть упродовж року, адже 30 жовтня ми відзначатимемо 130-ту річницю від дня його народження.

До речі:  Михайло Львович Бойчук народився у селі Романівці на Тернопільщини. Ще з дитинства почав займатися малюванням. Романівський учитель, помітивши здібності юнака, дав об’яву про нього в газеті, на яку відгукнувся художник Юліан Панькевич і допоміг Михайлові переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді Бойчук виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва.

У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка і Товариства для розвою руської штуки.

Із 1899 року навчається у Віденській Академії мистецтв. Згодом за наполяганням Івана Труша переходить до Краківської академії.

У 1906-1907 роках удосконалює знання у Мюнхенській Академії мистецтв.

Велику роль в його творчому становленні відіграв митрополит Андрей Шептицький, який фінансував його поїздку до Парижа, відвідав його паризьку майстерню та підтримав матеріально.

Від Андрея Шептицького Бойчук перейняв захоплення й розуміння українського церковного малярства. 1907 року молодий художник їде на кошти Шептицького до Італії. Перебуваючи у Парижі, Бойчук мріє про заснування української школи церковного монументального малярства, яка, відштовхнувшись від візантійського мистецтва, творчо переосмислила б національні традиції іконопису й утворила б свій стиль монументального живопису в оздобленні храмів. Наприкінці 1910-х років М.Бойчук очолює групу молодих художників, які склали школу “Renovation Byzantine”, що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті.

1910 року в паризькому Салоні Незалежних відбулася виставка митців цієї школи, що мала гучний успіх.

У вересні 1910 року Бойчук повертається до Львова, починає працювати у заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким Національному музеї, директором якого був Іларіон Свєнціцький. У музеї Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, яка проіснувала до 1914 року, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію “Тайна вечеря”, пише ікону “Покрова Богородиці”, в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького та автопортрет. У 1912-1914 роках Бойчук відвідав Новгород, Ярослав (нині територія Польщі) та село Лемеші на Чернігівщині, де працював як реставратор.

1917 року бере участь у заснуванні Української Академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. З 1924 року Бойчук – професор Київського художнього інституту. Заклав основи українського монументального мистецтва, майстри якого об’єдналися в Асоціацію революційних митців України. Серед його послідовників – брат Тимофій Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, О.Бізюков, М.Рокицький, І.Падалка, В.Седляр. 1919 року бойчукісти виконали розписи Луцьких казарм у Києві, санаторію ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935) та ін.

26 листопада 1936 року М.Бойчук був заарештований НКВД і звинувачений радянською владою у контрреволюційній фашистській діяльності. Після тривалих допитів “трійка” присудила Бойчука без суду до розстрілу. Вирок було виконано в Києві 13 липня 1937 року. Разом з ним загинули його послідовники – художники В.Седляр, І.Падалка та його дружина, художниця Софія Налепинська-Бойчук.