Тернопільських сиріт не вбивали, не продавали у США – правда про скандал 20 річної давнини (ФОТО)

У 1992 році після розпаду Радянського Союзу 124 сироти Тернопільської області поїхали до США на відпочинок. 56 з них залишилися у своїх нових американських сім’ях. Ця подія тоді перетворилася в міжнародний скандал. У суспільстві говорили про різні версії: дітей продали на органи, в рабство чи просто на експерименти. 

Пройшли роки і Андрій Назеренко, один з дітей-сиріт, які перебували у поїздці,  почав збирати інформацію про кожного з тих сиріт, які залишилися у США. Через інтернет він зв’язався зі знайомими і повідомляв про осіб, яких треба було знайти. Ці пошуки до сих пір тривають. Але більшість дітей вже знайшли одне одного і відновили контакт між собою.

Вчора ці діти, точніше вже дорослі громадяни України та США знову зустрілися, частина з них зібралася у Тернополі, а інша чатина – в США, і так через скайп-конференцію поспілкувалися між собою.

На цю зустріч прийшли близькі родачі дітей-сиріт, які після 20 років розлучення вперше поспілкувалися з рідними. Двоє з дітей, які залишилися в США, приїхали до України і перебували на зустрічі в Тернополі.

Наталія Расмусон одна з тих, яка приїхала на зустріч зі США. Вона спілкується українською. Прийшла разом зі своїм братом, який живе в Україні. Каже, що час від часу приїжджає до України. Цього року, коли їхала, їй повідомили, що відбудеться ця зустріч і вона мала додатковий стимул їхати сюди.

Марія Міна (Остапів) приїхала до України вперше. Вона  вже не може спілкуватися українською. Після 20 річного розлучення зустрілася з рідною сестрою вперше. Каже, що дуже щаслива. Зі США вона не приїхала сама, а разом зі свекрухою.

– Україна дуже гарна, - розповідає 0352.com.ua свої враження про рідну країну пані Марія. В порівнянні з минулим – дороги, інфраструктура у кращому стані. Тут дуже гарні і добрі люди. Я дуже-дуже щаслива, що зустріла нарешті свою сестру. Я довго шукали її, намагалася писати листи.

- Чому ви залишилися в США?

- Я залишилася, тому що вважала, що там моє життя може бути кращим, я побачила, що в США було ліпше жити, і я  більше не буду сиротою. Сім’я, яка усиновила мене, дуже добре ставилася до мене.

– Ви чули що писали тоді журналісти про цю поїздку?

–Так чула. Уявлення не маю, чому писали такі версії і звідки це все пішло.

Ірина Якова теж чекала на свою сестру, але вона цього разу не змогла приїхати і поспілкувалася з нею тільки по скайпу під час інтернет-конференції.  

– Я рада, що побачила її, але шкода, що вона не приїхала, – розповідає Ірина Олександрівна. Я дуже довго чекала на неї. Знала, що вона жива, бо колись писала мені, що її усиновили. Ми колись переписувалися, але потім перестали переписуватися. В мене інтернету немає. Андрій Назаренко переписувався з нею і передавав від неї інформацію.

– Які враження після розмови з рідною сестрою, з якою не бачилися 20 років?

– Враження дивні. Важко їх передати. Я сподівалася, що вона сама приїде. Я ще пам’ятала її маленькою. Я молодша за неї на рік. Хоча вона присилала мені фотографії, де вона з сім’єю, яка удочерила її, але в моїй пам’яті вона назавжди залишилася такою маленькою.

Анна (сестра Ірини Олександрівни) під час скайп-конференції не могла стримувати емоції і плакала, коли почула голос сестри. Пані Ірина не могла вимовляти слова від хвилювання. Після декількох хвилин мовчання Анна почала детально згадувати дитинство, начання у школі… Головним  сюрпризом для неї стало знайомство з меленьким племінником, якого її сестра привезла на зустріч.

Як зазначив організатор зустрічі Андрій Назаренко, пошуки дітей продовжуються.  Він сподівається, що наступного разу вдасться зібрати усіх дітей-сиріт, які залишилися в США.