Три місяці добірної брехні (авторська колонка)

Почалось! Україну чемно, по-джентельменськи й, що головне, офіційно «нагнули» у зручну позу… Позу, котра слугуватиме таким-собі «низьким стартом» для передвиборчої гонки за «одурманеним» електоратом. А усі ті, кому кортить перетнути фініш й викарабкатися на п’єдестал влади, поспіхом розминають м’язи та звіряють чи, бува, не проґавили дорогоцінні запаси «допінгу» для майбутнього політмарафону…

Авторитетні й не дуже; зі статками та із захмарними статками; маловідомі та імениті; рекрути та ветерани політичної справи… Кожен з них задля депутатського мандату готовий хоч щохвилини присягати на вірність вкраїнському народу; дарувати дитсадкам телевізори чи забезпечувати піґулками від кашлю літніх пенсіонерів. 

І все це, звісно, під невгамовні спалахи фотоапаратів та об’єктиви відеокамер, щоправда, поки ЦВК не оголосить про результати виборів. Та й правильно. Нащо людей балувати? Гляди, ще звикнуть!

З голубих ТБ-екранів, колонок радіоприймачів, газетних шпальт та об’ємних білбордів нам – наївним і легкоманіпулятивним власникам права голосу - сповіщають про обов’язкове настання кращих часів, правда, які почнуться лиш тоді, як наші «пташечки» приземляться саме на ТУ, а не на ІНШУ клітинку виборчого бюлетеня. Про це не втомлюються нагадувати лідери політичних партій, чергуючись із популярними артистами та спортсменами, яких вдалось не хитрим маневром завербувати у свої лави.

Буває, часом так залюбуєшся симпатичною світлиною кандидата у «нардупи» (уже років з чотири, як язик не воліє по-іншому називати народного обранця), що забудеш куди йшов та що робив. Окреме спасибі креативно-патріотичним фразочкам, котрі обов’язково супроводжують знимку політика на агітаційній листівці чи банері… І байдуже, що у них - фразочках - як правило, ніякого змісту немає. Головне – аби красиво римувалися, а при декламуванні їх вголос – появлялися сльози від пробудження громадянської свідомості. 

Тим не менше, розчарувавшись у чинній владі, вкотре обманутий українець змушений вибирати менше зло з-посеред більшого, даремно сподіваючись, аби потім не стало ще гірше… Хоча, куди далі?

Хто ще не повністю спопелив мізки від споглядання політичних ток-шоу та в змозі хоча б частково звільнити вуха від добірної  локшини, намагається знайти серед сотень кандидатів хоча б одного совісного… 

Кому ж набридло займатися цією марудною справою - терпляче чекає на свій пайок китайської гречки та хоча б з сотні гривень, аби натомість восени тицьнути ручкою «куда нада» і «за кого нада». Попри те, продовжуючи називати депутатів політичними «повіями», не віддаючи звіту, що продаючи власний голос – теж попадає під аналогічний соціальний статус.

До 28-го жовтня залишилось майже три місяці, які слугуватимуть плацдармом для політичних «бойових дій», котрі, перш за все, будуть зорієнтовані на мирне населення. А як саме завершаться результати цих поєдинків: хто капітулює, а хто отримає основні важелі влади, депутатський мандат і статус недоторканого – частково залежить й від нас (чому «частково», гадаю, пояснювати не потрібно).

А що остаточно буде опісля жовтневих пристрастей і яке настане життя-буття при «оновленому» парламенті, то, аби довго не мудрувати,  відповім словами Гаранта: «Остальное додумайте сами…».