Скандал у Копичинецькій колонії: засуджені порізали собі вени

26 липня у Копичинецькій виправній колонії №112, де відбувають покарання рецидивісти або засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини, після «візиту» спецназу група ув’язнених перерізала собі вени. Не відомо, яким чином ця інформація миттєво потрапила в інтернет.

Парадокс у тому, що співчували  зекам, і аж ніяк – адміністрації колонії. Адже кожна мисляча людина розуміє: сьогодні таємничий спецназ у масках «відробляє» удари на засуджених, а завтра вийде проти мирних демонстрантів. І поки закордон констатує зменшення демократії в Україні, ми це відчуваємо особисто на собі: цензурі у пресі, у прийнятих законах тощо.

 Бійці прийшли «розім’ятись»…

Достеменно встановити, як розвивались події того «чорного четверга» за височезним муром, спробуємо з розповідей батьків і дружин ув’язнених у Копичинцях та з уривчастих повідомлень в інтернеті.

Отже, 26-го числа у колонії оголосили про загальний обшук. Майже одночасно на територію установи зайшло 15 чоловік спецназу, всі – озброєні, у чорних камуфляжних костюмах, із закритими масками обличчями. Жодної емблеми чи назви підрозділу, до якого належать. Мовчазні та рішучі. Лише згодом на сайті управління Департаменту з питань виконання покарань у Тернопільській області (надалі – УДПтС) з’явилась інформація: «У період з 26 і 27 липня на базі Копичинецької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області (№112) відбулось проведення тактико-спеціальних навчань зведеного загону груп швидкого реагування установ виконання покарань області із залученням підрозділу спеціального призначення управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Навчання проводились з метою відпрацювання дій при виникненні такої надзвичайної ситуації, як масові заворушення серед засуджених, а також організація та проведення обшукової роботи в установах виконання покарань. Систематичні тренування – запорука оперативної, швидкої та дієвої реакції за умови виникнення ситуації або події, які потребують застосування високопрофесійних вмінь та навичок. Для постійного підтримування на високому рівні стану спеціальної службової підготовки, впевнених та відпрацьованих дій і проводились ці тренування. Відповідно до нормативно-правових актів в установі було оголошено збір персоналу за умовним сигналом «Буря». Відпрацювання почалось із навчання груп швидкого реагування елементів обшукової роботи з метою виявлення в зоні, що охороняється, заборонених для використання предметів засудженими, що дало змогу вилучити 0,5 літрів бражної закваски та один мобільний телефон у зоні, що охороняється. Також під час тактико-спеціальних навчань членами зведеного загону групи швидкого реагування було продемонстровано прийоми рукопашного бою як із зброєю, так і без неї, що дало змогу закріпити теоретичні навички особового складу. Звичайно, це лише відпрацювання дій, але ж так важливо постійно бути підготовленими та обізнаними, мати визначені та відпрацьовані порядки дій, постійно знаходитись у готовності до надзвичайних ситуацій, щоб всі ми з вами могли бути впевненими: наш спокій та безпека під надійними контролем, вони не допустять, щоб він був порушений».

Більше того, ніби насмішка, наостанок зазначено: «За підсумками показових тактико-спеціальних навчань дії особового складу та зведеного загону було оцінено на «відмінно»».

Не відомо, це збіг чи у Департаменті плани пишуть під копірку, та приблизно рік тому аналогічні «маски-шоу» відбувались у Дніпропетровській колонії №89, і також реакція громадськості була вкрай негативною. Більше того, про «сценарій» відпрацювань ударів та «кийкову методу» виправлення засуджених своє слово двічі виносив Європейський суд із прав людини (пріснопам’ятні справи «Давидов проти України» та «Карабет проти України»).

Хто підставить другу щоку?

Отож у перший день обшуки відбувалися в житловій зоні Копичинецької установи. Всіх засуджених вигнали з житлових приміщень у двір локальної дільниці, кожний загін обнесений кам’яною стіною, і по суті ув’язнені знаходяться, мов у кам’яному мішку. Залякані, переполохані люди стояли під палючим сонцем, чекаючи на розправу. І слухали, як всередині «бійці» у масках нищать, ламають, трощать усе, що потрапляє під руку. Зрештою, про «методи» проведення обшуку наше видання писало на підставі розповідей двох колишніх засуджених, котрі відбували покарання у ВК-112: харчі перемішують із пральним порошком, одягом та іншими речами, у житлових приміщеннях після візиту «чорних бійців» лишається безлад і гармидер, поламані полички, шафи, відірвані дошки підлоги, подертий одяг, понищене й так небагате майно засуджених.

Потім працівники установи наказують приблизно десятку в’язнів вийти зі строю, яких повели у штаб. Колоністи знають: просто так у штаб не забирають. Отже, вказує у своїй доповіді на сайті Харківської правозахисної групи «Права людини в Україні» Андрій Діденко: тут «били, змушували роздягатися до гола, присідати, продовжуючи знущання, паплюжили честь і гідність людей. Саме такий сценарій подій розгортався у справі «Карабет проти України».

На другий день, 27 липня «маски-шоу» продовжились. Тільки вже на дільниці посиленого контролю (ДПК), приміщеннях камерного типу (ПКТ), дисциплінарному ізоляторі (ДІЗО) – «в ямі», тобто серед порушників режиму утримання.

«Ці люди були в камерах, – уточнює пан Андрій, –  тому по черзі відчиняли кожну камеру і засуджених змушували пробігти крізь так званий «коридор». Бійці ж стояли з двох боків і били палками». Мимоволі згадуєш солдатчину Тараса Шевченка і як у ХІХ ст. солдатів проганяли крізь стрій.

Потім почався обшук: ув’язнених змушували роздягатись до гола та присідати по 100 разів. Їх штовхали, принижували, били руками й ногами. Бачте, захисники – у  бронежилетах, озброєні балончиками зі сльозоточивим чи нервово-паралітичним  газом, із наручниками та дубинками бійці – проти голих зеків. Певно, це і є новий метод перевиховання, аби найзапекліший рецидивіст зрозумів свою помилку і розкаявся.

Натомість троє засуджених на знак протесту проти знущань порізали собі вени на руках, крім того, зі слів рідних, один – ще й живіт, а інший полоснув себе по горлу.

Будні чи ні, прокурор перевірить. І додасть?

Зрозуміло, журналісти «Номер один» попросили прокоментувати події начальника управління Держдепартаменту з питань виконання покарань в Тернопільській області Павла Лосика. Забігаючи наперед, зазначу, що генерал-майор внутрішньої служби таки визнав: у Кипичинецьку ВК-112 приїжджало 15 спецназівців.

«Вони (засуджені – авт.) подряпали собі вени одноразовим лезом. І нічого їм не бракує, – запевнив посадовець. – Вони хотіли на публіку зіграти, щоб продемонструвати свій супротив. Хоча, якщо розібратись, вони є злісними порушниками режиму утримання, мають по 20-30 стягнень і знаходяться у дисциплінарному ізоляторі. Нічого там не сталося, це буденна тюремна робота, тому що завдання тюрми – виховати нормального, добропорядного громадянина, щоб від нього було добро, а не зло».

Зі слів Павла Степановича, насправді «подряпалось» двоє, а не троє ув’язнених.

Обом 26 та 30 років, відбувають покарання за грабіж і розбійні напади. За гратами перебувають не менше 5 років, вже мали судимості.

«Якби ви, преса, так піклувались про робочий народ, який робить, творить? – дорікнув він. – Ці ж ув’язнені – злісні порушники режиму утримання, вони потенційно небезпечні для суспільства. Переламати їх не так просто. Якби був важіль впливу: ув’язнений не працює, не сплачує матеріальний позов, погано поводиться – тож адміністрація має право продовжити термін ув’язнення, вони так би не поводились.

У тюрмі ми не можемо під них підлаштовуватись. Є чіткий порядок дня, визначений Кримінально-виконавчим кодексом і Кримінально-виконавчим правом, вони чітко регламентують порядок відбування кримінального покарання у місцях позбавлення волі: адміністрація має свої обов’язки, засуджений – свої; права мають як засуджені, так і адміністрація. У Копичинецькій колонії надзвичайно порядно ставляться до них. Я проїхав усю Україну, бо служу вже 37 років, і бачив різне. А тут у їдальню він не хоче вставати, працювати не хоче, строєм ходити не хоче. Якщо вони не хочуть нас слухатись, то уявіть, що буде на волі. Декому батьки через день надсилають продукти, бо дозволяється отримувати посилку до 30 кг хоч щодня. От уявіть: тільки на посилки потрібно по 2 тис. грн. Батьки залазять у кредити, позики, бо син хоче курити лише «Мальборо», ходити у спортивному костюмі «Рuma» та «адідасовських» кросівках. Хоче виділятись, але сам для цього нічого не зробив. Не те, що молотка ніколи не тримав – навіть ручки. Ось таким він і ріс. І потрапляє до нас, – додав Павло Лосик: «А тут треба зробити повний обшук, тобто скинути з себе сорочку чи куртку і віддати для обшуку, а він не хоче. Вони побачили, як інші засуджені скидають куртки, присідають, от і порізали себе».

Проте навіть прокурора області подібні пояснення не переконали. Для перевірки фактів заподіяння собі тілесних ушкоджень ув’язненими виправної колонії у Копичинці виїхали працівники прокуратури Гусятинського району, повідомили у прес-службі прокуратури Тернопільської області.

Тим часом нагадаю: головною метою виконання покарань є зміна ставлення особи до скоєння злочинів з метою налаштувати людину на свідому і добропорядну поведінку, щоб повернути в суспільство повноцінного свідомого громадянина.

Чи зміниться ставлення засуджених до скоєного злочину після «прийомів рукопашного бою як зі зброєю, так і без неї»?! Питання риторичне…