Тернополянин у страшних муках помирав від наркотиків, але життя йому врятувала мама і молитва (ФОТО)

Тернополянин Денис Григорьєв працює охоронцем на одному з місцевих підприємств. Та мало хто знає, що нині привітний, веселий і усміхнений 40-річний чоловік—у минулому наркоман зі стажем. Він крав у батьків та близьких, неодноразово лежав у психлікарні на реабілітації, бував за ґратами. «Доза» день-у-день – все, що цікавило його протягом шести років…

«Наркомани чи алкоголіки – це терористи»

– Банально, але все ж… Чому вирішив спробувати наркотики?

– Вважаю, що сила волі в тому, аби вперше не спробувати. Та якщо ти вже спокусився, то автоматично переступив цей бар’єр… І для цього не обов’язково починати з наркотиків. Це можуть бути цигарки, 50 грамів, пляшка пива… Навіть ті ж слабоалкогольні тоніки. Я родом зі Львова. У мене інтелігентна родина: мама – заступник директора обласної бібліотеки, батько – хірург. Здавалося б, що наркотики мають «відвідувати» неблагополучні родини. Проте від цього ніхто не застрахований. Мій підлітковий період припав на «залізну завісу» та розпад Радянського Союзу. З-за кордону до нас почали просочуватись різні фільми, які буквально насаджували думку, що наркоманом бути круто. Пригадую, коли я ще вчився у школі, ми писали твори на тему: «Ким ти хочеш стати в майбутньому». Я зізнався, що хочу стати космонавтом. Але більшість у 90-ті роки писали, що хочуть стати бандитами. Мій батько палив, мене ж за цигарки карав. Відповідно я не робив так, як він казав мені, а наслідував його. Тато, приміром, міг випити пива. От і я почав пити пиво. Врешті-решт дуже сильно на нього «присів». Це був дев’ятий клас…

– А що потім?

– Потім від пива мені ставало погано. Моя бабуся дізналася про мою схильність, знайшла якісь ліки і почала підмішувати мені їх у їжу. І якщо я випивав пива, то одразу ставало зле. Правда, я про це дізнався не одразу і тоді почав шукати альтернативу. Спершу кинувся до «трави». Потім перейшов на таблетки. До речі, тоді наркоманів дуже ненавидів. Я бачив, що наркотики зробили з моїм двоюрідним братом та деякими друзями. Тому, відверто кажучи, виловлював наркоманів і навіть бив. Та це все було до судимості. Після того, як вийшов з тюрми, спробував більш важкі наркотики. Коли я вже підійшов до першого уколу, мав за спиною серйозний «досвід»: таблетки, сухий мак, «трава»… І навіть не сумнівався, чи «колотися»… Побачив усе те, що було в мене до цього, – своєрідна підготовка. Те, що я переживав після уколу, затьмарювало все інше. Кажуть, що після першої спроби не «присідаєш», я ж «підсів» одразу на шість років.

– Ти сидів за наркотики?

– Ні, за рекет та грабіж…

– То перша твоя «доза» була в тюрмі?

– Ні. Більше того, в той час дуже негативно ставився до наркоманів. Навіть у тюрмі.

– Чому ж тоді змінив своє ставлення до них на волі?

– Коли я вийшов, то спробував більш важкі наркотики, такі як трамадол. Саме вони дали мені старт до того, щоби згодом «вколотися». Бо фактично у них така ж суть, тільки це були таблетки.

– Хто ввів перший укол?

– Спочатку мене «вколов» дуже хороший знайомий. Пам’ятаю його слова: «Ти все одно вколешся, тому краще це зроблю я».

– Він також був наркоманом?

– Так. Він є ним і зараз…

– Згодом колов себе сам?

– Так.

– Всі ці шість років тобі, мабуть, потрібно було так чи інакше десь працювати, щоб заробити на ту ж дозу. Чи не так?

– Всі роки займався дурницями. Це і грабіж, і обман, і з хати усе повиносив. Знаєш, для того, щоб когось пограбувати, потрібно бути сміливим. Як би воно не звучало, але це вчинок. Наркомани ж боягузливі. Через страх перед арештом їм спокійніше винести щось з дому… Я ж обікрав свою сестру, маму, бабусю… Направду, наркомани чи алкоголіки – це терористи…

«Із матір’ю своєї дитини я не спілкуюся досі»

– А хто були твоїми друзями? Теж наркомани?

– У наркоманів нема друзів. Їхній друг – тільки голка. Все інше – так. От, приміром, є компанія з кількох людей, які знають, де дістати, як зварити. Все, ти з ними!. У наркомана немає нічого святого взагалі. Є тільки певне коло спілкування.

– Часто тебе клали у психлікарню на реабілітацію?

– Так, шість разів мене «закривали» у психлікарні, але коли я виходив, тримався максимум три дні. Згодом зустрічав так званих «друзів» і далі коловся. Розумів, що ті місяць-два у лікарні, гроші, нерви – все дарма…

– У тебе було кохання в той час? Стосунки?

– Так, я жив з одною дівчиною. Вона не була наркоманкою. До речі, якраз від неї я дуже довго приховував, що «колюся». Та наробив їй чимало шкоди. Дійшло до того, що її батько мене просто вигнав. Більше того, у нас із нею є спільна дитина. Але зараз ми не спілкуємось. У неї нова сім’я, ще одна дитина. Я пообіцяв не втручатися…

– Скільки в день уколів ти приймав?

– Я «заливався» серйозною хімією. Можливо, чула щось про «колдакт ефект»? Це наркотики, які готують із таблеток від простуди. Колись їх вільно продавали в аптеках, зараз уже заборонили. Це такі собі кульки, капсули. Їх треба було готувати з марганцівкою, оцтом, нагрівати все це. Потім колоти у вену. Наслідки після цього жахливі. Є навіть ціла категорія людей, яких називають «колдашники». Вони не можуть ходити через порушений вестибулярний апарат. Мене від таких наслідків Господь помилував. Хоча я три роки день-у-день коловся цією гидотною, у себе літрами її вливав! Потім опіумом і маком знімав депресивний стан, який приходив, як наслідок, після «ломки».

«Навіть реанімація при психлікарні мене не приймала»

– Ще пам’ятаєш відчуття «кайфу» ?

– Зараз уже ні. Воно стерлося.

– Тобі доводилося бачити, як помирають від передозування?

– Ні, але на моїх очах помирали люди від СНІДу, токсоплазмозу, саркоми… Це дуже страшно, бо ти розумієш, що нічим допомогти людині не можеш.

– Батьки не могли тоді на тебе вплинути?

– Вони, по-перше, нікому не хотіли говорити, що їхній син такий. Тим паче, що мої батьки – інтелігентні люди. Тому вони всіляко приховували мою пристрасть до наркотиків. Та проблема ж не зникала. Я маніпулював по-різному. Влаштовував удома «дебош», аби тільки мені дали гроші на «дозу». Коли мами не було вдома, міг перевернути весь будинок, щось винести, вкрасти… Я був, як зомбі! Думав тільки про «дозу». І ще: я ж не тільки коловся, а й грав у азартні ігри. Дуже «підсів» на них. Умудрявся навіть «дозу» на наркотики програвати. Врешті доколовся до такого стану, що заробив сепсис (септичне запалення крові,–авт.). Важив менше 50 кілограмів, лежав удома скручений. Біля ліжка стояло відро, яке використовував як туалет. Бо далеко ходити просто не міг. Мама тоді телефонувала кілька разів на «швидку», аби мене забрали. Та приїжджати ніхто не хотів, коли чули, що мова йде про наркомана. Говорили: «Ми не будемо даремно «гнати» авто, бо жодна реанімація вас не прийме». Навіть реанімація при психлікарні мене не приймала в тому стані, в якому тоді був. По суті я просто помирав.

«Мама була єдиною, хто не відвернувся від мене»

– Як тоді вижив?

– На щастя, у нас був сусід, відомий львівський хірург, колега мого батька. Так вийшло, що він ішов вулицею і його запросили до нас додому. Він мене оглянув і написав своєю рукою направлення у лікарню з діагнозом «септичне запалення легень». За цим документом мене і взяли. Виносили з будинку на руках. У лікарні й почалася боротьба за моє життя. У мене вливали літри антибіотиків. Я мав серйозні приступи. По кілька разів на день просто кидало. Піднімалася температура і нічим не могли її збити. Накривали кількома покривалами, а мені було холодно, що аж зуби тріскали, так ними клацав. І це по три-чотири рази на день. Відчував, що потрібно вставати і ходити, бо якщо далі лежатиму в ліжку, то помру. Я піднімався, через силу ходив, мене знов і знов «кидало». Це тривало день-у-день. Мама позичала багато грошей. Уяви, 2004 рік, а на день ішло лише на антибіотики 200 грн. На той час це були дуже великі гроші. Мама брала кредити. Це при тому, що я її не раз підставляв, вона залишилася єдиною, хто від мене не відвернувся тоді. Мама за мене вела боротьбу.

– Що діялося на той момент у твоїй голові, думках?

– Знаєш, коли я починав «колотися», то вирішив для себе, що житиму до сорока років, але в кайф. Не знаю, чи кожен, але багато разів чув, що наркомани для себе вирішують, скільки вони будуть жити. Я собі чомусь поставив таку планочку. Та коли тобі двадцять і планка – до сорока, здається, ніби в тебе ще купа часу. Та коли тобі двадцять чотири, ти лежиш у лікарні, помираєш і приходить тітка з косою та каже: «Пішли!», ти відповідаєш: «Ні. А що я бачив у житті, крім шприца, тюрми, криміналу? Нічого! Значить, я ще не жив!» Тоді я багато молився. Буквально кричав до Бога: «Якщо ти є, то просто врятуй мене!»

– Як усе це переживала твоя мама?

– Нестерпно важко… Лікарі говорили мамі, щоб краще ті гроші, які витрачала на моє лікування, вона б відкладала на похорони. «Він не жилець», – казали медики про мене. Мене би врятувала тільки операція, але так як у мене був повністю відсутній імунітет, ніхто навіть братися не хотів, бо я б не витримав післяопераційного періоду… Мене фактично виписали додому помирати. В 2005 році я приїхав до Тернополя в Християнський реабілітаційний центр, де й отримав свободу від наркотиків.

«Забери зараз від мене Бога, я буду тим же наркоманом!»

– Чому говорять, що колишніх наркоманів не буває?

– Я і мої знайомі є прикладом того, що бувають. Хоча так, доля правди в цій думці є. Та щоб врятуватися, в першу чергу потрібна християнська реабілітація. Корінь цієї проблеми лежить у серці людини, а не лише в тілі. Я і мої знайомі полишили залежність завдяки християнській реабілітації.

– Ти кажеш, що від наркотиків тебе врятувала віра в Бога. Та, погодься, цим ти замінив одну залежність на іншу.

– Хіба погано вірити в Бога? Я з тобою погоджуюся, так, я став залежним від Ісуса. Забери зараз від мене Бога, я буду тим же наркоманом! Сто відсотків.

– Розумію, що питання вкрай особисте, але… Наркоманія, крім усього іншого, принесла у твоє життя ще й ВІЛ. Як тобі зараз жити із цим статусом?

– Я дізнався, що у мене ВІЛ тільки тоді, коли проходив реабілітацію. До цього ніхто не говорив: ні мама, ні лікарі. Тобто півроку я ходив, не знаючи про хворобу. Діагноз прозвучав, як вирок. Тоді переді мною постав вибір: або повертатися до Львова і знову наколотися із жалю до себе, або зупинитися. Я вибрав друге. Зараз я не переймаюся із цього приводу. Хіба я схожий на хворого? Ходжу із цим статусом уже 14 років. Рік тому перестав застосовувати герветерапію. Нікого не закликаю так чинити, але я відчув у собі сили це зробити, пише "Номер один".

– Зараз, озираючись назад, ти впізнаєш себе у ті роки, коли пріоритетом була «доза»?

– Впізнаю, але ці спогади просто про Дениса, якого я раніше знав і можу легко про нього розповісти. Так, можливо, колись він був мені рідною людиною, але це 100% не я зараз.

– Можеш назвати кілька «не», чому люди не повинні навіть думати про наркотики?

– Тому що є закон. І він називається «Посів і жнива». Якщо людина щось посіє, вона обов’язково це потім пожне. Якщо людина починає щось вживати, має розуміти, що згодом прийдуть наслідки, а саме: зруйновані сім’я, соціальні зв’язки, здоров’я, життя… Цим можна повністю перекреслити своє майбутнє. Жоден алкоголік не починав пити літрами. Часто чую: «Я знаю свою норму». Та її насправді немає!

– Дякую за твою щирість та сміливість говорити про це! Сподіваюся, що наша розмова зможе зупинити тих, хто, як і ти колись, зробив чи хоче зробити той фатальний укол…

Тернопіль наркоман матір молитва
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
10.67 дуже добре
Автор
10
(1 оцінка)
Викладення
10
(1 оцінка)
Актуальність
12
(1 оцінка)
Я рекомендую
1 людина рекомендує

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Студентські команди програмістів ТНТУ - найкращі в Україні. Вони перемогли у фіналі Всеукраїнської олімпіади з програмування ACM 2018, яка проходила 10 - 12 жовтня в місті Одеса. Команда студентів кафедри програмної інженерії Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя TNTU_YeahBoi у складі Бармака Ігоря, Заяця Володимира, Заярного Миколи отримала диплом I ступеня, а команда TNTU_TNT у складі Борівця Богдана, Зашка Богдана, Прив...
Суспільство
З 1 січня 2019-го року на пенсію у 60 років зможуть вийти тільки ті, хто заробив не менше 26 років стажу. Іншим доведеться трудитися до 63 і навіть 65 років. З 2019 року всі, хто заробив менше 15 років стажу, не можуть претендувати на пенсію. Як повідомляють "Новини України сьогодні", 60-річні українці, які в наступному році матимуть лише 15 років стажу, зможуть вийти на заслужений відпочинок в 65 років. Ті, у кого від 16 до 25 років стажу – в 63 роки. Пос...
Пригоди
Сьогодні (19 жовтня), близько 15 години, на автодорозі М-19 (Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече) поблизу с. Вигода, Заліщицького р-ну, Тернопільської області, патрульні виявили нетверезого водія вантажного автомобіля. Як повідомляє прес-служба патрульної поліції, інспектори зупинили вантажівку за порушення правил дорожнього руху. Перевіряючи документи патрульні помітили у водія ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота,...
Спорт
Учасники осіннього чемпіонату Гусятинщини з міні-футболу на кубок "Вірні збірній!" серед дитячих команд 2004 р. н. і молодших (загалом змагалося вісім команд) відвідали матч Ліги Націй між збірними України і Чехії, який відбувся 16 жовтня у Харкові. 104 особи вирушили у 2 спецвагонах з Тернополя у Харків і назад у потязі під назвою "Вірні збірній!". Віталій Остафійчук голова Федерації футболу Гусятинського району поділився враженнями: "Велике спасибі голов...
Суспільство
За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств Тернопільщини, грошові витрати на харчування в середньому за місяць на одне домогосподарство в 2017 році збільшились на 12,1% у порівнянні з 2016 роком і становили 3268 грн. Вартість харчування в середньому на одну особу склала 37 грн на добу. Про це повідомляють в Головному управлінні статистики у Тернопільській області. На купівлю м’яса та м’ясопродуктів домогосподарства спрямували 18,5% коштів,...
Кримінал
За минулу добу правоохоронці зареєстрували три крадіжки двоколісних  транспортних засобів в обласному центрі. Злодії викрали два ровери з під’їздів та один з вулиці. Велосипед вартістю 10 тисяч гривень викрали у 27-річного тернополянина. Свій засіб пересування чоловік на ніч залишив на сходовій клітці у під’їзді. Вже зранку його не було. У безпеці свого двоколісника був впевнений 39-річний житель Тернополя. Чоловік теж на ніч  залишив велосипед у під’їзді,...
Суспільство
Ще днями Тетяна Песик розповідала на своїх сторінках в соцмережах, як вона та її друзі з команди «ВІП Тернопіль» прогулювались вуличками Лондона, відпочивали у британських пабах та як «палко» вона цілувала «Бреда Піта». Та, сьогодні, на зовні проявилась справжня правда її життя – вона просто завзята і роботяща українська жінка. «Ось вони реалії життя… Вчора ти був у Лондоні, а сьогодні…ти знаходишся в селі…в Тернопільській області… і йдеш … обривати ябка…...
Кримінал
Черговою жертвою телефонних шахраїв стала 60-річна жителька обласного центру. Повіривши у вигадану незнайомцем історію, жінка втратила 20 тисяч гривень. Поліцейські встановили, що кошти були зняті в Київській області. Зі слів потерпілої, на мобільний їй зателефонував незнайомий чоловік і повідомив, що в неприємну ситуацію потрапив її син. Аби вирішити проблему, потрібні кошти – 20 тисяч гривень. Жінка замість того, аби набрати номер сина і переконатися, чи...
Суспільство
За перевезення тварин у тернопільських таксі доводиться доплачувати. Фірми беруть додаткових 25-50 гривень, залежно від встановлених тарифів. Тернополяни обурюються через таку ідею, не знаходячи у цьому  логіки, пише Терен. – Є ще хтось такий, хто, як і я не розуміє логіки в доплаті у розмірі 50 грн до вартості проїзду за перевезення кошеня в закритій переносці в себе на руках? – пише Людмила Чеховська. – Із такими тарифами зіткнулись на днях у таксі «Піло...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!