Інтернаціональні сім’ї на Тернопільщині визнають державною лише українську (ФОТО)

На маленький музей старожитностей схожа господа жителя села Великі Бережці Кременецького району Олександра Чумакевича.

Міні-млин, старе кухонне начиння на плоті, дерев’яні вулики, годівнички, лелеки, ліхтарі – все тут, на просторому подвір’ї, затіненому старезною грушею, має національний дух, колорит. На воротах на синій кришці є надпис «В цьому дворі державна тільки Українська».

mova dvir

«Тому що він – українець»
Родина Чумакевичів інтернаціональна: Олександр – українець, народився у Бережцях, його дружина Тетяна – молдаванка. Вона вивчила мову чоловіка, бо не уявляє, як може бути інакше, коли живеш в українському селі, коли тут народилися твої діти.
На моє запитання, чому ж все-таки господар вирішив зробити на воротах оригінальне оголошення, Тетяна Чумакевич просто відповіла: «Тому що він – українець».
— Нині все українське хочуть знищити повністю, — обґрунтував свою позицію Олександр Чумакевич. — Я зробив цей напис, щоб люди бачили: українську поки що не забороняють, але якщо її не відстоювати, то в недобрий час котрийсь державний муж скаже: «Ти не українець, а чукча, китаєць. Збривай вуса, звужуй очі…»
Олександр повісив «українофільську» табличку відразу після того, як Верховна Рада прийняла у першому читанні закон про двомовність.
— Бачите, під табличкою є ще червоно-чорний прапор української революції, — показує на ворота господар. — Лише вона приведе Україну під жовто-блакитний прапор, дасть гідне життя для українців…
Свій маленький політичний протест бережчанець продемонстрував і тоді, коли «посадили Юлю»: вивісив на вулицю національний стяг із траурною стрічкою. Прапор дивував односельців і проїжджих півроку.

Дід був філософом
Показуючи свою господу, Чумакевичі розповіли про її цікаву історію. Хаті, в якій Тетяна й Олександр виростили сина і доньку, — сто років. Її збудував ще дід, на честь якого назвали господаря дому. Внук зміцнив стіни, поштукатурив їх, зробив гарний ремонт усередині – тепер і не скажеш, що хата зведена ще за Австрії.
— Під час Першої світової війни через наше село проходила лінія фронту. Он там, за кілометр, — Олександр Чумакевич вказує рукою на лісисте пасмо Кременецьких гір, — стояли австрійські війська, навпроти – руські. Усіх жителів села перед боями вивезли на Полтавщину. Дід розповідав: коли сім’ї повернулися, то у селі панувала суцільна пустка: не те що цілої хати – живого дерева ніде не було. На початку 20-х років минулого століття дід почав будувати хату. Вона дерев’яна, з дуба, який брали з розібраних військових бліндажів. Взимку в будинку тепло, влітку – прохолодно.
Дід, за словами Олександра Чумакевича, був філософом, прожив 98 років.
— Він справжні «перли» видавав, — запевняє внук, — Односельці їх запам’ятовували, цитували. Жаль, записів ніхто не вів, тому мемуарів не залишилося.

Вдихає друге життя у «непотріб»
Технік-механік за спеціальністю, Олександр має золоті руки, завдяки яким і заробляє на життя на будовах. За кордон не їде принципово, бо вважає, що робота є й в Україні. А у вільний час чоловік включає фантазію і декорує двір різними цікавинками. Вони прості, але оригінальні.
— У нас у селі є подвір’я з розкішним ландшафтним дизайном, чудернацькими фігурками, диковинними рослинами, але то стиль чужинський, — розповідає Олександр Чумакевич газеті Місто. — Мені більше до вподоби речі, наближені до природи, бо вони справжні. Стараюся вдихнути друге життя у той непотріб, якому місце нібито вже на смітнику.

У Чумакевичів старий велосипед став «ровером-вазою» — каркасом для вазонів. Облуплені різнокольорові миски, «посаджені» господарем на дерев’яні ніжки, перетворилися на мухоморів і «ростуть» у одному із закутків подвір’я. В іншому на старовинному вулику–борті причаїлася велика божа корівка, яку Олександр називає «чорнобильським бедриком». Затишно виглядають почеплені на пліт глиняні горшки, полумиски, яким по 60-70 років. Викладений крупною галькою міні-ставок, гасові світильники на горбилях-опорах не лише функціональні, а й романтичні.
Потурбувався господар і про «прибамбас» для свого вірного алабая Брабуса. Будка пса має форму бочки, на боці якої є напис: «Діоген». «У мене собака — філософ, дуже мудрий, але гладити рукою не раджу», — жартує Олександр Чумакевич.
Потребу зробити на своєму обійсті із копійчаних предметів щось нетривіальне Чумакевич відчув років десять тому. Маючи творчу жилку, 49-річний чоловік мріє відкрити власну студію ландшафтного дизайну. «Щасливі ті люди, яким власне захоплення приносить ще й заробіток», — переконаний бережчанець.

У Великих Бережцях про Олександра Чумакевича кажуть, що він у селі — єдиний боєць-опозиціонер. А він сміється: «Це неправда, багато моїх земляків зберегли у собі бойовий дух», пише газета Місто.
На таких, як Олександр, хоч їх і мало, Україна тримається, думала, покидаючи оселю Чумакевичів.
Світлана Ліщук.

Довідка. Великі Бережці відомі з 1545р. як власність шляхтичів Бережецьких, згодом — князів Збаразьких, родин Лосятинських, Гойських, графів Тарновських. Село розташоване над річкою Іквою, серед соснових лісів, за 12 км від Кременця. Неподалік Бережців височіє знаменита пам’ятка природи — Божа Гора. За легендою, її так назвали на честь князя Божа, який бився тут з готами. Інший переказ гласить, що на горі з’явилася Богородиця. Щороку Бережці відвідують тисячі паломників.