Вражаюча історія тернополянки, яка через путінську пропаганду кинула високооплачувану роботу

Наталія Мадараш народилася в Тернооплі, однак в 25 років переїхала до Росії. Уже рік її родина знову живе в нашому місті, прийняли українське громадянство, звикають до наших реалій.

Навряд чи всі усвідомили мовчазний, але промовистий вчинок Наталії Мадараш у Тольятті, коли вона під час наради колег-лікарів, що насміхалися над українцями, обзиваючи їх «хохлами», демонстративно встала, вийшла із зали і написала заяву на звільнення. Не всі зрозуміли її і в Тернополі: мовляв, невже така патріотка, що в 55-річному віці радикально змінила життя через погляди? У Росії Наталя Іванівна мала гарну високооплачувану роботу, житло, але її внутрішній «барометр» зашкалював від тиску путінської пропаганди, істерії ненависті та шовінізму в суспільстві, тому жінка зробила рішучий крок — повернулася на малу батьківщину, до Тернополя. Разом із нею переїхала її донька, яка народилася і виросла в Росії. Уже рік вони мешкають у нашому місті, прийняли українське громадянство, звикають до наших реалій, пише НТГ.  

Минувши російський кордон, полегшено перехрестилася…

З Тольятті до Тернополя  — дві тисячі кілометрів. На переїзд Наталі Іванівні та її доньці знадобилося чимало сил та фінансів, але нині вони мають те, чого не мали в Росії, — внутрішню свободу та людську гідність.

— «Слава Богу, що я на рідній землі!» — полегшено перехрестилася я, залишивши позаду російський кордон. Більше туди не хочу! — каже Наталя Іванівна. — Здається, ніби й не було тих 30-ти років у Росії… Єдине, що там залишилося, — могила чоловіка… Я народилася у Тернополі, працювала в біохімічній лабораторії на «Ватрі». Якось отримала путівку на відпочинок у Домбай, що на Кавказі, де й познайомилася з майбутнім чоловіком — комсоргом аеропорту в Самарі. Так доля несподівано закинула мене до Росії. Тоді мені було 25 років. Наша сім’я жила в Тольятті, що в Самарській області. Це — місто-мільйонник, у якому, окрім росіян, багато німців, татар, башкирів, мордви… Спершу я працювала лікарем в клініко-діагностичній лабораторії при міській дитячій лікарні, а згодом мене призначили завідуючою лабораторією. Робота мені надзвичайно подобалася, я брала участь у міжнародних конференціях, у моєму підпорядкуванні були два десятки працівників. Лікарня забезпечена сучасним обладнанням, медперсонал професійний. Мала гідну зарплату —  у місяць 100 тисяч рублів (2 тисячі доларів).  До речі, зарплата там у кожного різна: молодий спеціаліст отримує 8 тисяч рублів, а ось лаборант із досвідом може мати й 60 тисяч. Щороку приїжджала до рідних у Тернопіль. Колегам-росіянам розповідала, як в Україні гарно, які у нас щирі люди. Росіяни до мене ніби й добре ставились, та все ж у них часто проскакував шовінізм, який різав по живому. Якось ми з друзями поїхали на Новий рік до Естонії, побували у Музеї окупації в Таллінні, після чого між нами зав’язалася суперечка. Хоча я не історик, але серцем розумію, скільки горя завдав естонцям СРСР, адже таке ж пережили українці, а росіяни сприймають усе по-іншому.

«Ти, бандєровка, пріносішь врєд бальніце»

Суперечності між українцями та росіянами в Росії загострилися з початком Революції Гідності в Україні, а згодом — війни на Донбасі. Зазомбованість не залишає місця порозумінню, компромісу, а тим паче — толерантності.

— Ставало все нестерпніше там жити… Чимало українців миряться з тим, що принижують їхній народ, дехто абстрагується від того, але це неправильно, — міркує Наталя Іванівна. — Коли до Тольятті почали приїжджати біженці з Донбасу (зрозуміло, далеко не кращі верстви населення), на кожній нараді в лікарні почали говорити про українців як про людей з третього світу. Акцентували на тому, що багато з них нещеплені, з туберкульозом, ВІЛ-інфіковані… А ще оте постійне брутально-зневажливе «хохли»… Вони знали, що я українка, але не зважали. Із 200 працівників лікарні лише двоє росіян розуміли мене, всі інші підтримували політику держави. І це при тому, що я спілкувалася з елітою. Якось на вечірці з нагоди Дня медика головний лікар запросив мене на танець і заявив: «Ти — бандєровка, нєнавідішь рускій народ і пріносішь врєд бальніце!» Я промовчала, адже він був напідпитку і марно було щось пояснювати, але зробила для себе висновок. Потім мої колеги поїхали відпочивати до Криму, раділи, що «відкрився» кордон, а я не могла це слухати. Останньою краплею стали насмішки над українцями на черговій нараді, де було з півсотні медиків. Я не витримала — демонстративно вийшла із зали і відразу написала заяву на звільнення. Головний лікар підписав, ніхто мене не вмовляв залишитися, не запитував про причину. Зібрала я свої речі, зняла халат, лише один лаборант підійшов до мене попрощатися, інші, очевидно, побоялися.

Їхати на заробітки до окупанта — зрада!

Позиція Наталі Іванівни заслуговує великої поваги, хоча жінка не вважає, що зважилася на героїчний крок, розповідає про пережите скромно, без зайвого пафосу.

— Півроку після звільнення майже не виходила з квартири, було важко на душі… Тільки один товариш мене підтримував, усі інші відреклися.., — розповідає Наталя Іванівна. — Мене дратувало, що на вулицях у Тольятті з гучномовців доноситься тривожне: «Гражданє, будьтє осторожни — возможни тєракти!» «Та хто на вас нападає?!» — обурювалась я. Росіяни говорять про гей-Європу, про погану Америку, при тому всі  їдуть на Захід подорожувати, вчитися, за покупками. Вони вважають себе головною нацією в світі, всюди поводяться зверхньо і нахабно. Від народження їм втовкмачують, що їхній народ — найкращий. Я об’їздила півсвіту, спілкувалася з різними людьми, але такого шовінізму не зустрічала ніде, окрім Росії. Дивуюся, що в час війни багато українців замість того, щоб захищати свою землю, їдуть на заробітки до… окупанта. Це зрада! Якщо не будемо себе поважати і відстоювати наші інтереси, — ніхто цього не зробить. Маємо позбутися синдрому меншовартості, працювати над собою і піднімати країну! Не треба нічого доводити росіянам — їхню свідомість не змінити. Прикладом гідності й патріотизму для мене є Литва: щоб бути незалежними від російського газу,  мешканці Вільнюса тривалий час обігрівали домівки дровами.

Росія не здатна на покаяння…

— У Тернополі я зіткнулася з чималою кількістю проблем, але все поступово вирішую. Найважче тут знайти роботу, — продовжує розповідь Наталя Іванівна. — До переїзду моя донька працювала в Іспанському посольстві в Москві, про таку працю в Україні поки що не думає, наразі вчить українську мову, адаптується до суспільства. У пошуках роботи я зверталася до багатьох державних медичних закладів у Тернополі, проте всюди, коли дізнавалися про попереднє місце роботи, сприймали мене досить насторожено. На щастя, нещодавно мені пообіцяли роботу в приватному медичному центрі. Тернопіль не є промислово розвинутим містом, але це райський куточок для життя! У Росії до санкцій багато продуктів харчування привозили з-за кордону, нині там на полицях магазинів скупо і здебільшого все ненатуральне, несмачне, навіть хліб печуть із фуражного зерна. В Україні всього вдосталь! Та найголовніше — тут я почуваюсь вільною! Мій тато — з Лемківщини, а мама — з Горлівки.  Через воєнні події тітка з Горлівки перестала з нами спілкуватися: поїхала до Росії, але побачивши, що там не з медом, повернулася. «У вас пенсії платять?» — основне, що цікавить більшість мешканців Донбасу. Як з таким підходом до життя і з такими поглядами будувати європейську країну?! Не раз міркую: а чи можливе примирення українців та росіян? Мабуть, ні, бо Росія, на жаль, не здатна на покаяння…

Росія переїзд історія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
1 людина рекомендує

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Ідея, яку виношували, учасники АТО та ветерани близько двох років, може реалізуватися уже найближчим часом. Адже їхню ініціативу щодо створення відкритого стрілецького тиру, розвитку спортивної складової та роботи з ветеранами підтримав голова ТОДА Степан Барна. 18 січня він підписав відповідне розпорядження про надання ГО «Спілка ветеранів антитерористичної операції та осіб з інвалідністю» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельн...
Суспільство
Ми завжди можемо покластися на своїх сестер у складні часи життя та отримати підтримку. Навіть під час розлуки ми завжди на них розраховувуємо. Сестри – це значно більше ніж просто подруги. Зв’язок між ними виходить далеко за межі родини. Вони завжди готові підтримати одна одну та стати надійною опорою. Авжеж, є щоденні сварки через будь-які дрібниці, які заповнять їхнє дитинство та юність, постійна конкуренція та крики одне на одного. Але життя покаже, як...
Пригоди
Тернополянин, який 9 січня, як і завжди, припаркував свою автівку біля будинку на вулиці Карпенка, 4., але зранку 10 січня на звичному місці свого авто не знайшов, продовжує пошуки. Чоловік звернувся у поліцію, а також на телебачення. Він дуже розраховує і на допомогу звичайних тернополян. Тому, якщо ви бачили "Ладу 9" 2004 року випуску кольору сірий металік, телефонуйте на лінію 102. Або особисто до власника авто. Номер машини: ВО 5571 АК тел: 096 61 33 6...
Культура
Реставрацію Бучацької Ратуші, яку оздоблював легендарний скульптор Іоанн Пензель, на Тернопільщині завершать до березня. "Цю Ратушу реконструювали 10 років. Та лише зараз у роботах помітне пожвавлення. Уже в березні будівлю можна буде використовувати за призначенням. Сюди планують перенести деякі експонати з місцевого художнього музею", – зазначає голова облдержадміністрації Степан Барна під час робочої поїздки у Бучач. Як повідомляє "ZIK", проект фінансує...
Суспільство
Сертифікацію для вчителів початкових класів запроваджують в Україні. У разі її успішного проходження, педагогам обіцяють 20% надбавки до зарплати. Ця процедура в перспективі має замінити атестацію педагогічних працівників. Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич назвала сертифікацію своєрідним ЗНО для вчителів. Це пілотний проект, відтак поки що він охоплює лише частину педагогів. Як повідомляє "За Збручем", реєстрація педагогічних працівників для пр...
Суспільство
Запрошуємо тернополян долучитися до громадського обговорення щодо перенайменування вулиці «Проектна-209» в житловому районі «Південний» у м.Тернополі на вулицю «Андрія Пушкаря».  Впродовж наступних двох місяців усі бажаючі можуть подавати власні пропозиції та зауваження у письмовій або усній формі у відділ зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації за адресою: м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5; тел.40-41-24; управління містобудування, архітект...
Пригоди
Пожежа трапилася сьогодні о 08:52 годині ранку на території недіючого комбайнового заводу, що на вул. Лук’яновича, 8 у Трнополі. На території колишнього комбайнового заводу зайнялись сміття та шини, повідомляє Тернопіль1
Суспільство
Проект рішення про перегляд тарифів представлений на офіційному сайті Тернопільської міської ради. Коли його розглянуть, наразі невідомо. Хоча в документі зазначено, що зміни мають вступити в дію з 1 лютого. 8 січня на сайті міської ради опублікували проект рішення "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води". Автор – начальник управління ЖКГ Олег Соколовський. Згідно із документом, вартість...
Кримінал
Порушення правил дорожнього руху, керування транспортним засобом у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, незупинка на вимогу правоохоронців, їзда без документів і під час заборони сідати за кермо, смертельне ДТП та торгівля наркотиками - це не повний перелік злочинів, які вчинив тернополянин впродовж останніх років. Не спинило чоловіка і рішення про чотирьохрічне позбавлення волі. Проте тоді він подав апеляцію та почав затягувати час. В серпні 2018...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!