Повністю обгорілого хлопця тернопільські лікарі витягли з того світу Тернопіль. Сімнадцятирічний юнак вже намагається ходити і мріє знову пограти у футбол.
Як ми повідомляли, трагічний випадок стався 12 серпня цього року в парку села Більче-Золоте Борщівського району.
На Тернопільщині юнак, що має понад дев'яносто відсотків опіків тіла, вижив і вже почав одужувати. Хлопець, якого, за його словами, облили бензином і підпалили, зараз самостійно їсть і вже проситься додому.
Важкість випадку полягає в тому, пояснюють медики, що половина опіків - глибокі. Зараз він - гордість тернопільської лікарні. Сімнадцятирічний юнак із майже повністю обпеченим тілом вижив і одужує. Його обличчя просить не показувати, щоб у рідному селі не впізнали. Бо, каже, лихо сталося через нерозділене кохання, повідомляє ТСН.
Постраждалий Василь Шпак розповідає: "Посварилися, вона пішла, а я пару метрів відійшов і почали плечі пекти, я почав тушитися".
Чи був це самопідпал через відмову дівчини, чи хтось із знайомих підніс запальничку, хлопець говорити не хоче. Лише каже, що відразу сам вилив відро води на себе, потім була карета "швидкої" і реанімація.
Бабуся Василя Марта Дешева згадує: "Це був живий обгорілий труп. Я як подивилася на нього – вуха чисто згарані, в мене відразу - ну що треба певно відрізати".
Результат лікування називають не інакше як дивом. Ярослав Чайківський, головний лікар Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, з гордістю розповідає: "Від самого початку, враховуючи глибину опіків, а також ту площу, яку вони займали, шансів для того, щоб вижити, у нього практично не було. Наші лікарі зробили просто неможливе".
Хоча родичам пацієнта радили відразу везти його в Донецький опіковий центр, бо там і фахівці кращі, і обладнання сучасніше. Утім, бабуся, яка весь цей час доглядала за онуком, вирішила по-своєму. Ярослав Головатий, лікар-комбустіолог Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги пояснює:
"Як правило такі хворі помирають від ниркової недостатності. Для того треба відповідну терапію проводити, щоб його наводнювати. То йшла спільна боротьба за життя, боротьба як і хворого, так і лікарського персоналу".
За життя медики і пацієнт разом борються вже півтора місяця. Позаду - кілька операцій та не одна сповідь у священиків, яких бабуся водить у палату до онука. Зараз хлопець уже пробує ходити. Йому важко, та лікарі радять, незважаючи на біль, якомога більше рухатися. Щоб не було пролежнів і не утворилися рубці. Юнак дуже хоче повернутися додому. Бо там, каже, футбольна команда його села вже двічі програла без нього. Іще й із рахунком 4–0. Тож, мріє знову вийти на футбольне поле.
