Виховання батогом і тортурами: чому українці ненавидять своїх дітей?

У підвалі одеської багатоповерхівки дві доби плакали четверо маленьких діток віком від одного до п'яти років. Їх закрила там власна мама. Вони кричали і просили їсти. Дитячий плач почули мешканці будинку, і поки одні шукали слюсаря, щоб відкрити двері, інші простягали малюкам через прути їжу.

Ця новина облетіла ЗМІ кілька днів тому. Як вдалося дізнатися пізніше, самого молодшого відвезли в інфекціонку, інших малюків розмістили в притулку. Стосовно матері міліція поки не збирається порушувати кримінальну справу, зате служба у справах дітей швидко готує документи на позбавлення батьківських прав.

Коли мама - кат ...
На превеликий жаль, такі історії, а то й гірше, відбуваються часто-густо. Матері, які вважають себе володарками дитячих доль, кидають, знущаються над малюками, а то і зовсім доводять їх до загибелі.

Виявляється, в Україні виділяють цілі проблематичні регіони, де зозуль і матерів, що ненавидять свої дітей, на душу населення припадає більше, ніж в інших областях. Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко називає лідерами з порушень прав дітей АРК, Київ, Житомирську, Харківську, Донецьку, Дніпропетровську, Одеську, Полтавську, Черкаську, Львівську, Чернівецьку і Хмельницьку області. Хоча моторошні історії про кинутих і замучених дітей час від часу лунають з усіх куточків України.

Так, на Харківщині матір до смерті заморила дитину голодом. 36-річна мешканка Валківського району не дбала про своїх дітей і погано годувала їх, внаслідок чого її однорічний син помер. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть наступила від голоду. Гроші, які жінка отримувала від держави на утримання дітей, вона витрачала на особисті потреби.

Аналогічний випадок стався в липні цього року в Донецьку. На диспетчерський пульт швидкої допомоги зателефонували сусіди молодої матусі. Вони були стурбовані тим, що відбувається в квартирі поруч. Три місяці тому господиня квартири народила дитину, проте з тих пір ніхто жодного разу не бачив жінку з малюком, хоча дитячий плач звідти іноді долинав.

Коли медики швидкої допомоги піднялися за вказаною адресою, господар квартири їх на поріг не пустив. Довелося викликати міліцію. Лікарі разом з нарядом правоохоронців проникли всередину приміщення і були в шоці від побаченого. Тримісячний малюк виглядав як ув'язнений концтабору. Дитину силою забрали у батьків-нелюдів і терміново доставили в реанімацію дитячої міськлікарні. На жаль, врятувати її не вдалося. Голод призвів до незворотних наслідків в організмі.

У Луганській області подружжя вбили двох своїх усиновлених дочок і викрали 3-річну дівчинку, щоб приховати злочин. Дочку-співучасницю випустили під підписку, а мачуху і її чоловіка відправили на стаціонарну судову психолого-психіатричну експертизу.

У Миколаївську лікарню в січні доставили новонародженого хлопчика. В результаті обстеження спеціалістів маляті був поставлений діагноз «перелом правої тім'яної кістки та забій головного мозку». З'ясувалося, що 21-річна мати впустила немовля на підлогу. Під час падіння дитина вдарилася головою об бильце крісла. Не надавши цьому значення, жінка поклала дитину в ліжко і лягла спати. На наступний день гематому на голові малюка виявила медична сестра, яка прийшла для проведення планового огляду дитини.

На Тернопільщині мати не пускала лікарів до свого тяжко хворого п'ятирічного сина, мотивуючи тим, що сама його вилікує. Схвильовані медики викликали міліцію і бригаду швидкої допомоги, але горе-мама виставила їх за двері і закрилася у квартирі. Тільки через три години лікарям вдалося потрапити до приміщення і перевезти хлопчика в лікарню. Дитина була в критичному стані.

У Кривому Розі горе-батько зізнався у вбивстві свого сина-немовляти. Дитина, що з'явився на світ 3 липня поточного року, померла, проживши всього лише 1 місяць. 8 серпня близько 22.00 батьки викликали міліцію і медиків, які й засвідчили смерть малюка.
Первинний огляд показав, що ознак насильства на тілі не спостерігається, попередні аналізи теж не підтвердили факт насильства. Однак, після роботи судмедекспертів, стало відомо - помер малюк в результаті пошкодження внутрішніх органів: легенів, серця, головного мозку.

Після цього було проведено додаткове опитування батьків, в ході якого 43-річний батько зізнався, що це він винен у смерті немовляти. У той вечір малюк плакав, а чоловік не міг його заспокоїти. Тоді, щоб зупинити крик, нелюд вдарив не менше трьох разів сина головою об огорожу ліжечка. Дитина замовкла, а вбивця спокійно пішов на кухню пити горілку. Коли зайшов у кімнату через кілька годин - маля не подавало ознак життя. Спочатку факт вбивства батьки приховали, але коли їм пред'явили результати експертизи - відпиратися не було сенсу.

Це не про нас
Днями в черзі до каси супермаркету стала свідком сцени: дівчинка років чотирьох від нетерпіння пританцьовувала на місті, гримасувала і щось наспівувала. У якийсь момент мати вдарила долонею по вуху дитини і видала буквально наступну загрозу (дослівна цитата): «Ще один писк від тебе, собака, почую, розмажу по стінці, що мозку не збереш». Мінімум десять чоловік зробили вигляд, що не чули ці слова.

У нашому суспільстві фізичне насильство над дитиною сприймається як саме собою зрозуміле. І в більшості сімей дітям регулярно відважують запотиличники, а батьківські слова підкріплюють ременем. Звідки у батьків береться упевненість, що їм дозволено все, що заманеться? Діючи за принципом Тараса Бульби «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!», мами і тата щиро впевнені, що МАЮТЬ ПРАВО чинити зі СВОЄЮ дитиною, як вони хочуть. Але чи велика дистанція між матерями, що допускають рукоприкладство, і лютими мачухами, від рук яких діти отримують каліцтва і гинуть?

Директор одеського центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї Тамара Роміціна переконана, що мама, яка починає з ляпанцю, через час цілком може пустити в хід тапок, шланг або ще щось. Така поведінка мами аномальна, а батьки, які практикують насильство над дитиною, є злочинцями.

Заручники традиції
У Київській Русі існував збірник повчань, що відносяться до сімейного побуту, - "Домострой". У зводі правил батькам рекомендувалися фізичні покарання дітей різками: "Люблячи ж сина свого, роби частішою йому рани ..."

"Учи дитя, поки поперек лавки лежить, а витягнеться вздовж - пізно вчити", - це прислів'я багато батьків сприймають буквально і зараз, щиро вважаючи, що гідної людини не виростиш без прочуханки.

Тамара Роміціна стверджує, що багато батьків хапаються за ремінь, як за рятувальний круг, а рукоприкладством визнаються у власній безпорадності, тому що не можуть пояснити, чому ось так поступати не можна. Простіше дати ременя.

«Якщо ви хочете, щоб дитина добре вчилася, має сенс допомогти їй, а не заявляти, що вона погана. Діти, які зазнають насильства, в майбутньому не зможуть вільно спілкуватися з однолітками, висловлювати свої думки і, в кінцевому рахунку, не зможуть реалізувати той потенціал, який був у них закладений», - зазначає психолог. Насильство породжує насильство, і, найімовірніше, люди, яких били в дитинстві, самі виростуть або агресорами, або жертвами.

Крутий бос
Дитина беззахисна, і вона не може дати здачі - ідеальний об'єкт, на кому можна зігнати свою злобу і втому. Начальника не можна «послати», перехожого боїшся вдарити в обличчя, з колегами не ладиться, та й друзів немає. А ось маленького чоловічка, що чекає вдома, легко залякати і відчути перевагу.

Привід знаходиться сам собою - не прибрав іграшки, розбив чашку, не вивчив уроки. Можна з повним правом хапати перший-ліпший під руку предмет і їм бити, а ще із захватом слухати благання: «Татусю, мамусю, вибачте, я більше не буду ...»

Як правило, сім'ї, де на дітях «спускають пар», зовні виглядають абсолютно нормальними - про насильство можуть не здогадуватися навіть сусіди.

Психолог констатує, що перевиховати «крутого боса» ой як складно. Найчастіше, розмови в родині ні до чого не приводять - агресор все списує на обставини, матеріальні невдачі і Бог знає на що ще. Єдиною дієвою мірою Тамара Роміціна вважає звернення в правоохоронні органи.

«Ви б бачили, як ці «герої», які тримають дітей в постійному відчутті страху, змінюються в обличчі при вигляді міліцейських погонів!» - зазначає психолог.

Гра в мовчанку
А це може бути ще страшніше, ніж рукоприкладство.
Дитину, що завинила, можуть ігнорувати, змушувати довго і принизливо просити вибачення. Хтось вимагає на папері писати обіцянки, хтось наполягає, щоб йому цілували руки, роздягають догола і ставлять на коліна. Можуть цілими днями грати в мовчанку або обіцяти відправити в інтернат.

Надмірно строгі батьки вимагають абсолютного послуху від своїх дітей.
А що в цьому поганого, скажете ви? Проте діти, які привчені сліпо коритися батькам, дуже податливі при спілкуванні з іншими дорослими. Вони - легка здобич педофілів, маніяків і інших небезпечних негідників. Адже, грубо пригнічуючи волю дитини, батьки програмують в ньому переконання: якщо вже рідним батькові з матір'ю дозволено знущатися, то чужим - тим більше.

Небо в клітинку
Особи, які вчинили насильство в сім'ї, несуть адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. В українському Законодавстві передбачено кримінальне покарання за протиправні дії стосовно  особистості. За образи, приниження дитини батькам може загрожувати «умовний» термін до року, за легкі тілесні ушкодження - до двох років. За каліцтва середньої тяжкості передбачено покарання до 5 років, за знущання, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження або смерть, - тюремний термін від 8 років і більше.

Про випадки насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення необхідно повідомляти у відділ кримінальної міліції у справах дітей або дільничному інспектору.