"Хлопець виховувався в інтернаті, звідки постійно тікав, а дівчинка жила на вулиці", - історія багатодітної сім’ї з Тернопільщини

Подружжя Андрій і Світлана Рожицькі із села Росохуватець Підволочиського району виховують п’ятеро власних і семеро прийомних дітей. Вони ніколи не ділять їх на «своїх» і «чужих» і вважають, що навіть найбідніша сім’я – набагато краще для них, ніж інтернат.

Перший раз руку допомоги вони подали глухонімій дівчині Валі, яка, покинувши стіни Бережанського інтернату, залишилася без житла. Шість років вона прожила у сім’ї Рожицьких, заручившись їхньою любов’ю та підтримкою. Тепер Валентина створила власну сім’ю, але до названих батьків навідується часто і про їхню підтримку пам’ятатиме завжди.

Через деякий час проживання у Бережанах наші співрозмовники переїхали в Тернопіль. Після цього їхня благодійність набрала ще більших обертів.

– Якось, – розповідає Світлана Миколаївна, – у мене було видіння, як під дверима плаче дитина, а їй не відчиняють. Мені стало дуже боляче, адже на мить я уявила, що це мої діти.

Ця ситуація згодом стала реальністю і трапилася з нашою співрозмовницею. Тільки з єдиною відмінністю – двері відчинила вона.

– Пізно ввечері до нас постукали, – розповідає пані Світлана. – На порозі стояли, як це не боляче, п’яні дванадцятирічні діти – хлопчик і дівчинка. «Тьотю, дайте нам трохи грошей», – просили вони. А я відказала, що грошей не дам, але нагодую їх з радістю.

Вона впустила їх до квартири, нагодувала, відмила, і діти залишилися ночувати у цій привітній сім’ї. Зранку нічні гості розповіли, що їх виховує бабуся, і вони втекли від неї. Але це була неправда. Справжня їх історія з’ясувалася лише за кілька днів, коли діти прийшли ще раз до квартири Рожицьких. З’ясувалося, що хлопець Василь виховувався в інтернаті на Львівщині, звідки постійно тікав. А дівчинка жила на вулиці.

Відтоді Василь навідувався до Світлани частенько, а вона – до нього в інтернат, назвавшись його тіткою. Насправді, хлопець був надзвичайно проблемною дитиною. Уже на той час він вживав спиртне, палив цигарки... і постійно тікав з цього закладу, а Світлана разом з працівниками інтернату його розшукували. Василя знаходили, як не в Криму, Одесі, то в інших містах. Врешті, маючи на той час власних трьох дітей, сім’я вирішила усиновити Василя. В інтернаті дивувалися і казали: «Навіщо він вам, візьміть собі нормальну дитину». На це Світлана відповіла: «Ні, нормальних хтось забере, а мені дайте цього, і я зроблю з нього нормального».

Тепер жінка зізнається, що й сама тоді не до кінця вірила, що їй це вдасться. Іноді жінці опускалися руки, але вона не здавалася. Зараз Василь цілком змінився. 24-річний хлопець закінчив училище і влаштувався на роботу. Але, сміється Світлана Миколаївна, його робота все одно пов’язана з мандрівками – він здійснює переоблік магазинів по різних областях. А коли повертається, бавить синочка Святославчика, якого народила теж прийомна донька сім’ї Рожицьких Зоряна. А ще пані Світлана нещодавно остаточно пересвідчилася, що в цю Новорічну ніч Василя їм Бог послав недаремно. Напередодні її дня народження хлопець зателефонував зі словами: «Мамо, маю для тебе найкращий подарунок!» Він привіз грамоту в рамочці, в якій виписані цитати з Біблії про те, що Бог благословляє людину, яка опікується сиротою. Обійнявши маму, він сказав: «Мамо, ти все це виконала». А вона у відповідь плакала і раділа водночас, пише "Реально".

Останніх дві сестрички Любу й Анастасію взяли на виховання цього року після того, як запросили їх до себе на Різдвяні свята. Дівчатка, як і майже всі прийомні діти, мають інвалідність та розумову відсталість. Таких, зазвичай, не кожен відважиться взяти, але Світлана та Андрій розуміють, що вони для таких дітей є чи не єдиним шансом. Тому спеціально переїхали з Тернополя до Росохуватця, де добудували будинок, а поруч купили ще один. Зараз у ньому проживають і привчаються до самостійного життя прийомні дівчата, які були подругами ще в інтернаті, – 22-річна Христина і 24-річна Маруся. А дехто з дітей, на жаль, так і не зможе обходитися сам. Як от 19-річний Павло, який має ДЦП. Дитячих діагнозів сім’я не боїться. Адже, незважаючи на те, що в інтернатах їм ставили глибоку розумову відсталість, насправді, розповідає подружжя, вони всі нормальні, а в сім’ї цей діагноз поступово стирається. Те, як змінилися діти, проживаючи в родині, дивує і соціальних працівників. Проте, лише Світлані та Андрієві відомо, скільки невтомної праці і любові криється за такими успіхами. Голова сім’ї, аби прогодувати велику родину, обробляє землі та вирощує свиней. А дружина залагоджує всі паперові справи і займається здоров’ям та вихованням дітей. Вона присвятила своє життя дітям і ніколи про це не шкодує. Так само радить іншим не боятися брати дітей з інтернатів. Адже діти – це благословення Боже, і чужих дітей ніколи не буває!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!