Ярослава Садовська: «Юрій Олійник — це доброта, порядність і людяність на повний зріст»

Останнім часом я все частіше схилялася до думки, що в нас усі хороші людські якості вже не в моді — хтось їх неначе скасував. Але на фоні тієї черствості й бездушної буденності, що нині панує в суспільстві, зустріч із Юрієм Олійником мене зворушила до сліз і переконала, що я, на щастя, глибоко помиляюсь: є люди, не байдужі до ближніх, з великим серцем і щирою душею.

Я — автор колядок та різдвяних пісень, яких вже нині маю на трьох компактних дисках. Скільки мені доводилось оббивати пороги різних установ та підприємств у пошуках спонсорської допомоги для випуску нового альбому! Повірте, не раз днями доводилося просидіти навпочіпки в коридорах, підпираючи стіни чи колони, бо ж обіцяли вже знайомими для нас словами: то прийдіть завтра, то в четвер, то з понеділка…

Ніхто не відмовляв одразу, бо якось нібито негарно не підтримувати того, що стосується духовності чи відродження традицій. Але й не дуже поспішали допомогти. Буду чесною і зізнаюся, що знайшла кількох гідних поваги і подяки людей, але це — кількох із тих майже п’ятдесяти, до яких зверталася.

Не раз опускалися руки, впадала в розпач і депресію. Вже фізично змучена і морально вбита, я вирішила ще звернутися до Юрія Олійника, бо раніше від багатьох людей про нього чула дуже хороші відгуки. Я не збагнула, що прийшла саме в обідню перерву. Тільки зайшла в установу на перший поверх, бачу, що навпроти мене йде статечний, серйозний, інтелігентний чоловік.

Спочатку навіть не наважилася його зупинити, щоб запитати: «Де я можу знайти Юрія Олійника?» В коридорі було безлюдно, і я все-таки витиснула із себе запитання. Він відповів, що я потрапила одразу на того, кого шукаю, і запитав мене, з якого приводу прийшла. Якось розгублено кількома словами я пояснила причину свого візиту, бо зрозуміла, що прийшла невчасно. Та Юрій Володимирович як тільки почув про колядки, не дивлячись, що поспішав, мабуть, на обід додому, відразу разом зі мною повернувся до свого офісу. Він дуже схвально поставився до того, що я роблю. І з великим зацікавленням прослухав кілька моїх текстів, та коли я почала читати «Різдво без мами», зупинив мене: «Ой, пані Ярославо, не читайте далі, бо я вже так глибоко тим перейнявся, що і до сльози недалеко. Адже батьки для мене — то святе».

Тоді в тому сильному, рішучому, вольовому посадовцеві (на перший погляд, здавалося, неприступному) я побачила дуже просту, релігійну, чуйну, високоморальну людину з тонкою душею, яка відразу ж без вагань готова прийти на допомогу зовсім чужій для нього людині.

Усю обідню перерву ми проговорили про наші українські традиції, зокрема й різдвяні. Він з таким азартом та блиском в очах розповідав про звичаї тих місцин, де народився, і вони були точно такими ж, як у моєму селі. Дуже тепло відгукувався про маму та своїх донечок.

Наприкінці розмови Юрій Володимирович пояснив, що, як посадовець, спонсорської допомоги в цьому випадку дати не може, але просто як громадянин та християнин допоможе особисто від себе. Він дав мені навіть номер свого мобільного телефону, щоб я наступного дня зателефонувала і він мені неодмінно допоможе. Можете уявити, що в цей момент я відчувала: після того, коли ходиш і тебе за ворота навіть не пускають, тут так просто: запишіть мій номер мобільного телефону!

Наступного дня я зателефонувала. І знову Юрій Володимирович мене приємно здивував своєю добротою, бо запитав, де ми можемо зустрітися, щоб мені вручити обіцяну допомогу, мовляв, я ходжу пішки, а він може в обідню перерву чи після роботи під’їхати машиною. Після цього випадку я завжди й усім, хто заводить розмову про Юрія Володимировича, кажу: «Юрій Олійник — це доброта, порядність і людяність на повний зріст».

Дуже хотілося б мати від нас, тернополян, у Верховній Раді такого представника, до якого так легко прийти, так просто про своє наболіле поспілкуватися, який прийме і вислухає просту, чужу для нього людину, навіть жертвуючи особистим часом — в обідню перерву, як це зробив Юрій Олійник.

Спілкуючись із ним, я зрозуміла, наскільки він щиро, не на словах, а на ділі підтримує національні цінності, які маємо, — нашу культуру, мову, традиції! Я зрозуміла, що Юрій Олійник — великий патріот Тернополя. Він має на меті дуже багато зробити для свого міста. Я переконана: усе, що він запланував зробити для Тернополя і тернополян у Верховній Раді, — зробить. Адже я впевнилась, що його слово вартніше за будь-яку печатку.

Ярослава САДОВСЬКА,

автор колядок та різдвяних пісень.