18:00, 26 жовтня 2012 р.

Нова мода: жінки на Тернопільщині декорують торти квітами із…цукру (ФОТО)

За що б не бралися українські жінки, все їм вдається, а особливо їхній віртуозності немає меж на кухні.

Подумайте тільки: держслужбовець Наталія Вибирана з Гусятина за два роки декретної відпустки самотужки освоїла кондитерську справу. Нині жінка пече розкішні торти, а як їх прикрашає — очі не відвести!

— Я й раніше не була байдужа до тортиків, але пекла простенькі на свята для своєї сім’ї, — розповідає Новій Тернопільській Наталія. — Коли ж побачила, як можна чудово оздобити торт за допомогою модної в західному світі мастики, то вирішила спробувати й собі. Перший свій «фірмовий» торт спекла на день народження донечки Марти. Гості засипали мене компліментами і це додало бажання творити. Згодом друзі почали замовляти на ювілеї, хрестини, весілля. Я так захопилася цією справою, що цілими днями сиджу на кухні. Моя мама жартує, що я тільки прокинуся — і вже з міксером у руках. Задля захоплення я навіть залишила хорошу роботу.

Своїми кондитерськими секретами Наталія ділиться з такими ж аматорками, багато чого переймає в них. Нещодавно жінка запросила до себе в гості на майстер-клас мешканку Кіровограда, яка навчалася у відомої в країнах СНД кулінарки Тетяни Хегай.

— Квіти із цукру для оздоблення тортів — дивовижні, мені так хотілося оволодіти технікою їх виготовлення, тому організувала у своїй гусятинській квартирі майстер-клас і запросила на нього товаришок, які теж захоплюються кулінарією, — розповідає Наталія. — Для нас це було і навчання, і своєрідний курс психотерапії. Більшість жінок — молоді мами, які саме під час декретної відпустки відкрили у собі новий талант.

Виготовлення цукрових квітів — нелегка справа, адже мастику для пелюсток треба розкачати так тоненько, щоб через неї можна було читати газету. Над однією квіткою доводиться просидіти 3-4 години, але результат того вартує.

— Коли я показала сусідці цукрову орхідею, вона подумала, що квітка жива, і піднесла до носа понюхати, а сусід, вражений такою красою, не міг навіть слів підібрати, — тішиться жінка.
Найбільше Наталії подобається чаклувати над весільними тортами, бо, як вона каже, в їх оздобленні більше естетики, аніж, скажімо, в «ходових» дитячих тортах із Спанч Бобом чи Лунтиком.

— «Що там пляцок заколотити!» — думає дехто, але мені хочеться, щоб торт був якнайсмачніший і мав гарний вигляд, тому вкладаю в нього всю душу, — каже Наталія. — Якщо американці люблять, щоб весільний торт був зовсім білий, вірмени обожнюють соковитий бісквіт, то галичани — строкаті пляцки з вишнями, горіхами, шоколадом, маком, кокосом. «Ми сподівались, що буде смачно, але щоб так!» — кажуть мені після весіль наречені і їх батьки.

Зізнаюся, відколи поринула у світ тортів, а тим паче солодких квітів, то навіть занедбала свою улюблену клумбу з квітами біля хати. Коли роблю торт на замовлення, то вже не встигаю спекти щось солоденьке для рідних, потішаю їх хіба нашвидкуруч приготовленими кексами. Добре, що рідні розуміють моє захоплення: мама допомагає доглядати за дітьми, порається по господарці, чоловік після роботи читає з сином-першокласником Мар’яном «Букварик», грається з 3-річною Мартою і, що важливо, ніколи не шкодує грошей на дорогі інструменти для мого хобі. Пам’ятною для мене була участь у виставці-ярмарку у рамках Західноукраїнського весільного фестивалю. Планую і надалі розвиватись як кондитер, художник, дизайнер, бо «тортове» хобі для мене — своєрідне мистецтво і чудовий спосіб самореалізації.