«Без надії сподіваюсь» - українські емігранти про сучасну Україну - інтерв'ю (ФОТО)

Тарас Малюжинський – син українських емігрантів. Він народився в Канаді і нині з сім’єю мешкає у Вінніпегу.

Тарас, як і його дружина Олександра, – учитель, разом виховують трьох дітей. Попри те, що у паспорті Тараса й Олександри записано “громадяни Канади”, вони не забувають про свої корені, дотримуються усіх українських традицій і постійно цікавляться подіями, що відбуваються на їхній другій Батьківщині, пише Нова Тернопільська газета. З подружжям Малюжинських нам вдалося познайомитися через соціальні мережі.

– Розкажіть про ваших батьків: як вони потрапили до Канади і чим усе життя тут займалися?

– Мій батько Микола Малюжинський народився 27 березня 1927 року у місті Кременець, мати Марія Дзендзель — 1 лютого 1931 року у місті Вонда (Канада), вона – донька українських емігрантів, її батько – уродженець Запоріжжя, а мати – з Козови Тернопільської області. Під час Другої світової війни батько був студентом духовної семінарії у Варшаві. У 1944 році став дивізійником та боровся проти радянської армії, коли ж війна закінчилася, його арештували і він два роки просидів у британському таборі в італійському містечку Ріміні. У 1947 році батько виїхав до Великобританії і працював там різноробочим. Однак капітан канадської армії Богдан Панчук переконав його переїхати до Канади, мовляв, там йому буде набагато краще. Відтак у 1951 році батько емігрував до канадського міста Форт Вілліам (нині – Тандер Бей), де працював інженером, а згодом став священиком. Власне, у Торонто він познайомився з моєю матір’ю.

– Скільки разів вам вдалося побувати в Україні і що вас найбільше тут вразило?

– Я побував в Україні чотири рази. Вперше приїхав сюди у 1984 році. Брав участь в освітньому семінарі для вчителів в університеті ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Під час цієї поїздки відвідав ще Канів, Львів, Тернопіль, Коломию та Чернівці. Пригадую, мене тоді дуже вразила антихристиянська, безбожна радянська влада. А ще нас «заарештувала» міліція в Козові, бо ми не дотримувалися визначеного маршруту. У Києві я відмовився давати інтерв’ю журналістам і хвалити ту прокляту систему, як це робили деякі інші учасники семінару. Повернувся я в Україну аж через чотири роки – їздив з матір’ю, яка хотіла перед смертю відвідати родину в Козові, Тернополі та Раві-Руській. У 1990 році вже було дуже помітно, що СРСР розпадається. Був свідком того, як люди повалили пам’ятник Леніну на головному майдані перед оперним театром. Це мені дало надію, що нарешті наша Україна справді могла б стати самостійною державою. А четвертий раз був в Україні торік, зокрема у Львові та Києві, з групою учителів історії, студіюючи Другу світову війну. За ці 20 років надзвичайно багато змінилося на Україні, але, з іншого боку, й далі існують ті самі політичні, економічні й суспільні проблеми, тільки вже іншого характеру. Як писала Леся Українка: «contra spem spero» – «без надії сподіваюсь».

– Хто з батьків вам прищепив любов до України?

– Як корінний українець, диригент хору, художник-маляр, священик і громадський діяч, мій батько найбільше мені прищепив любов до України. Я постійно бачив його надзвичайну відданість у справах українських емігрантів в Канаді. З його легкої руки я у 15 років взяв участь у літніх курсах української мови та культури Колегії Святого Андрія у місті Вінніпег. А через три роки почав ходити до університету Манітоби, перебував у тій же резиденції і навіть брав додаткові курси православної віри. 

– Розкажіть про ваше знайомство з дружиною Олександрою. Вона теж має українське коріння?

– З дружиною Олександрою ми разом навчалися на курсі історії східного християнства в Канаді. Вона за походженням українка, але її предки приїхали з першою хвилею еміграції з Польщі (теперішня Західна Україна). Крім того, обоє ми танцювали народні танці з молодечою організацією при Катедрі Пресвятої Трійці, а пізніше в ансамблі «Русалка». У 1982 році, якраз під час гастролей в Італії, у нас зав’язався роман, а майже через два роки ми побралися. Весілля було дуже пишним з живою музикою оркестру. Медовий місяць ми провели в Україні і навіть відгуляли друге весілля у Львові з нашими родичами. Я ніколи навіть не уявляв, що колись буду святкувати своє весілля на рідній землі. Ці милі спогади залишаться зі мною назавжди.

– Розкажіть про своїх дітей, усі вони мають українські імена, чия це ідея?

– У нас троє дітей: 26-річна Світлана, 24-річний Володимир та 21-річний Антоній. Старші вже закінчили університет, а наймолодший ще навчається. Дочка переїхала на квартиру, а хлопці ще мешкають разом з нами. А щодо їхніх імен, то це було наше з дружиною спільне рішення. Ми хотіли, щоб наші діти були свідомими щодо свого українського походження. Таким чином вони на усе життя запам’ятають хто вони є та звідки походять! У Канаді, де живуть люди різних національностей, це загальноприйнята норма.

– Чи розмовляють вони українською? 

– Звісно! Всі вони говорили українською вдома змалку й вивчали рідну мову на літніх курсах. Ще й побували в Україні кілька разів зі студентами.

– Розкажіть про українську діаспору в Канаді, якою вона колись була і яка тепер?

– Те, що сотні людей емігрують з України до Канади, все більше підкріплює і відроджує українське життя тут. Особливо це спостерігається у таких великих містах, як Торонто, Вінніпег, Саскатун, Едмонтон. Адже тут вже кілька десятків років живуть українські емігранти. Паства православних і католицьких церков поволі збільшується, також розвиваються хори, танцювальні ансамблі й театральні групи. Очевидно, що чим довше українці живуть у Канаді, тим більшою стає асиміляція їх у північноамериканську культуру. Подорожі, обміни, візити, конференції та бізнесові стосунки допомагають відвернути цю тенденцію, але, на жаль, це реалії життя з ХХІ століття.

– Чи берете в ній активну участь? Розкажіть про це.

– Як протодиякон Української православної церкви в Канаді я служу на парафії Св. Івана Сучавського в центрі міста Вінніпег. Це старша буковинська громада, де тепер ходять молитися й новоприбулі з України. Окрім того, ми з дружиною були учасниками ансамблю «Русалка», який діє з 1962 року. Моя дружина вже понад 30 років вчителює за двомовною програмою у державній школі, тобто англійською до обіду й українською після. У неї третій і четвертий класи разом в одній групі навчання. А я вчителюю у середній школі, де викладаю географію, історію та англійську мову. Був би дуже радий поділитися в Україні своїми знаннями.

– Чи товаришуєте з українцями? Чи, може, маєте друзів-заробітчан? І взагалі, як українцям живеться там?

– Наші суспільні контакти обмежені, рідко виходимо на якісь вечірки чи забави, хоча їх є досить багато упродовж року. Олександрі й мені дуже подобається спорт, особливо хокей і футбол. Ми дуже хвилювалися, коли в Україні проходило Євро’2012.

– Чим вам подобається Україна і що ви хотіли б у ній змінити?

– Щодо змін, то хіба щоб Україна могла б колись прийняти Хартію людських прав і свобод, яка діє тут, у Канаді, від 1982 року. Прем’єром у той час був П’єр Тюдо – найславніший з усіх канадських лідерів. Багато років тому один літній чоловік, який приїхав з України до Канади, сказав: «Наша ціль у житті – це бути корисним для своєї громади». Я донині намагаюся дотримуватися цих мудрих слів як своєї місії тут, на Землі, з таким підходом до життя можна багато добра зробити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
16 травня, близько 22 годині на 62-му році життя перестало битися серце відомого у минулого легкоатлета, дитячого футбольного тренера, футбольного функціонера Василя Олександровича Матвійківа. В п'ятницю у «Будинку печалі»  відбулось прощання з Василем Матвійківим.  Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Василя Олександровича…
Пригоди
18 травня о 17:20 до рятувальників надійшла інформація про те, що у с. Джурин Чортківського району, внаслідок попадання блискавки у літну кухню, травмовано 6 осіб з них 5 дітей. Усіх потерпілих доставлено в приймальне відділення Чортківської ЦРКЛ з попереднім діагнозом «Оглушення легкої степені».  Управління ДСНС України у Тернопільській області нагадує правила поведінки під час грози: • Під час грози, якщо ви перебуваєте вдома, зачиніть всі вікна та двері...
Суспільство
Нагадаємо, у четвер Верховна Рада прийняла закон, який відтерміновує штрафи на три місяці за користування автомобілями на європейській реєстрації. Відтак до 24 серпня власники євроблях можуть продовжити розмитнення. Передувала прийняттю закону дводенна акція протесту представників «Автоєвросили» в урядовому кварталі столиці. До протестувальників долучилося більше сотні жителів Тернопільщини. «Тернопільський осередок ГО «Автоєвросила» великою кількістю учас...
Суспільство
Парк Національного відродження виявився не зовсім безпечним для прогулянок. До журналістів звернулася тернополянка, яка повідомила, що вчора ввечері, повертаючись додому через парк вона стала свідком шокуючої події: із-за кущів несподівано вистрибнув невідомий чоловік, який перед нею оголився. Від несподіванки жертва почала тікати від збоченця, а коли розвернулася – того й слід простиг. Чи є ще люди, які стали свідками хуліганства невідомо.  Прогулянки у м...
Суспільство
Дипломи про закінчення навчання отримали 45 випускників Університету Третього віку. Студенти закладу – люди, яким шістдесят та більше років. Проте їх усіх об’єднує жага до нових знань і любов до освіти. Деталі у сюжеті тв4.
Суспільство
Нещодавно на одній з нарад радник голови ОДА з медичних питань озвучив інформацію щодо збору коштів в медичному закладі області. Це викликало неабияку дискусію у соціальних мережах. Думки людей розділились. Чия правда намагались з'ясувати журналісти Т1 Новини.
Суспільство
Держава забезпечила безкоштовним інсуліном хворих на діабет жителів Тернопільщини на 40% відсотків. Чому так склалось та хто мав би профінансувати закупівлю ліків для інсулінозалежних у програмі «Тема дня» на UA:Тернопіль розповів Володимир Богайчук, начальник управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА. «Раніше, якщо держава недофінансовувала витрати на придбання інсуліну, обласна рада виділяла ці кошти з інших статей бюджетної субвенції для нашої обл...
Суспільство
У Тернополі водії вирішили влаштувати собі проїжджу частину дороги просто на тротуарі. І обрали для цього пішохідну зону біля тернопільського ставу. Читачі сайту 0352.ua надіслали до редакції відео того, як водій автомобіля так кудись поспішав, що вирішив попростувати на своєму "залізному коні" по тротуарі, де в той самий час перебували чимало людей, серед  них — діти.
Суспільство
Тернополянка знайшла в апельсинах, які купила на ринку невідому речовину синього кольору. Як видно з фото — це сині кульки, схожі на ікру.  Про таку дивну покупку жінка повідомила у фейсбук-спільноті Тернопільські мамусі. Жінка виявила невідому речовину вже вдома, коли почала чистити фрукт. Як повідомили у спільноті тернополянка виявивши речовину, відразу відчула специфічний запах.
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!