«Без надії сподіваюсь» - українські емігранти про сучасну Україну - інтерв'ю (ФОТО)

Тарас Малюжинський – син українських емігрантів. Він народився в Канаді і нині з сім’єю мешкає у Вінніпегу.

Тарас, як і його дружина Олександра, – учитель, разом виховують трьох дітей. Попри те, що у паспорті Тараса й Олександри записано “громадяни Канади”, вони не забувають про свої корені, дотримуються усіх українських традицій і постійно цікавляться подіями, що відбуваються на їхній другій Батьківщині, пише Нова Тернопільська газета. З подружжям Малюжинських нам вдалося познайомитися через соціальні мережі.

– Розкажіть про ваших батьків: як вони потрапили до Канади і чим усе життя тут займалися?

– Мій батько Микола Малюжинський народився 27 березня 1927 року у місті Кременець, мати Марія Дзендзель — 1 лютого 1931 року у місті Вонда (Канада), вона – донька українських емігрантів, її батько – уродженець Запоріжжя, а мати – з Козови Тернопільської області. Під час Другої світової війни батько був студентом духовної семінарії у Варшаві. У 1944 році став дивізійником та боровся проти радянської армії, коли ж війна закінчилася, його арештували і він два роки просидів у британському таборі в італійському містечку Ріміні. У 1947 році батько виїхав до Великобританії і працював там різноробочим. Однак капітан канадської армії Богдан Панчук переконав його переїхати до Канади, мовляв, там йому буде набагато краще. Відтак у 1951 році батько емігрував до канадського міста Форт Вілліам (нині – Тандер Бей), де працював інженером, а згодом став священиком. Власне, у Торонто він познайомився з моєю матір’ю.

– Скільки разів вам вдалося побувати в Україні і що вас найбільше тут вразило?

– Я побував в Україні чотири рази. Вперше приїхав сюди у 1984 році. Брав участь в освітньому семінарі для вчителів в університеті ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Під час цієї поїздки відвідав ще Канів, Львів, Тернопіль, Коломию та Чернівці. Пригадую, мене тоді дуже вразила антихристиянська, безбожна радянська влада. А ще нас «заарештувала» міліція в Козові, бо ми не дотримувалися визначеного маршруту. У Києві я відмовився давати інтерв’ю журналістам і хвалити ту прокляту систему, як це робили деякі інші учасники семінару. Повернувся я в Україну аж через чотири роки – їздив з матір’ю, яка хотіла перед смертю відвідати родину в Козові, Тернополі та Раві-Руській. У 1990 році вже було дуже помітно, що СРСР розпадається. Був свідком того, як люди повалили пам’ятник Леніну на головному майдані перед оперним театром. Це мені дало надію, що нарешті наша Україна справді могла б стати самостійною державою. А четвертий раз був в Україні торік, зокрема у Львові та Києві, з групою учителів історії, студіюючи Другу світову війну. За ці 20 років надзвичайно багато змінилося на Україні, але, з іншого боку, й далі існують ті самі політичні, економічні й суспільні проблеми, тільки вже іншого характеру. Як писала Леся Українка: «contra spem spero» – «без надії сподіваюсь».

– Хто з батьків вам прищепив любов до України?

– Як корінний українець, диригент хору, художник-маляр, священик і громадський діяч, мій батько найбільше мені прищепив любов до України. Я постійно бачив його надзвичайну відданість у справах українських емігрантів в Канаді. З його легкої руки я у 15 років взяв участь у літніх курсах української мови та культури Колегії Святого Андрія у місті Вінніпег. А через три роки почав ходити до університету Манітоби, перебував у тій же резиденції і навіть брав додаткові курси православної віри. 

– Розкажіть про ваше знайомство з дружиною Олександрою. Вона теж має українське коріння?

– З дружиною Олександрою ми разом навчалися на курсі історії східного християнства в Канаді. Вона за походженням українка, але її предки приїхали з першою хвилею еміграції з Польщі (теперішня Західна Україна). Крім того, обоє ми танцювали народні танці з молодечою організацією при Катедрі Пресвятої Трійці, а пізніше в ансамблі «Русалка». У 1982 році, якраз під час гастролей в Італії, у нас зав’язався роман, а майже через два роки ми побралися. Весілля було дуже пишним з живою музикою оркестру. Медовий місяць ми провели в Україні і навіть відгуляли друге весілля у Львові з нашими родичами. Я ніколи навіть не уявляв, що колись буду святкувати своє весілля на рідній землі. Ці милі спогади залишаться зі мною назавжди.

– Розкажіть про своїх дітей, усі вони мають українські імена, чия це ідея?

– У нас троє дітей: 26-річна Світлана, 24-річний Володимир та 21-річний Антоній. Старші вже закінчили університет, а наймолодший ще навчається. Дочка переїхала на квартиру, а хлопці ще мешкають разом з нами. А щодо їхніх імен, то це було наше з дружиною спільне рішення. Ми хотіли, щоб наші діти були свідомими щодо свого українського походження. Таким чином вони на усе життя запам’ятають хто вони є та звідки походять! У Канаді, де живуть люди різних національностей, це загальноприйнята норма.

– Чи розмовляють вони українською? 

– Звісно! Всі вони говорили українською вдома змалку й вивчали рідну мову на літніх курсах. Ще й побували в Україні кілька разів зі студентами.

– Розкажіть про українську діаспору в Канаді, якою вона колись була і яка тепер?

– Те, що сотні людей емігрують з України до Канади, все більше підкріплює і відроджує українське життя тут. Особливо це спостерігається у таких великих містах, як Торонто, Вінніпег, Саскатун, Едмонтон. Адже тут вже кілька десятків років живуть українські емігранти. Паства православних і католицьких церков поволі збільшується, також розвиваються хори, танцювальні ансамблі й театральні групи. Очевидно, що чим довше українці живуть у Канаді, тим більшою стає асиміляція їх у північноамериканську культуру. Подорожі, обміни, візити, конференції та бізнесові стосунки допомагають відвернути цю тенденцію, але, на жаль, це реалії життя з ХХІ століття.

– Чи берете в ній активну участь? Розкажіть про це.

– Як протодиякон Української православної церкви в Канаді я служу на парафії Св. Івана Сучавського в центрі міста Вінніпег. Це старша буковинська громада, де тепер ходять молитися й новоприбулі з України. Окрім того, ми з дружиною були учасниками ансамблю «Русалка», який діє з 1962 року. Моя дружина вже понад 30 років вчителює за двомовною програмою у державній школі, тобто англійською до обіду й українською після. У неї третій і четвертий класи разом в одній групі навчання. А я вчителюю у середній школі, де викладаю географію, історію та англійську мову. Був би дуже радий поділитися в Україні своїми знаннями.

– Чи товаришуєте з українцями? Чи, може, маєте друзів-заробітчан? І взагалі, як українцям живеться там?

– Наші суспільні контакти обмежені, рідко виходимо на якісь вечірки чи забави, хоча їх є досить багато упродовж року. Олександрі й мені дуже подобається спорт, особливо хокей і футбол. Ми дуже хвилювалися, коли в Україні проходило Євро’2012.

– Чим вам подобається Україна і що ви хотіли б у ній змінити?

– Щодо змін, то хіба щоб Україна могла б колись прийняти Хартію людських прав і свобод, яка діє тут, у Канаді, від 1982 року. Прем’єром у той час був П’єр Тюдо – найславніший з усіх канадських лідерів. Багато років тому один літній чоловік, який приїхав з України до Канади, сказав: «Наша ціль у житті – це бути корисним для своєї громади». Я донині намагаюся дотримуватися цих мудрих слів як своєї місії тут, на Землі, з таким підходом до життя можна багато добра зробити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Спорт
У Тернополі на центральному стадіоні ФК "Нива" (Тернопіль) зіграла з ФК "Чайка" (Петропавлівська Борщагівка, Київська обл.) – 2:0 на користь "Ниви". Перший тайм пройшов з відчутною перевагою "Ниви", проте ворота суперника залишилися невразливими. Втім у другому таймі тернопільській команді вдалося вийти вперед і з перевагою у два голи завершити матч. Як повідомляє "ТТБ", голи у ворота "Чайки" на 58 та 80 хвилині забили граці "Ниви"- Олексій Литовченко та...
Суспільство
Енергоефективність будь-якого будинку можна покращити, заклеївши шпарини у вікнах та дверях. Слід придбати короткі штори, зачинити двері у під’їздах, встановити за батареями теплозахисні екрани з фольги, перефарбувати батареї у темно-коричневий, саме він найкраще віддає тепло. Як повідомляє "20 хвилин", не потрібно придумувати високих матерій чи витрачати багато коштів, щоб зберегти тепло в домі. Ці найпростіші поради допоможуть зберегти і тепло, і гроші,...
Кримінал
У ніч з 18 на 19 жовтня злодій втретє за півтора місяці вдерся до приміщення Чортківського обласного комунального шкірно-венерологічного диспансеру. Що хотів винести злодій наразі невідомо, адже протиправний намір не вдалося втілити. Виконувач обов'язків головного лікаря "шкір-вену" Юрій Вичавка повідомив: "Це вже третій випадок за такий короткий час. Це дивно, бо красти у нас немає що – сейфи надійно замкнені, а ніяких наркотиків тут ніколи і не було. Кол...
Пригоди
Трагічний випадок трапився у селі Більче-Золоте Борщівського району. У водах ріки Серет було виявлене тіло чоловіка. Поблизу туристичної бази знайшли тіло 34-річного чоловіка. Як з’ясувалося, померлий є мешканцем села Монастирок Борщівського району. Як повідомляє "ТН. Область", за попередньою інформацією причиною смерті стало утоплення. Наразі  всі обставини трагедії встановлюються. Нагадуємо, що нещодавно в Тернополі (на вулиці Білогірській) в канаві вияв...
Суспільство
Роль Володьки принесла 35-річному Тарасові Стадницькому неабияку славу. Сьогодні він є відомим актором, автором гумористичних сценаріїв. А ще нещодавно працював кочегаром, клеїв фотографії в анкети грін-кард і не розумів, чим займатися, аби це приносило  задоволення. Нині Тарас переконаний, що кожен може досягти успіху, якщо наважиться спробувати. "Я народився на хуторі Лозові поблизу села Боброїди, що на Львівщині. У батьків нас троє — маю двох  молодших...
Екологія
У ніч проти 22 жовтня у нічному небі можна буде спостерігати дививовижний осінній зорепад, метеорний потік Оріоніди. Як повідомляє "Еспресо", цей метеорний дощ щороку припадає на жовтень, а його пік цього разу очікують саме 21 числа. У ніч спостерігачі зможуть роздивитися до 20 метеорів на годину. Метеорний потік має таку назву на честь сузір’я Оріона. Воно є легким для впізнання, адже має три яскраві зірки посередині, щільним рядком розташованих одна за о...
Суспільство
Український заробітчанин, який опинився у містечку Антверпен в Бельгії розшукує своїх рідних. Себе ж українець називає Ігорем Чикотовські або Чикотовським. Чоловік не пам’ятає ні де він проживав, ні де знаходяться його рідні, також він не має жодних документів, які підтверджують його особу.   Як повідомляє "ТН. Область", говірка українця свідчить про те, що він родом з Західної України, ймовірно з сільської місцевості. Наразі чоловік перебуває в соціальном...
Суспільство
Гуляючи вулицями Тернополя, якщо придивлятися до того, що відбувається довкола, то можна помітити чимало незвичних подій та людей. У кожної людини є своя історія, і що тривалішим стає життя, то цікавішим робиться й історія. Як повідомляє "Про Те", у центрі Тернополя можна зустріти літнього чоловіка, котрий заробляє собі на життя, зважуючи перехожих. Під час війни його контузили, через що зараз сильно не дочуває. Прохання сфотографувати його журналісту дове...
Суспільство
Родина благає допомогти молодій мамі, яка сама виховує півторарічного малюка та зі всіх сил бореться з хворобою. Ще три місяці тому жінка насолоджувалась життям та навіть не підозрювала, що все перекреслить рак.  Все почалось з висипки на тілі. Ніби й нічого страшного, проте жінка одразу ж звернулась до дерматолога. Її обстежили та, заспокоївши, що все буде добре, виписали ліки. Людмила ретельно виконувала всі призначення лікарів, проте щодень ставало гірш...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!