На Тернопільщині є “столиця” амішів: як живеться поза цивілізацією - інтерв'ю

Вулиці, де живуть аміші, можна розпізнати здалеку: на них немає ліній електропередач, будинки майже однакові, а на подвір’ях багато дітей, які, однак, побачивши незнайому людину, розбігаються навсібіч.

Умовити когось із амішів на інтерв’ю – справа не з легких, здебільшого про них розповідають “невіруючі” односельці, які не розуміють і не сприймають ані самих амішів, ані способу їх життя. Утім, нам усе-таки вдалося поспілкуватися із мешканцем села Стінка Василем Федоращуком, який погодився впустити нас до своєї оселі. Розповідати про свою віру та традиції Василь Федоращук не дуже хотів, однак радо показував речі, виготовлені власноруч. Василь – майстер на всі руки, усе на його обійсті зроблене його руками: огорожа, вікна, меблі, дитяча колиска і навіть піч. Василь одружений вже шість років, разом із дружиною Марією виховують чотирьох дітей. Жінка не приєднується до нашої розмови, мовчки бавиться з дітьми, а чоловік тим часом показує надзвичайно охайний, але доволі скромний побут: у хаті під стелею підвішена гасова лампа, праска на вугіллі. Аміші електрики не визнають, і хоча дехто з них уже має мобільні телефони, заряджають їх у “світських” сусідів. Телевізорів у них також немає.

– А що у телевізорі є доброго? Звісно, багато цікавого, але чого воно вчить?! – обурюється пан Василь. – Ще змалечку мама з татом мене вчили жити за біблейськими законами. Раніше у людей не було стільки всього, і нічого – жили! Так і ми хочемо жити – окремо від усього.

Окрім того, що Василь Федоращук сам усе облаштував у своїй оселі, він ще їздить на заробітки до сусідніх сіл.

– Стараюся усе робити на совість, а не як-небудь, щоб лише гроші взяти, – пояснює. – Головне, щоб люди були задоволені.

І жодних свят…

“Столицею” бучацьких амішів є село Космирин, звідки походить їх “пророк” — нині покійний Іван Деркач. Наразі обов’язки старійшини виконує його онук, хоча самі аміші заперечують це і кажуть, що усі вони рівні перед Господом. У селі розповідають, що своєму “пророку” аміші відносять десятину заробленого, а працюють вони не будь-де, а й у столичних олігархів, зокрема, у Конча-Заспі. За словами односельців, їдучи на роботу, аміші ховають кашкети у пакети і не “світять” свою приналежність до общини у Києві. А оскільки вони дуже хороші майстри, то проблем із працевлаштуванням у них немає.

– Ми з покійним Іваном Деркачем сусідили через паркан, – розповідає Новій Тернопільскій газеті сільський голова Космирина Володимир Боєчко. – Саме він запровадив у нас цю віру. Члени громади ніяк не називають свою віру, а кажуть, що моляться “живому Богу”. Здається, коріння цієї віри сягає Америки, однак Деркач за кордоном жодного разу не був і звідки це у нього, – не знаю. Помер він близько чотирьох років тому у віці 80 років. До кінця життя навчав людей заради спасіння душі жити в простоті, не ходити до церкви і не пиячити.

Окрім того, що аміші не визнають благ цивілізації, вони ще й не святкують жодних свят, весіль, хрестин. 

– У них хлопці та дівчата дуже рано одружуються, до весілля ніхто не зустрічається, як це прийнято у нас, – розповідає Володимир Васильович. – Якщо хлопець надумав женитися, просить батьків дівчини, яка йому сподобалася, дозволу, потім розписуються в сільраді, оце й усе. Якщо хтось із рідних помирає, то вони просто закопують на цвинтарі — хрестів не визнають, до могил більше не навідуються. Є лише велика могила Івана Деркача, куди вони приходять молитися. У Космирині аміші церкви не мають, а збираються по оселях.

– Для амішів навчання – не головне, школу вони відвідують не дуже охоче, трапляється, що батьки мають уже по п’ятеро дітей, а самі не вміють написати навіть власне прізвище, – зауважує сільський голова. – На жаль, ніхто не розуміє, що це дуже глобальна проблема. 

Космирин – село-рекордсмен

Головні цінності для амішів — сім’я і діти. Вони народжують стільки дітей, скільки Бог дасть, і переконані, що душогубці царства Божого не наслідують. У Космирині найбагатодітніша сім’я Гончарів – у них аж 17 дітей.

– Цікаво, що аміші відмовляються від виплат на дітей, самі їм раду дають, – каже Володимир Васильович.

– Головне для них – добре харчувати дітей, а одяг часто шиють самі. Торік Космирин зайняв перше місце в районі за кількістю дітей, а цього року, бачу, поб’ємо усі рекорди: до кінця року ще три місяці, а в нас уже понад 60 новонароджених. Наразі у селі 1360 мешканців, з них третина – аміші. За моїми підрахунками, років за десять їх буде уже більше половини.

– На моїй дільниці за три роки народжуваність подекуди перевищує 100 відсотків, смертність 30-40%, – розповідає завідувач медамбулаторії Іван Вацлавий. – Трапляється, що жінка до кінця року вдруге народжує. При кесаревому розтині треба зробити перерву між пологами в 4-5 років, але вони народжують щороку, чим завдають непоправної шкоди власному здоров’ю.

За словами Володимира Боєчка, наразі у селі є п’ять сімей, котрі вийшли з общини, провели до своїх осель електрику, газ і навіть придбали автівки. Володимир Васильович переконаний, що з часом вони усі “оцивілізуються”.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі