Пасічник з Тернопільщини розповів, як стати "бджолиним батьком" (ФОТО)

У Богдана Буяка-Питляра, який мешкає у Шельпаках (Підволочиський район) є півсотні бджолиних сімей української степової та німецького бакфасту. На кожну сім’ю у пасічника заведено щоденник, аби вчасно помічати і запобігати можливим недугам. Наприклад, захист від кліщів вимагає регулярно обробляти вулики.

"Люди не завжди цінують працю бджоли, але як не буде бджілки, то й не буде ні яблучка, ні вишні, ні грушки, ні полуниці. Як зникнуть бджоли, то невдовзі можемо загинути й ми. Тому я дуже хотів би, щоб люди господарювали з розумом. Мені пощастило, що в моєму районі працює товариство, що відповідально ставиться до землі", — поділився думками пан Богдан, який зацікавився розведенням бджіл же 9-річному віці.

"Тоді до рук потрапила книжка про бджільництво, і я захотів тим займатись. Батьки завжди підтримували мене, тож невдовзі тато привіз мені одну сім’ю бджіл. З часом я набув досвіду, набив руку, дізнався нюанси утримання бджіл. Зрозумів, що це моє покликання. Три роки тому зайнявся бджільництвом серйозно й тепер розриваюсь між ним і роботою. Бувало, проводив кілька днів без сну – з роботи йшов на пасіку. Часто люди думають, що нічого складного в утриманні пасіки нема. Але це дуже кропітка робота. Кожна бджолина сім’я для мене, як дитина, тому можу вважати себе багатодітним батьком. Дуже люблю життя і коли створюю нову сім’ю, навіть не можу передати, які емоції мене переповнюють. Бджільництво – дуже велика відповідальність. Утримувати домашніх тварин чи птицю може кожен, а ось ходити за пасікою – ні".

Із бджолиними хворобами пан Богдан бореться природніми ліками, котрі також вимагають часу для приготування. Усе залежить від сезону. Зокрема, коли відцвів останній медонос, бджіл слід підгодовувати, щоб ті не харчувались паддю.

"Кажуть, вони можуть розпізнавати людину по запаху. Точно знаю, що бджіл дратують сторонні запахи, тому, коли йду до них працювати, не користуюсь жодними ароматизованими засобами, а ось до моїх цигарок вони вже звикли. Найбільше бджіл дратують запахи алкоголю та парфумів".

"Я вкладаю душу у розведення бджіл. Приходжу до них не за медом — я не грабіжник — якщо вони мають чим поділитись, то заберу, не мають – так і буде. Головне, аби вони жили. Займаюсь бджільництвом не заради користі, але хотів би, щоби була можливість займатись лиш цією справою. Аби вистачало на хліб з тоненьким маслом мені та моїй родині. Хочеться, аби моя праця була пошанована, адже я багато вклав у неї. Коли мені кажуть: "Ой, яка у тебе гарна пасіка", кажу: "Треба працювати". Головне працювати й не здаватись".

Також пасічник колекціонує стару літературу про бджіл, такої назбиралось уже більше сотні, найстаріша з-поміж книжок — 1908 року. Йому такі видання подобаються тим, що інформація у них викладена дуже доступно. Щоправда, зізнається, останнім часом не встигає їх перечитувати. Чи не весь час проводить на пасіці. 

А детальніше про історію відданого своїй справі пасічника з Тернопільщини інформує "Терен".