Глина, синтепон, тканина, нитки і трішки фантазії – усе, що потрібно тернополянці Марії Гадзалішин для створення ляльок.
Уже майже рік як жінка захопилася цим незвичним заняттям. За фахом пані Марія фінансист і ніколи раніше не мала стосунку до мистецтва, проте з лялькарством у неї все склалося дуже добре, і підтвердження цього – участь у кількох виставках. Остання, “Lady and Teddy”, відбувалася у Києві, там було представлено понад 500 авторських ляльок майстрів з усіх куточків України та зарубіжжя.
– Ліпленням ляльок з полімерної глини мало хто займається, – розповідає Новій Тернопільській газеті пані Марія. – Нині більш модні ляльки-мотанки. А у Тернополі ляльок з полімерної глини ліпить ще відома художниця Наталя Басараб. Я – майстер-самоучка, не маю художньої освіти, ліпити ляльки навчилася з відеоуроків в інтернеті. Раніше й уявити не могла, що колись буду цим займатися.
Ляльки — гарячі, наче з печі…
До створення ляльок Марію Гадзалішин підштовхнуло бажання внести родзинку в інтер’єр свого помешкання, і ось на одному із сайтів побачила ляльку-гейшу.
– Мені вона страшенно сподобалася, але ціна була захмарною – 300 доларів, – згадує. – Купити ляльку за такі гроші, якщо у сім’ї працює тільки чоловік (я була у декретній відпустці), – дорого і не дуже розумно, відтак вирішила спробувати зробити таку ляльку власноруч.
За словами майстрині, зліпити ляльку доволі непросто, адже треба досконало знати анатомію людини. Через те лялькарці-початківцю довелося сідати за підручники й вивчати усі особливості будови тіла людини, щоб потім безпомилково відтворити його в глині.
– Скажу відверто, я до кінця не була впевнена, чи мені це вдасться, – зізнається майстриня. – Через інтернет замовила полімерну глину і взялася за роботу. Спершу виготовила металевий каркас фігури ляльки і набила його синтепоном. Потім по частинах виліпила голову, руки й ноги, для цього використовувала спеціальні інструменти. А щоб вони не втрачали своєї форми, підсушувала у духовці впродовж півгодини. Далі усі елементи зібрала докупи. Тут уже почалася найулюбленіша і найбільш копітка робота – розфарбовування обличчя та пошиття одягу. З обличчям треба бути дуже обережною, адже воно відображає “душу” ляльки, тут один невправний порух пензлем – і уся робота може зійти нанівець. До одягу теж треба підходити творчо, а ще створюють великі незручності маленькі розміри, які не вельми легко шити. Оскільки я — лялькар-початківець, то на створення гейші у мене пішло два місяці.
А загалом полімерні ляльки ліпити доволі складно, навіть якщо вже набита рука. Найдовше працюю над обличчям, інколи беру когось за прототип. Так, наприклад, обличчя ляльки-янголятка я ліпила зі своєї донечки Оленки. Зазвичай, коли беруся за створення ляльки, практично не знаю, що вийде, образ вимальовується уже в процесі роботи.
Найдовше майстриня ліпила Попелюшку – аж цілих півроку.
– Якщо усі свої ляльки я ліпила по частинах, то у Попелюшці застосувала іншу техніку – суцільної ліпки, де треба було ліпити тулуб, руки і ноги разом. Окрім того, замість полімерної глини, яку потрібно запікати у духовці, я використала самозастигаючу. З нею складніше працювати через те, що коли лялька застигне, її треба ретельно шліфувати наждачним папером. Втім, праця того вартує, бо така лялька має вигляд порцелянової.
А тепер — 80-сантиметрова україночка!
Неабиякий інтерес до захоплення Марини виявляють її діти – 11-річний Сашко та Оленка, якій три рочки.
– Коли починаю ліпити ляльку, вони відразу хочуть допомагати. Сашко навіть спробував сам виліпити маленьку ляльку, а Оленка ще замала, – каже майстриня. – Попри велику любов до ляльок, донечка знає, що маминими ляльками бавитися не можна. Лялька з полімерного матеріалу – інтер’єрна, вона не пристосована для дитячих забав, бо її легко пошкодити. Але чи не найбільше радіє моїм витворам чоловік – відразу хвалиться ляльками знайомим та друзям. Напевне, якби не його підтримка, навряд чи у мене щось вийшло б.
Наразі більшість ляльок Марії Гадзалішин на виставці у Львові, однак мисткиня не збирається зупинятися на досягнутому і вже створює серію нових ляльок.
– Виставки – це чудова нагода зустрітися з однодумцями і показати свої творіння, – пояснює Марія. – Там також можна купити нові матеріали, тканину, рідкісні мережива, взяти участь у майстер-класах. Я з лялькарями спілкуюся через інтернет, більшість з них живуть за кордоном. Ми обмінюємося досвідом, даємо поради один одному, в кожного з нас є свої секрети і технологія.
Своє хобі Марія Гадзалішин не збирається покидати, каже, що ще має багато ідей та задумів.
– Дуже хочу виліпити україночку заввишки 80 сантиметрів, навіть дизайн одягу придумала, – ділиться планами майстриня. – Ви просто не уявляєте мої відчуття, коли робота над лялькою закінчена і я милуюся своїм творінням, цю радість просто не передати словами!
