Тернополянка розповіла, що саме шукала в пустелі, під якою заховано древні міста (ФОТО)

Мандрівки допомагають людині в чужих країнах краще розуміти себе та свою батьківщину. Те, що здавалося буденним і нецікавим в іншій частині світу постає екзотичним і вкрай привабливим.

Тернополянка вирішила поділитися власними спостереженнями, зробленими у далекій пустелі, щоб надихнути своїй співвітчизників і земляків.

"ОАЕ. Пустеля Руб-ель-Халі. За версією американських вчених, ще 5 тисяч років тому тут процвітали кілька східних міст, і одним з них було Убар – місто Тисячі Стовпів. Є припущення, що під товстим шаром пісків похована ціла мережа з річок і струмків. Є й інша версія: що на місці пустелі було розгалуження озер, в яких мешкали як ссавці (навіть гіпопотами і буйволи), так і земноводні та плазуни.

В пустелі були також виявлені сліди людини: знаряддя праці, яким від 5 до 10 тисяч років. А про те, що тут колись дуже давно було морське дно, сповістили знайдені в пісках залишки молюсків і коралів. Якщо Синайський зуб був дном Червоного моря, то чому б сусідні піски не були тим же дном? Мені ця версія подобається.

"А як давно ця пустеля стала непридатною для життя?" – перепитую в одного з водіїв у місцевих національних строях.

Він починає здалеку – про оази, як там багато зелені. Ніби я не бачила фінікових пальм переплутаних чорненькими трубочками і кущиків та квіточок з автономним поливом. До речі, в них по тротуарах з травою треба ходити, так і написано, бо пішоходи придавлюють корінь і він не відсохне від поливних лабіринтів. Але це в місцях з водою. А так – як вдасться зустріти, то чахленька солянка і верблюжа колючка. Але араб з пієтетом розповідає про скорпіонів, ящірок. А потім дивується, хто це мені сказав, що вона непридатна до життя? І то так виразно, що мені довелося сказати "соррі", що це я так подумала. Він порекомендував мені з’їздити в Шардж у Парк Пустелі, де зібрано всіх її натуральних мешканців, і побачити, яким бурхливим є пустельне життя. Я подякувала, мило усміхнулася і сказала, що я залюблена у цей парк, направду, там неймовірна живність і багатство.

Він втішився, що задовольнив мій інтерес. Він же не знав, що я з оазису, який зветься Україною, я йому не сказала. Як і про те, що в нас у природному заповіднику Медобори, де я не так давно була, лише комах понад 1200 видів, не рахуючи земноводних, плазунів, птахів, ссавців. Перш ніж я вклинюся з розповіддю про живність, скажу, що саме в Парку Пустелі я закмітувала нові слова про порожню "чверть".

Пустеля має аридичний клімат, це коли великі добові і річні амплітуди температур і майже повна відсутність або незначна кількістю опадів. Через що навіть щільні гірські породи руйнуються і перетворюються на порох. Вітер безперешкодно переносить маси сухого піску, створюючи хвилястий рельєф піщаних барханів і дюн. Ці рельєфи називають еоловими (Еол – бог вітрів у прадавній грецькій міфології). І видуває він – ямочки, борозни, штрихи, тріщинки, шаруватості і… Поступово уся поверхня стає чарункуватою. У подальшому чарунки поглиблюються, виростаючи до еолових ніш, вікон і навіть печер. Яке ж гарне слово "чарунки", наше, медоносне…А скільки клопоту це поняття приносить планеті Земля! Це супутня інформація.

А тепер про представників тваринного світу піщаної пустелі Руб-ель-Халі, зібраних у Шарджі. Їх тут близько 100 видів. Це верблюди, змії, скорпіони, ящірки, десяток видів гризунів, наприклад, тушканчики з ховрашками. Фотографувати заборонено.

Найцікавішим, за словами екскурсовода зоопарку, з представників пустельної живності є антилопа бейза. У неї прямі конусоподібні роги. Там кажуть не без гордості, що це досить велика тварина, яка досягає 100 кілограмів. Чуєте, досить велика. Тут не знають, що в нас бички за півроку до тонни ростуть… Але ми в оазі.

Це розповідаю для вас, щоб збагнули багатство цієї порожньої околиці, як зазначено в іншому поясненні назви цього місця. Я бачила лише сліди від змій. Хоч місцеві кажуть, що зараз в пустелі можна зустріти і скорпіонів та павукоподібних, а також рідкісних гризунів. Але кілька тисячоліть тому тут була багата флора і фауна: сліди від озер у пустелі збереглися до цих пір. Оце їх цієї весни і залило раз за останні двадцять років.

Із заходом сонця пустеля, кажуть, оживає. Я не дуже і хотіла б там зустрічатися з її мешканцями. Але ще стою і вслухаюся в її тишу. Слова мовців якось дивно відлунюють від шерхатих скель і виметених богом вітрів вершин м’якого і камінцюватого піску. Це вам не в улоговинах Карпат чи в западинах між вершина ми, де звук до дзвону підсилюється і помножується. Тут слова повертаються стишеним потойбічним шепотом".

Детальніше читайте у "ПроТе".