15:30, 28 листопада 2012 р.

Французи із задоволенням залишать скульптури Пінзеля у Луврі назавжди (ФОТО)

З часу відкриття у Франції виставки робіт геніального скульптора Іоанна Георгія Пінзеля уже минув тиждень.

Попереду ще кілька місяців знайомства європейців з нашою культурною спадщиною. До складу української делегації, яка мала можливість оглянути експозицію, входила і дослідник творчості скульптора Віра Стецько. Саме її “Тернопільська липа” попросила розповісти про відкриття, враження та очікування від виставки у Луврі.

Віро Іллівно, розкажіть як пройшло відкриття першої української виставки у найвідомішому музеї світу?

Як такого офіційного відкриття не було. Там не прийнято організовувати такі заходи до яких ми звикли. Усе відбулося просто і швидко: у зал Каплиці зайшов Міністр культури України Михайло Кулиняк, директор Лувру та інші представники делегації. Вони просто оглянули роботи Пінзеля, поділилися враженнями від побаченого, і на тому все завершилося.

А пізніше була можливість поспілкуватися більш вільно. Для усіх влаштували прийом у ресторані готелю, де поселили представників делегацій. Там виступав Надзвичайний і Повноважний посол України у Французькій Республіці Олександр Купчишин. Звучали вітання, зазначалося, що виставка присвячена пам’яті Бориса Возницького, були представники департаменту скульптури Лувру, різних українських інституції, які є у Франції. Від нашої делегації ми дарували їм ляльки-мотанки, диски з українськими піснями, а Тарас Демкура – наш мистецький альбом “Таїна Пінзеля”.

Чи правда, що потрапити на відкриття вдалося далеко не всім учасникам української делегації?

Так. Відкриття експозиції було призначено на 18.00. Наш Міністр та дехто із делегації прийшли зазделегідь, тому вже близько 18.00 години двері просто зачинили, і навіть той, хто прийшов вчасно, і хто належав до української делегації не зміг зайти до середини. Зал, де експонуються скульптури невеликий, тому усі бажаючі потрапити на відкриття просто не вмістилися б там. Прикро, що навіть Світлана Стрєльнікова, генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України не змогла супроводжувати Михайла Кулиняка, бо її просто не впустили. І це недоліки організаційні, бо повинні були бути бейджики, згідно з якими люди могли б потрапити на відкриття, мало бути чітко наперед обумовлено, хто міг зайти, а хто міг трохи почекати, і зробити це пізніше. Взагалі, до складу української делегації входило багато людей, які не мали ніякого відношення до особистості Пінзеля та його робіт. Думаю, вони могли спокійно приїхати у Францію пізніше, щоб відвідати українську експозицію. Та після презентації усіх бажаючих по черзі пускали до зали. А бажаючих і в перший день, і другий було дуже багато. Навколо нашої виставки створився справжній ажіотаж.

Розкажіть про саму експозицію, як вона виглядає?

Насамперед вразило те, що і біля музею, і всередині розвішані великі афіші нашої виставки, тому експозицію легко знайти. Вона розташована на другому поверсі музею. У центрі виставкового залу на великих круглих п’єдесталах розташовані кілька скульптур із Тернопільщини. Попри стіни на невеличких підвищеннях розміщені інші скульптури. Окремим комплексом представлені роботи із Годовицького храму, що на Львівщині. Для фігури Розп’яття французи спеціально зробили хрест із червоного дерева. І біля цих робіт пінзеля скульптури помістили фотографії, де зображено як колись виглядав цей храм, і у якому він стані зараз. Є також в експозиції процесійне розп’яття із Годовиці, яке у 1945 році з України вивезли поляки. Зараз воно зберігається у Храмі Божого тіла у Вроцлаві. А маленькі ескізи робіт скульптора – боцеті із Баварського національного музею експонуються під скляним кубом.

Що особисто Вам сподобалося?

Мене вразила скульптура святого Апостола Іоакима із музею Пінзеля у Львові. Бо раніше вона була помальована білою фарбою, а реставратори повернули їй первісний вигляд, і зараз вона така, як колись – вражає позолотою. А ще мене дуже вразили боцеті. Пінзель, як і більшість скульпторів того часу, перед тим, як братися за великі монументальні роботи, робив їхні ескізи. Але це не просто загальний вигляд майбутньої скульптури, вони дуже майстерно виконані, старанно вирізьблені усі деталі – це маленькі шедеври.

Що можете сказати про експозицію загалом?

Я дещо розчарована тим, як розташували деякі скульптури. Ще коли велися переговори про цю виставку, і зазначалося, що їх планують виставляти у Каплиці, то вже тоді мене це дещо насторожило. Адже Каплиця – це невелике приміщення, а Пінзель – монументальний скульптор, його експресивні роботи вимагають відповідного простору. Вже тоді я підозрювала, що запропоноване приміщення буде замале для частини робіт, які відібрали французи. І мої побоювання підтвердилися. Якщо менші речі вписуються у цей зал, то, наприклад, скульптурам із Годовицького вівтаря замало простору. Так, щоб передати усю експресію, відтворену Пінзелем у “Жертвоприношенні Авраама”, його треба розміщувати приблизно на висоті двох метрів. А у Луврі її розмістили на рівні людських очей, а це зовсім інший кут зору, через що скульптура частково втрачає свою красу. Такі моменти французькі науковці не врахували, цю фігуру треба було вище ставити, але приміщення цього не дозволяє. Утім, це суто моє, професійне, зауваження.

Маю також претензії до підписів під роботами. Французи дали їх трьома мовами – французькою, англійською та іспанською. Але Пінзель представляє Україну, і я б хотіла бачити підписи також українською, можна було дати її замість іспанської. Бо навіть шрифт несе свою енергетику. І, думаю, людям, які хочуть пізнати цього геніального Майстра, було б цікаво бачити, як пишеться його прізвище та назви скульптур нашою рідною мовою. Власне, з українського боку бракувало куратора, який би працював на рівні з французами, прослідкував і порадив їм, як краще усе зробити.

А які враження від робіт Пінзеля у французьких науковців?

Те, що у Луврі захотіли показати саме Пінзеля не випадково. Адже у цій музейній скарбниці немає подібних робіт, тобто дерев’яна барокова скульптура у них не представлена. І роботи українського Мікеланджело вони обрали саме тому, що він є найяскравішим представником бароко другої половини 18-го століття у Європі. Фахівці департаменту скульптури також зацікавлені у тому, щоб у Луврі була скульптура Пінзеля в постійній експозиції. І, навіть, велася мова про можливість купити в України хоча б одну його роботу. Звісно, йдеться не про скульптури із музейних збірок чи храмів. Адже відомо, що на теренах нашої держави є ще кілька творів Пінзеля, які перебувають поза межами фондових збірок. Думаю, буде добре, якщо робота Майстра буде представлена у Луврі, адже він геніальний, але ще маловідомий, а це крок до того, щоб відкрити його світові.

Ви спілкувалися з польськими та німецькими дослідниками творчості скульптора. Чи вдалося дізнатися щось нове?

Якихось сенсаційних новин з біографії чи творчості Пінзеля наразі немає. Та, можливо, саме завдяки цій виставці, яка триватиме упродовж трьох місяців, з’являться нові відомості про родину скульптора. Адже залишилися його нащадки, будемо сподіватися, що поширення інформації про Пінзеля у Європі призведе до того, що вони зголосяться.

Віро Іллівно, у ЗМІ і далі з’являються повідомлення про те, що після Лувру скульптури експонуватимуться у Києві. То будуть вони там чи ні?

Справді, така інформація поширюється, але жодних перемовин із керівниками Тернопільських чи Івано-Франківського музеїв, яким належать роботи, з боку генерального директора київського “Мистецького арсеналу” Наталії Заболотної не було. Із проханням про виставку вона звернулася тільки до генерального директора Львівської національної Галереї мистецтв Лариси Возницької-Разінкової, але від неї також ствердної відповіді не отримала. Але питання виставки необхідно вирішувати також з іншими власниками скульптур. Та й усі пропозиції, щодо подальших експозицій маємо добре обдумувати. Бо коли будемо часто возити та виставляти роботи Пінзеля, то є ризик їх ушкодження. Тому, наразі про будь-яку наступну виставку не йдеться. Роботи повернуться до Львова, а звідти – на місця звідки їх взяли.

luvr 1