Сьогодні - Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Нині, коли інформації про недугу побільшало, українці мали б стати толерантнішими до хворих, серед яких, за певних обставин і не завжди з власної вини, може опинитися кожен. 

Коли вірус потрапляє в наш організм, хвороба сприймається зовсім по-іншому. Він руйнує імунну систему - підриває життя і проти нього немає ліків. Дізнатися про вірус у крові можна за десять хвилин, йдеться у сюжеті ТСН.

Лікарі кажуть - щоразу, коли на акціях такі тести роблять з цікавості, усміхаються, почувши результат, не усі.

Лікар-психолог Олена Лучинська ділиться сумною статистикою: "Із трьохсот перевірених людей у нас 5 було ВІЛ-інфікованих". Акції підтримки хворих на кшталт "ми з вами", "ми всі однакові" проводяться постійно. Народу показують, як влаштоване тіло і що може його зруйнувати. Усе нібито непогано, та й сама хвороба пішла на спад.

Однак балачки - це одне, а от коли між людьми з'являється хтось, хто дійсно носить смертельну хворобу, розуміння - "ми всі однакові" відступає перед страхом.

Тетяна має статус ВІЛ-інфікованої. Виховує двох здорових дітей. На ніч випускає собак, бо боїться, що люди підпалять хату. Усе село збирає підписи на відселення матері з дітьми: "Деякі люди навіть не вітаються, а деякі кричали, що я рознощик інфекції і мені тут не місце. Розмови, шушукання. В маршрутку заходиш -  всі відразу на тебе. Ти, можна сказати, не ВІЛ-персона, а ВІП-персона на даний момент в селищі. Я не веду аморальний спосіб життя, я не п'ю, я не курю, я працюю. Я сама виховую своїх дітей. Як вони можуть виселити мене з селища? Через те, що я ВІЛ-позитивна?", - розповідає жінка.

Про її статус, каже, розбовкала працівниця місцевої лікарні. Відтоді навіть діти не можуть спілкуватися з іншими. Обізнаність про хворобу росте, а з нею росте й боязнь заразитися.