16 червня відзначаємо одне з найбільших християнських свят

Цьогоріч 16 червня відзначаємо одне з найбільших християнських свят, яке випадає на 50-тий день після Великодня, у пам’ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці.

Православна церква відзначає велике двунадесяте свято. На Заході свято П’ятидесятниці не має назви «Трійця», хоча тісно пов’язується з її шануванням. З XIV ст. святом Трійці в католицькій церкві стала називатися неділя по П’ятидесятниці.

З прийняттям християнства Зелені свята почали називати Трійцею, яку відзначали на 50-тий день після Пасхи і збігалася з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на ворота, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмом, ласкавцями, лепехою.

Як всі інші свята наших пращурів, Зелені базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев.

Раніше в Україні деякі дерева відрізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.

Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечали зеленню хату, обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку.

На думку наших пращурів, у деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких теж клечали зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.