Тернополянка розповіла усю правду про те, як вона потрапила до Польщі (ФОТО)

Шанс поїхати на навчання до Польщі тернополянка Мар’яна Кріль вважає подарунком долі.

Нині Мар’яна, окрім того, що навчається на третьому курсу аспірантури в Інституті культурознавства університету ім. Марії Склодовської-Кюрі в Любліні, ще й активно пропагує українську культуру і є співорганізатором найбільшого фестивалю української культури в Європі “Українська весна”, який з 2008 року відбувається в Познані, та фестивалю “Україна в центрі Любліна”, пише Нова Тернопільська газета.  У Тернополі Мар’яна закінчила педагогічний університет ім. В. Гнатюка, працювала журналісткою на радіо й телебаченні, а ще викладала мову в одній зі шкіл міста і в технічному університеті. 

– Мар’яно, як ти потрапила до Польщі? 

– Завдяки Почесному консулу України в Познані Лукашу Горовському, на жаль, нині уже покійному. Коли він кілька разів приїжджав до Тернополя, я супроводжувала його як перекладачка. Саме пан Лукаш і запросив мене на стажування до Польщі у Почесне консульство України в Познані. Тоді я розпочала й навчання в університеті ім. Адама Міцкевича в Познані на факультеті політичних наук і журналістики, де здобула післядипломну освіту. Після закінчення навчання в Познані вступила до аспірантури Інституту культурознавства університету ім. Марії Склодовської-Кюрі в Любліні. Ще будучи студенткою в Тернополі, я мріяла про наукову діяльність, але ніколи не думала, що випаде шанс навчатися в Польщі.

– Як поляки ставляться до української культури?

– Дуже позитивно. Українську мову часто можна почути на вулицях, наша культура полякам дуже близька. Окрім того, кошти на проведення фестивалів виділяють із міського бюджету. Фестиваль “Україна в центрі Любліна”, що відбувався 9-11 листопада, отримав море позитивних відгуків. У рамках фестивалю ми транслювали фільм Сергія Буковського “Живі” — про Голодомор в Україні, адже поляки насправді мало знають про цю трагічну сторінку в історії України. Фільм сприйняли дуже позитивно, після цього мали нагоду поспілкуватися з режисером. Окрім того, в рамках фестивалю відбувся вернісаж фотовиставки Ростислава Шпука «Б.О.М.Ж. – БезОзнакМистецькогоЖиття», концерт київського гурту «ПоліКарп», читання-тандем за участю Андрія Любки та Олександри Матушенко, а також відкриття виставки церковних мініатюр з Лемківщини Міхала Вархіла. Я отримала море задоволення від організації цього фестивалю. Тепер мрію провести фестиваль польської культури у Тернополі.

– Ти вже четвертий рік живеш у Польщі. Чи звикла до тамтешнього життя і що тебе досі там дивує?

– Я доволі швидко звикаю до нового місця, а тому цілком вільно почуваю себе у Польщі. Труднощі, напевне, були на самому початку. Тепер у мене багато друзів та знайомих, тому не почуваюся самотньою. Хоча не можу сказати, що Люблін став моїм другим домом, — найріднішим для мене був і залишається Тернопіль. У Любліні почуваюся гостею, розумію, що я там тимчасово, хоча хтозна як життя поверне. Подобається те, що в Польщі усе доволі чесно й прозоро, на кожен рахунок чи покупку повинен бути чек, підтвердження… Здавалося б, прості речі, але на цьому будується суспільство. І хоча Польщі ще доволі далеко, скажімо, до Німеччини, однак серед поляків побутує думка, що якщо вони не будуть працювати на благо своєї родини, міста, країни, то ніколи ніщо не зміниться на краще, а тому намагаються починати з себе, хоча там теж трапляються випадки шахрайства. А щодо того, чи мене щось там дивує, то Польща багато чим нагадує мені Україну. Не подобається мені хіба що надмірний польський гонор. Інколи тобі лише одним поглядом можуть показати на твоє місце. А ще там страшенна бюрократія, яка часто видається мені безглуздою.

– А як там живеться молоді? 

– Для молодих людей, особливо студентів, там усі двері відчинені і є мільйон можливостей. Приміром, якщо ти на наступний семестр хочеш переїхати навчатися в інше місто чи країну, напиши заяву, подай відповідні документи, і будь ласка. Якщо є бажання опанувати другу іноземну мову, є безкоштовні заняття. А чи щасливіші вони від українців — мені важко сказати, напевне, це залежить від самих людей.

– Чим польські студенти відрізняються від українських?

– Практично нічим. Полякам простіше, адже там нема такої корупції. Мені дуже подобаються там стосунки між студентами і викладачами: якщо в Україні відчувається певний бар’єр, то у Польщі — навпаки, усі дуже дружні, можуть листуватися через е-mail, ходити разом на каву, концерти чи до театру. Якщо в Європі існує традиція, що студенти самі на себе заробляють, то у Польщі такого нема, хоча багато хто підробляє, а дехто має дуже гарну стипендію. Цікаво, що її розмір залежить від багатьох факторів – успішності, призових місць на різноманітних конкурсах, матеріальної ситуації у сім’ї.

– Чи відчувається у Польщі економічна криза?

– Мені важко сказати про економічну кризу як таку. Я її не відчуваю. Можливо, вона і позначилася на людях, які мають великі капіталовкладення, однак загалом усе більш-менш залишається стабільним, немає великих стрибків курсу валют. Стипендії, яку мені платять, цілком вистачає, щоб заплатити за оренду квартири та нормально прожити місяць. Звісно, життя у Любліні дорожче, ніж у Тернополі чи у Львові, але деякою мірою дешевше, ніж у Києві. Проїзд в автобусі зі знижкою для студентів коштує на наші гроші більше трьох гривень, а звичайний квиток – приблизно 6,50 грн. На проїзд у потязі є також 50-відсоткові знижки. На жаль, іноземні студенти в Україні не мають знижок на проїзд, коли, приміром, приїжджають на короткий час в Україну, і я вважаю, що це несправедливо. Хто хоче зекономити, одягаються на розпродажах, які розпочинаються наприкінці сезону. Там справді відчуваєш, що таке справжні знижки. Якось для порівняння заходила в один з тернопільських торгових центрів, де є ті ж торгові марки, що і в Польщі. Мені хотілося закричати: “Люди, то зовсім не знижки, вас просто дурять, в Польщі такі ж речі коштують набагато дешевше!”

– Чи маєш там друзів, де відпочиваєш?

– Так, маю друзів як серед поляків, так і серед українців. У вільний час люблю ходити у книгарні і дивитися, що є нового, читати фрагменти з тих книг. Найбільше люблю проводити час у кав’ярні “Поміж словами” в Любліні. Окрім того, що там можна випити кави чи з’їсти тістечко, ще й можна купити книги. Намагаюся щотижня відвідувати концерти, виставки, ходити на відкриті лекції. Там багато всього відбувається, тому кожен може вибрати щось для себе.

– Незабаром у Польщі Різдво. Чи відчувається передсвяткова метушня? З ким святкуватимеш?
– Передчуття свята уже витає в повітрі. Нещодавно запалили центральну ялинку. Усі вітрини магазинів прикрашені новорічними гірляндами, люди помалу скуповують подарунки для рідних та близьких. Різдво святкуватиму з друзями, але ще не знаю, де саме. Можливо, кудись поїду з Любліна. Традиційний різдвяний стіл чимось схожий на наш, утім, там замість куті – макарони з маком – традиційна страва, характерна саме для Люблінщини.

– Чи плануєш назавжди зостатися в Польщі?

– Мене дуже часто про це запитують, однак не люблю загадувати наперед, час покаже...

polca dtdentka