Гутисько, дерев’яний хлопчик з сигаретою, орел розправляє крила та інші дива в піднебесному Опіллі на Тернопільщині (ФОТОРЕПОРТАЖ, ч. 1)

Рейсовий автобус Тернопіль – Стрий зупинився в селі Демня. З автобуса вийшла група школярів і весело попрямувала до моста через річку. А далі за мостом – долина поміж височин Опілля. І тією долиною два кілометри тягнеться біла кам’яна дорога до залізничних арок, солодкого джерела і неповторних гірських краєвидів Гутиська.

Дорогою через міст дітвора щоденно добирається до школи і зі школи додому. Цього року в Гутиську закрили початкові класи. Діти навчаються в сусідніх селах. Шкільного автобусу наразі нема, десяток школярів ходять з села і в село пішки.

Прямуємо в Гутисько й ми, аби побачити природні та рукотворні феномени.

Біостаціонар у райському хуторі

– Ви, як пройдете тих два кілометри, передсобою побачите міст попід колію. Перед ним поверніть ліворуч на ґрунтову дорогу. Нею відразу впретеся в наш будинок. Він стоїть один. Під міст не йдіть, – орієнтувала Наталя Йосипівна по телефону мандрівника.



Наталя Йосипівна Созанська – завідувач біологічного стаціонару, який належить до Тернопільського національного педагогічного університету. Тут студенти кількох факультетів універу проходять навчальну практику, адже територія довкола – Голицький загальнодержавний ботанічний заказник. Він переданий під опіку ТНПУ.

Двоповерховий будинок біостаціонару, в який трав’яниста дорога «впиралася», скорочено називають базою. Вона найбільш відвідувана біологами, тому не дивно, що ошатна зеленню та різноцвіттям.

Напевне, якщо рай має свої хутори, то саме так би райський хутір виглядав, як біостаціонар педагогічного. Тут – високі туї, тюльпанове дерево, алеїрізнокольорових квітів, хвіртка з трикутним дашком. Поруч хвіртки старезний, товстезний і височезний пеньок.



На території бази в окремому будинку є кухня, душові кабіни. За кухнею в лісовій посадці – місця для розведення багаття, пічка з мангалом, дерев’яні будиночки для відпочинку.

– Зараз прийде Таня. Вона вам покаже Гутисько. Я би сама вам показала, але маю ще справи, а завтра мені в Тернопіль. Ходіть, залишите свої речі у кімнаті, де переночуєте. А потім вже підете з Танею. Ви ж на два дні приїхали? – говорила Наталя Йосипівна при зустрічі.

Знаменитий автор дерев’яного хлопчика з сигаретою

Тетяна Іляш-Вовчак – завідувач Музею лемківської культури імені Михайла Орисика в Гутиську.


Слід зазначити, до завершення Другої світової в селі проживали лише поляки. Населення складало понад півтисячі римо-католиків. Під час операції «Вісла» поляки покинули село, а тут знайшли свій дім українці з Лемківщини, яких комуністичний режим депортував з прабатьківських земель.

В Гутиську поселилися мешканці сіл Балутянка та Вілька із Кросненського повіту Польщі. Ці села з давніх часів були центром українського різьбярством на Лемківщині. Тож тепер Гутисько перейнялославу різьбярів. Зберегли переселенці і унікальний говір української мови зі своєрідною вимовою та наголосами, текстом якого не передати. Навіть перший фестиваль «Лемківська ватра» пройшов саме в Гутиську в 1999 році.

Зараз в селі проживає близько 100 людей. Багато повиїжджало в пошуках кращої долі.

–З Вільки переселенців приїхало більше, ніж з Болотянки. Після депортації роботи не мали. Люди мусіли чимось займатися, щоб вижити. Орли робили в кожній хаті, витісували декоративні тростини і продавали, – розповідала Таня Іляш-Вовчак, показуючи музей. – Отой макет – церква в селі Балутянка.Хтось собі запам’ятав і зробив макет. Ми так і не знаємо, коли і хто його зробив, автор невідомий.



У 1945 році під час масової депортації з села Вілька в Гутисько був переселений один з найзнаменитіших різьбярів Лемківщини Михайло Орисик (1885–1946). Він вважається батьком лемківського різьбярства. У Вільці організовував мистецьку школу. Тоді ж він витесав українського дерев’яного хлопчика.

– Ось його фотографія. Оцей чоловічок – то він дерев’яний. Орисик його зробив сам, виніс на базар і дав йому сигарету. А люди думали, що він дав своєму синові закурити та й сварили, – показувала Тетяна світлини в музеї.



В Михайла Орисика справді були сини, четверо. Усі стали різьбярами. Свій рід продовжили в Трускавці Львівської області.

Автор дерев’яного хлопчика недовго прожив далеко від рідного дому. Помер в Гутиську через рік після переселення на 60-му році життя. В музеї зберігається чимало креслярських малюнків Михайла Орисика у вигляді фотографій.

«Крила в орла – то як коса у дівчини»

У Гутиську живе Данило Іванович Долинський – заслужений майстер народної творчості України. Цю нагороду йому особисто вручив третій президент України Віктор Ющенко.

Данилу Івановичу було лише чотири роки, як його сім’ю з Балутянки комуністи депортували.

Якраз застаємо майстра за роботою.

– Ми всі живемо за законами генетики: і рослина, і тварина, і людина. В мене тато міг зробити все із дерева, робив хатки на три поверхи, балкони гарні витісував. Та й видко гени пішли й мені, – посміхається Данило Долинський, розповідаючи про життя.



Його майстерня повна теслярських інструментів різного розміру, долівка підлоги вся у стружках.

– Зараз витісую орла на вовку. Ото є робота стара, – показує дерев’яну скульптуру пан Данило, – а я не знаю чия то робота, хто то міг в селі таке зробити. Ідея непогана, але робота партацька, неважна. Нема штриху, почерку. Знаєте, почерк є ув всьому. Писати – почерк є мистецтво, є різьбити, є вишивку робити, класти нитки, навіть той зварщик, що зварює метал, має почерк. А отут почерку нема, але сама ідея зроблена добре.А я хочу зробити орла по-своєму.

Дерев’яні скульптури орлів є в Гутиську в кожній хаті. Орел – наче оберіг від всього поганого. І особлива увага приділяється при виготовленні крилам. Адже саме по них можна розпізнати почерк митця.

– Але я так дивлюся по крилах, що він був непоганий майстер. Йому можна руку потиснути. Але він не має почерку, – продовжував пан Данило жартівливу критику над роботою невідомого різьбяра. – Знаєте, крила в орла – то як коса в дівчини. Орел як розпустить крила, то як дівчина коси розплела. Орел - то є символ! Орел є красивий. Я бачив орлів в Німеччині, але там їх роблять шаблоном – то не є мистецтво. Треба вкладати душу.



Срібне джерело, що дає струм

У перший день мандрівки в Гутиську було спекотно. Хотілося пити. Попри захопливі піднебесні вершини та краєвиди низин, річки чи озера в селі нема.

Втім, мандруючи вуличками, можна побачити, як хтось іде з відром по воду чи вертається з водою. Її набирають у цілющих джерелах.

– Оце джерело ми називаємо срібним, бо має багато іонів срібла, – розказує Тетяна Іляш-Вовчок.

У 2010-му мешканці Гутиська встановили над джерелом капличку з фігурою Діви Марії. Тут дуже затишно. Поруч ростуть плакучі верби, опустивши свою крону срібною водою. А при вході до джерела його господар Степан Максимовичвистриг з двох верб столи. Вистриг в прямому сенсі цього слова.

Потічок срібної води падає на крильчатка генератора. Електричний струм подається до гірлянд, і таким чином капличка освітлюється. Це теж задум та виріб Степана Максимовича.

Ще одне джерело, яке є в Гутиську, називають солодким. Вода має присмак, наче трохи цукру досипали. Воно витікає за селом, куди мандруємо пізніше.



Три арки за Собідкою і міст, який плаче перед дощем

Метрів 200 від срібного джерела тягнеться залізнична колія, яка ділить село на дві частини.

Колію в одну гілку проклали ще за Австрії. І над чи попід дорогами, які з’єднують висоти Опілля, змурували кам’яні арки. В жодному селі України їх стільки нема, як в Гутиську.

Арковий міст, що неподалік срібного джерела, висотою більше 10 метрів, а може й усі п’ятнадцять.



– Якщо підемо по колії, то дійдемо до ще одного великого моста, – каже Таня.
– Він більший за оцей? – питаю.
– Так. Він на три арки.

Пішли.

Дерев’яні просмолені шпали наче лежать ще від Австрії. Курсує по них лише один потяг в обидві сторони з різницею рівно в дванадцять годин. Це дизель-поїзд Тернопіль – Ходорів (Рогатин) –Тернопіль. Колись він ще заїжджав у Бережани через Потутори, але вже десь рік райцентр оминає. Ніби вже й до Ходорова не ходить, а розвертається в Рогатині.


Як розповідала Таня, електричку по-лемківськи називають собідка. Коли йти колією до триаркового моста, проходиш повз високу гору над залізницею. Цій висоті дали назву лемки.

– Традиції в Гутисько перевезені з Лемківщини. Як переїхали сюди лемки, в ніч на Івана-Купала на цій горі палили три ватри. І опівночі їхав поїзд. Кажуть, собідка їде. То гору після того й називають Собідка. А коли запалювали вогняні колеса, то спускали їх з Собідки до низу.

Йдеш колією і дивуєшся природі. Краса навколо не передати. Бачиш, вдалині юне дівча жене отару кіз. Чутне відлуння від реву корів. Гора Голиця багряніє навпроти заходу сонця. І це видається уже не зовсім простими горбами, а наче перебуваєш в піднебессі.


Окрім таємниць лемківського різьбярства, Данило Долинський розповідав, що вночі можна побачити, як по Голиці мерехтять вогники. Хтозна чи це неприкаяні душі або може купчиться фосфор зі своєю властивістю світитись у темряві. Направду, Опілля – це Малі Карпати.

Триарковий міст височіє за поворотом, який закриває собою Собідка. Опинившись там вперше, аж тремтливо підійти, настільки привабливий він.



Поверху моста дорога в поле. Звідти дивишся на безмежний простір Гутиськової долини, що простягнулася від сходу до заходу між горами Лази та Голицею. Сонце заходить за Лази. Гарно так, аж об’єктив фотоапарату не в силі охопити всю панорамну красу природи.


За триарковим мостом на схід ще одна долина. Її назвали Циганською. Тут щороку стояли табором гості з Закарпаття. Від того пішли перекази та легенди, що десь закопане золото якось великого циганського барона – золота статуетка Діви Марії.

Перестали сюди роми приїжджати років десять тому, коли померла лідерка табору. Її на цвинтарі в Гутисько й поховали.



Від Циганської долини-поля в’ється дорога на гору Собідку. Вздовж східного схилу гора повністю заросла колючим глідом, наче ягідний сад.

– Ці ягоди в нас називають заячі грушки, – каже Таня. – Раніше тут зайці табунами бігали на кожному кроці. А як почали кропити хімікатами поля, то вже й так зайців не видно.



За садом із заячих грушок дорога пішла вниз до наступного аркового мосту. Він попід колію тягнеться десятиметровим тунелем.

– Якщо має падати дощ, то цей тунель мокріє. Він в нас, як прогноз погоди. Нині тунель сухий, то завтра дощу не буде.



Лійчасті печери і степові гадюки

Ми вернулися в село.Пройшли повз джерело срібної води. Зайшли поміж хати, де акуратні старі дерев’яні паркани і застелені зеленню чисті подвір’я. Направду, дивлячись на село Гутисько в Опіллі, дивуєшся, як міцно лемки бережуть ген автентичності українського народу.

Завідувач Музею запропонувала піти на місце, де рівно 20 років тому відбувся перший фестиваль «Лемківські дзвони». Тоді ж на тому місці возвели дерев’яний хрест. Щоправда зараз він заріс високими травами.

Тим часом, сонце вже зовсім зайшло за Лази. Можливо, опустилося в одну з карстових печер, куди хотілося б теж навідатись.



Єдина печера в Гутисько, яка досліджена спелеологами називається «Опільська». Її вхід вертикальний, лійчасто подібний, тому печера вважається дуже небезпечною для відвідин. Краї входу заросли травою. Наблизившись, можна не відчути під ногами провалля і полетіти вниз на сорокаметрову глибину. Настільки метрів її дослідили спелеологи. Кажуть, що на дні печери є великий зал, вкритий дрібним піском, легким мов пух.

У селі говорять, що таких лійок на горі Лази є декілька. «Опільська» не єдина печера в Гутиську. Можливо і не найглибша. За переказами, під селом є велике підземне озеро, в яке стікається дощова вода.

Крім лійок-печер на Лазах є ще одна загроза, яка чекає на несвідомого мандрівника. На цій горі водяться степові гадюки. Їхня отрута смертельна для людини.

Степова гадюка сама ляклива, та коли наблизитись до неї на метр-півтори, вона піднімає голову і хвіст. Хвостом видає звук, схожий на цокотіння коника в траві. І той цокіт лунає наче позаду. За інстинктом мимоволі обернешся глянути, що ж це за спиною якісь дивні звуки. Тоді гадюка нападає на людину, яка відволікла свій погляд від небезпеки.

Отрута діє повільно. Від токсинів паморочиться, дуже набрякає горло, стає важко дихати. Задихаєшся. Якщо до години часу не ввести протиотруту, можнастати фосфорним вогником на Голиці.

Ну і якщо вірити у народні фольклор і міфологію, то у лісі на Лазах ще й блуд чіпляється. До перших півнів дерева не випустять з лісу.

Тож зваживши все, краще при заході сонця не йти Лазами шукати печери. Повертаймося на базу, що на хуторі в раю.

Автор тексту і світлин: Назарій Наджога


















Гутисько мандри
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Культура
Фото давніх візиток людей із Кременеччини опублікували у спільноті «Kremenez Umland bis1939.». Пишуть Тернополяни. Істоpичними візитними каpтками, на яких зазначені пpізвище, ім'я та по батькові, на деяких адpеса її власника для вpучення під час знайомства або візиту, поділився місцевий дослідник Олександp Мінчук. Учасники спільноти зазначають, що пам’ятають такі візитки і діляться їхніми світлинами у коментаpях до допису. До слова, істоpія візитних каpток...
Суспільство
Десятки поколінь успішних  та відомих випускників.  Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №17  імені Володимира Вихруща відсвяткувала свій 45 день народження, повідомляє Т1 Новини. За ці роки її  вихованці стали переможцями та призерами всеукраїнських  та міжнародних  конкурсів.  Директорка закладу каже, секрет успіху школи в особливому підході вчителів до  кожного з  учнів.  "Потрапивши в цей колектив я побачила, що це дуже творчі, ерудовані,...
Суспільство
Трьох колишніх працівників територіальних підрозділів управління ДСНС України в області притягнули до адміністративної відповідальності за несвоєчасно подані декларації. Працівниками поліції за погодженням з прокуратурою Тернопільської області складено та направлено до суду протоколи про вчинення трьома колишніми працівниками територіальних підрозділів управління ДСНС в області правопорушень, пов’язаних з корупцією, передбачених ч.1 ст.172-6 КУпАП. Встанов...
Суспільство
В Україні, та в Тернополі, зокрема, триває реалізація Урядової програми реімбурсації лікарських засобів «Доступні ліки», відповідно до якої пацієнти із серцево-судинними захворюваннями, діабетом другого типу та бронхіальною астмою можуть отримати 254 лікарських засобів безоплатно або з незначною доплатою. У Тернополі від початку дії програми лікарями КНП «Центр первинної медико-санітарної до помоги» виписано уже близько 70-ти тис. електронних рецептів. Наг...
Бізнес
Після успіху ПриватБанку в Апеляційному суді, підтвердженого рішенням від 15 жовтня 2019 року, що ПриватБанк може продовжити розгляд справи проти його колишніх власників в англійському суді, пан Ігор Коломойський, пан Генадій Боголюбов та інші відповідачі були зобов’язані сплатити Банку 10,9 млн фунтів стерлінгів до 12 листопада 2019 року. Відповідачів зобов’язали повернути проміжну виплату витрат, сплачену їм Банком, за рішенням суду першої інстанції в ми...
Суспільство
Лептоспіроз або щуряча гарячка. На Тернопільщині в цьому році уже зафіксували 15 випадків захворювання на цю недугу. Два з них закінчились летально. Більше про симптоми та як вберегтися від хвороби – у сюжеті Інтб.
Суспільство
У магазинах продають в основному імпортний продукт, відтак його ціна висока – від шістдесяти гривень за кілограм. Нестачі жодних сільськогосподарських продуктів на Тернопільщині немає, – запевняють у департаменті агропромислового розвитку ОДА. А ціноутворення зумовлює ринок. Втім, тернополяни другий рік поспіль спостерігають за ростом цін на часник. «Часник часто використовую у приготуванні їжі. Неприємно дивують ціни. Досить дорогий продукт. У супермаркет...
Кримінал
Про обставини диверсії йдеться в матеріалах суду. Власне там зазначено: кримінальне провадження СБУ відкрито за статтею 113 (диверсія) Кримінального кодексу України. Як інформує "Овід" із посиланням на повідомлення "УН", в 2019 році посадові особи Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"" та його структурних підрозділів при проведенні ремонту генератора турбогенератора енергоблоку № 1 відокремленого підрозділу "Хмел...
Суспільство
"Японський сад" у Тернополі. Такий проєкт на "Громадський бюджет" подав тернополянин Павло Савечко. На його думку, територія біля водяного млинка із прилеглим озерцем ідеально підходить для реалізації та облаштування даного ландшафтного проекту. Повідомляє Т1 Новини. "Японський сад" пропонує облаштувати у парку "Топільче" тернополянин Павло Савечко. Така ідея у нього з'явилась, коли він прогулювався парком. Каже, територію біля водяного млина не оновлювали...