На Тернопільщині ревнивець ледь не вбив свою кохану

Однак жінка вижила. Більше того, тяжко поранена, Ірина зуміла викликати «швидку» та повідомити про злочин міліціонерів. Не відомо, що б ще скоїв горе-ревнивець, але, трохи від’їхавши від місця трагедії, він не впорався з керуванням, і старенькі «Жугилі» занесло у рівчак.

Тим часом крики сестри почув її брат, який неподалік пас корів, і прибіг до неї. У розпачі юнак тільки й дорікнув вурдалаці: «Що ти наробив? Не чіпай її!». Славко позадкував, почухав потилицю і раптом наповненими жахом очима подивився навколо і ніби вперше побачив картину трагедії. Тяжко скрикнувши, сорокарічний чоловік схопився за голову і побіг десь у поле. Як згодом з’ясувалось, вбивця прибіг до своїх батьків у село вже сусіднього, Козівського району, однак нічого не розповів, лише попросив знайомого купити йому в місцевій крамничці по дві пляшки оковитої та пива і сів запивати горе. Вже під вечір, набравшись хоробрості, попросив того ж знайомого повідомити міліцію, що він хоче добровільно здатись, розповів про драму начальник відділу прокуратури Тернопільської області Іван Горбуляк.

…Ірина познайомилась зі Славком Р. у 2005-му. Зважаючи, що чоловік був значно старшим за обраницю, жінка обережно почала розпитувати, де дружина, родина, діти? «Ми розлучились. Я люблю тільки тебе», – заспокоїв її підтоптаний коханець. Ірина і заспокоїлась, вони почали час від часу зустрічатись. Пару років потому молодиця відчула, що носить під серцем дитину. Ярослав ніби втішився і запропонував жити разом. Жінка вагалась, а тут ще до неї на мобільний зателефонувала невідома, представилась пані Р., дружиною Славка, і після традиційних «компліментів» новій обраниці чоловіка твердо сказала: «Розлучення я йому не дам. Живіть собі, як хочете, але трьох дітей я батька не лишу».

Ірина розгубилась, цілу ніч проплакала, аж поки на світанку до неї у кімнату не зазирнула мати.

«Доню, тяжко тобі? Чую, ти всю ніч плачеш та зітхаєш», – і лагідно погладила свою дівчинку по голові.

Молода жінка не витримала і все розповіла, наостанок рішуче додала: «Чужого мені не потрібно, але і свою дитину не хочу ростити напівсиротою».

Мати зітхнула, довго мовчала, а потім запропонувала: «Нехай твій Славко переїжджає до нас. Народиться дитина, буде бавитися з нею, маля буде бачити тата, а там буде видно. Крім того, я радилась у сільраді, тобі як матері-одиначці держава буде платити гроші. Не ти перша, не ти остання. А далі побачимо».

Тим не менше, Ірина вже саме не поспішала приводити співмешканця до хати, хоча документи для оформлення грошової допомоги в сільраду занесла.

У лютому народила дівчинку. Малій тішились і рідні Ірини, і обранець. Та й мала, як тільки чула, що за вікном деренчить мотор «Жигулів» Ярослава, починала посміхатись і примовляти: «Тя-тя-тя». Тож врешті молода матір не витримала, сама якось запропонувала чоловікові перебиратися до них. Той на секунду завмер, а потім притиснув до себе своїх дівчат – Ірину з дочкою – та несміливо махнув рукою: «У мене з речей більшість на мені, а решта привезу завтра».

Так вони і почали жити в батьківській хаті: мати і брат Ірини, вона з дитиною та Ярослав. Спочатку все було добре. Чоловік брався за будь-яку роботу, але на подвір’я все частіше почав навідуватись то один сусід, то інший – з пляшкою. Мовляв, не все ж біля жінок сидіти, треба і розважитись. Славко спочатку ніби відмовлявся, але сама Ірина підтакнула: «Піди, посидь із хлопцями». Та незабаром ці посиденьки перетворились на постійні чатування за пляшкою. Що найгірше, п’яний Ярослав ставав агресивним, ревнивим, дратівливим. Повернувшись додому, починав чіплятися до всіх, кричав на малу. Якось Ірина вступилась за дочку.

«Не чіпай мою дитину, йди до своїх і виховуй!» – мимоволі прохопилось у неї.

Недоречне нагадування роз’ятрило стару рану, Славко розлютився і вдарив жінку по обличчі. Замахнувся вдруге, та в нього на руці повисла маленька, але рішуча мати Іри:

«Ми дітей не били і чужому не дам мою кровинку бити».

Після тої сварки у родині декілька днів не розмовляли з Ярославом, але як жити в одній хаті, їсти за одним столом і мовчати? Тож помирились.

Та не надовго. Чоловік знову перебрав із «колегами» і знову почав ображати цивільну дружину, побив її. Вранці жінка мовчки кинула в пакет його нехитрі пожитки та поставила у машину. Співмешканець роздратувався, викинув усе з салону, сів і десь поїхав. Згодом передзвонив, але Ірина категорично сказала: «Ти мені не потрібен».

З того часу до дня трагедії минуло 3 роки. Ярослав періодично телефонував, розпитував про малу, казав, що дуже скучив за нею, що кохає Ірину, просив пробачення, клявся-божився, що вже не п’є. Але молода жінка непохитно казала: «Ні!».

Важко сказати, що штовхнуло 41-річного чоловіка на жахливий вчинок! В останніх числах минулорічного жовтня він поїхав у Багатківці. Ще здаля побачив на пасовищі Ірину, тож повернув на лук. Жінка сиділа на дерев’яній колоді, замріяно дивлячись у небо, і спочатку навіть не звернула уваги на гул моторау автомобіля. Тим часом Славко вийшов із салону та деякий час дивився на неї. Потім рішуче сів за кермо і натиснув на газ. Ірина не встигла спам’ятатись, як автотранспорт переїхав їй ноги. Вона закричала від нестерпного болю і, обпершись руками в землю, піднялась.

«Ти мені ноги поламав», – крикнула до екс-коханого і запнулась – він йшов до неї з ножем у руках.

Згодом жінка зізнається, що навіть не відчула болю, так, трохи запекло у спині під серцем. Ніби крізь сон почула крик брата і, намагаючись не знепритомніти, на мобільному знайшла номер подруги та стиха сказала: «Славко зламав мені ноги та сунув ножа у спину. Виклич медиків».

Це і врятувало жінці життя.

Теребовлянський районний суд визнав Ярослава Р. винним та засудив до 7 років позбавлення волі. Також вбивця зобов’язаний сплатити своїй жертві 20 тис. грн. завданої шкоди. Апеляційний суд Тернопільської області залишив вирок без змін, зазначив пан прокурор І. Горбуляк.

Навряд чи після такого донька вибачить свого батька. За Ірину навіть не йдеться.