Володар Оскара розповів у Тернополі про секрети спецефектів у відомих фільмах

Євгена Мамута сміло можна назвати першовідкривачем радянської мультиплікації. Ще в 1977 році він першим зробив мультфільм з допомогою комп’ютера, у ті ж роки зняв стереомультик, які ми зараз називаємо 3-D анімацією. Згодом таланти українця розкрилися у США, де він створював спецефекти для голлівудських фільмів. За один з них – для фільму «Хижак» – Євген Мамут отримав технічного Оскара.

Проспецефекти, мультиплікацію та кінематограф спілкуємося з ним у Тернополі під час міжнародного кінофестивалю «Кінохвиля», на який він приїхав зі своєю дружиною Іриною Борисовою – теж відомою мультиплікаторкою та розробником ляльок.

«Комп’ютер для першого мультфільму займав дві кімнати»

– Як Ви прийшли в кінематограф?

Є. М. – Починав я як електрик. Працював в Харківському політехнічному інституті, випадково потрапив в Харківську кіностудію, там відкривали любительську кінолабораторію. Мали професійні камери, проявне обладнання. Але щоб зняти щось кольорове, вже треба було їхати в Київ проявляти. Ми в Харкові багато ігрових фільмів робили, мультфільми, знімали наукові фільми під мікроскопом.

І. Б.– Євген у 1977 році першим в Радянському Союзі зробив мультфільм з допомогою комп’ютера. Мультфільм називався «Азбукова істина» за віршем Бориса Заходера. Всі малюнки в ньому намалювала рахувальна машина: лінії, квадратики, кружечки.

– Де ви у той час дістали комп’ютер?

Є.М. – Працівник харківського Промбудндіпроекту Безродний винайшов апарат, який міг виводити на екран кружки та лінії. Тобто креслення почали виводити на екран. Я прочитав про це в газеті, прийшов до нього і поцікавився, чи можемо ми даний винахід застосувати для створення мультфільму. Через кілька місяців ми з ним зняли мультфільм, привезли його в Москву на «Союзмультфільм». Я пояснив керівництву, скільки ми зекономимо коштів, якщо почнемо знімати мультфільми не на плівку, а з допомогою комп’ютерів.

Правда тоді комп’ютер – це були перфокарти. Той, на якому ми зробили перший мультфільм з допомогою електронної машини, займав дві кімнати. Пару місяців робили цей мультфільм. Він був чорно-білий з дуже умовною графікою. Зараз я б зробив це за годину.

І. Б. – Ще в Радянському Союзі Женя першим зробив стереомультфільм, які зараз називають 3-D анімацією. Мультик називався «Ванька-встанька» за віршем Маршака.

Є. М. – Його особливість була ще й в тому, що була технічна можливість транслювати цей мультфільм по телебаченню. Ми привезли його до Києва, подивилися на моніторі в спеціальних окулярах. Але в ефір його не пустили, бо ж у всіх глядачів не було таких окулярів.

В Америці ж такий прецедент відбувся, але аж через 20 років. McDonald’s безкоштовно надавав 3-D окуляри своїм відвідувачам, які купували певну страву, і повідомляв, в якій годині по телебаченню буде транслюватися їхній рекламний ролик з стереоефектом. Це було дуже нестандартно і ефектно для того часу.

– Радянські мультфільми мали ідеологічний підтекст?

Є. М. – Мультфільми тоді були більш розважальними. Могло бути щось на кшталт екранізованих анекдотів, але ідеології не було.

І. Б. – А от ящо ми робили документальне кіно чи ігрове, то цензура вже була.

Є. М. – Іра в ті роки зробила «Новий маршрут» – молодіжний мультфільфільм, який висміював проблеми транспорту. Попри це його навіть показали по Центральному телебаченню, в 1980 році він отримав перше місце на конкурсі в програмі «Веселые ребята».

«За виїзд з СРСР став ворогом народу»

– Як Ви потрапили в Америку?

І. Б. – Був період, коли Брєжнєв дозволив виїзд. Це тривало лише кілька років. Хто встиг, той виїхав. Після цього знову все перекрили, люди по 15 років отримували відмови. Аж з приходом Горбачова у 1989 люди почали виїжджати.

Женя виїхав у 1978 році, коли це було легше. З дружиною і дочкою. Там у нього ще народився син. Я приїхала у США в 1993 році. Працювала тоді головним художником в Харківському ляльковому театрі, приїхала на запрошення по гостьовій візі на 2 місяці. Зустріла у США Женю, який саме був на етапі розлучення. Його сім’ю я не розбивала. Ось так сталося, що, приїхавши на 2 місяці, я вже там залишилась на 26 років.

Є. М. – Я виїжджав по так звані «єврейській візі» у 1978 році. Переселився з сім’єю як біженець. Після того, як виїхав, одразу став ворогом народу. В Радянському Союзі моє ім’я повирізали з титрів мультфільмів і фільмів, які ми робили.

– Чи складно було на перших порах адаптуватися у США людині з Радянського Союзу?

Є. М. – Я все своє свідоме життя вчив англійську. Коли ж приїхав у США, то виявив, що нічого не знаю. Бо насправді погано нас вчили. Але проблеми з комунікацією не виникло. В Америці люди говорять на всіх мовах, одні одного розуміють. Як там кажуть, США – це котел, в якому варяться всі національності. Там не звертають увагу на твій акцент, на твої дипломи, лише на те, як ти працюєш і ким ти є насправді.

Хоча на побутовому рівні спочатку було складно. Я не мав поняття, як відкрити їхню консервну банку, навіть як правильно використати жетон у метро треба було вчитися. Там все було по іншому.

Щойно приїхав у США, мені сказали, що в кіно я тут не зможу працювати, тому шукав якусь роботу як інженер-електрик. Розіслав дуже багато резюме. Але коли була стаття про те, як ми з Безродним зробили мультфільм, то там згадувався і Джош Розбуш, який був піонером електронної мультиплікації в Америці. Я з ним зв’язався і він порадив мене іншій кінокомпанії, де я на початках працював клінером – чистив плівки від пилюки в дуже токсичному розчині. Через 2 місяці вони побачили мої можливості і вже перевели на створення трюків.

«Трюковий апарат за мільйон доларів через 5 років став неактуальним»

І. Б. – Женя багато експериментував, йому буле все дуже цікаво. Керівник це побачив і сказав, що от тобі ключ від студії, плівки бери, скільки захочеш, і займайся. Женя там ночами сидів, вихідні там проводив. Але створені ним ефекти були унікальними. Він винайшов еластичний ефект, який був революційним в той час.

– У чому полягає цей спецефект?

Є. М. – Я спробував розділити фільм на фрагменти, а потім ще накладав на них іншу плівку – блукаючу маску. Якщо ті маски застосувати 20-100 разів, а потім ці малі фрагменти скласти разом, то виходить цікавий ефект. Я застосував його при зйомці реклами для Рено. На ролику автомобіль їде, при повороті фон залишається нерухомим, а перед автомобіля розтягується, авто стає немов гумовим, а потім доїжджає задня частина.

Цей ефект став основою для розробленого мною камуфляжного ефекту, який ми вже застосували для фільму «Хижак». Цей ефект ми робили на єдиній у світі трюк-машині. За моєю пропозицією власник нашої студії придбав цю машину за 1 млн доларів. І не прогадав, вона тоді стократно окупилася. Хоча через 5 років це обладнання вже нікому не було потрібне. Зараз ця оптична трюкова машина стоїть у музеї в Нью-Йорку.

А на той час це було дуже прогресивно. Ця машина могла одночасно суміщати 8 плівок. З допомогою машини ми втілили ідею камуфляжного ефекту. Завдання було непросте – передати рух невидимого об’єкту. Коли хижак у фільмі пересувається, будучи прозорим. Ми розбили силует людини на 3 стрічки. Першу стрічку ми видрукували з одним збільшенням, другу – з іншим, третю – ще з іншим. Всередині утворився випуклий простір. Завдяки цьому попри прозорість хижака було видно його пересування, також по ходу він ставав напівпрозорим, видимим, потім знову невидимим. Це виглядало дуже природно.

Коли з’явилися комп’ютери, я повторив цей трюк. Але якщо 20 років тому цей ефект мені треба було втілювати 2 тижні, то на комп’ютері я це зроби за 10 хвилин.

Після виходу фільму «Хижак» у 1987 році за цей трюк ми отримали технічного «Оскара».

– Ця премія є іменною?

Є. М. – Так. Загалом іменні фігурки Оскара за даний трюк нас отримало шестеро: я як розробник спецефекту, мій менеджер, власник компанії як головний інвестор в трюкмашину, а також троє осіб з заводу, які її виготовили.

Згодом мій камуфляжний ефект використали в фільмі «Бездна».

– Ви свій винахід запатентували?

Є. М. – Я надсилав заявку на патент. У відповідь мені надійшов лист з переліком, які ще додаткові дані їм необхідно. Я спочатку думав дооформити все, але згодом задумався, що це буде лиш зайвою тратою часу. Бо стрімко прогресували комп’ютерні технології і я усвідомлював – плівка і мій метод невдовзі вже себе вичерпають. Якби я це винайшов на 10 років раніше – тоді так, була б можливість свій винахід стільки років використовувати. А так це вже було трохи запізно.

В мене є патенти, але вони стосуються електричного вимірювання неелектричних випромінень.

– Ви знайомі з Арнольдом Шварценегером, який зіграв головну роль в «Хижаку»? Загалом актори з технарями перетинаються, підтримують якісь стосунки?

Є. М. – Після завершення зйомок Шварценегер запросив нас у бар в Манхеттені. Спілкувалися з ним, зі знімальною групою.

І. Б. – Актори переважно живуть в Голлівуді, а Женіна студія була розташована у Нью-Йорку. Як правило, їм просто привозили плівки і ставили якесь завдання щодо спецефектів.

Є. М. – З акторами ми перетиналися рідко. Хіба виїжджали на зйомки, щоб якісніше відпрацювати сцену, де мали бути спецефекти. Коли знімали фільм «Батько-привид», там Білл Косбі мав з’являтися з телефонної трубки і потім спускатися вниз. При цьому тулуб його мав рухатися, а для природності ефекту ноги мали бути нерухомі. Щоб ідеально зробити цей ефект, ми прив’язали ноги Косбі до стовпа, а знімали вже суто його рухоме тіло.

Коли знімали «Хижак-2», я їздив в Лос-Анджелес, щоб пояснити, хто де має стояти, щоб трюк вдався. Бо якби вони всі рухалися, ми б потім уже не могли з цим матеріалом нічого зробити.

«Спецефект в «Матриці» знімали водночас 122 фотокамери»

– В яких ще відомих фільмах Ви робили спецефекти і які саме?

Є. М. – В «Брудних танцях» на початку титрів ми застосували словмоушн з напливами і зміною планів. Цей ефект ми робили вже з допомогою трюк-машини, і це було значно простіше. Бо аналогічний ефект ми ще використали раніше в фільмі «Носорог» і тоді робили біля тисячі напливів.

Також ми робили титри в «Один вдома».

І. Б. – У 2002 році все комп’ютеризувалося, на плівку вже ніхто не знімав. Департамент нью-йоркської кіностудії, який працював з плівками для створення спецефектів, закрили. Дуже багатьох людей звільнили.

Водночас в Массачусетсі відкрилася інша кіностудія і Женю запросили туди. Вже там вони робили спецефекти для фільмів «Суддя Дред», «Матриця», «Які сни прийдуть».

Є. М. – У «Матриці» ми застосували ефект замороження куль, що летять. В фільмі є епізод, де Кіану Рівз ухиляється від куль. Він знятий 122-ма фотокамерами, розставленими довкола актора. І така ілюзія, що камера його облітає. Цей епізод був знятий не в Голлівуді, а власне на нашій студії Mass Illusion. Також ми зробили ефекти польотів героїв «Матриці».

Для фільму «Суддя Дред» виготовили 12 макетів міста майбутнього трьох різних масштабів. Камера знімала ці макети, а потім вже у відзняте відео вклоновували літальні апарати.

І.Б. – У фільмі «Куди приводять мрії» з Робіном Вільямсом вони робили таку ілюзію, ніби головний герой перебуває в картині, а не на її фоні. Він ходить по намальованих квітах, вода рухається, але видно, що вона намальована художником. За цей фільм Mass Illusion теж отримала Оскара за спецефекти, але нагороду вручили вже суто керівнику компанії.

Є. М. – Ну бо я вже там нічого не винаходив, а тільки виконував технічну роботу.

Загалом ми робили ефекти для 40 фільмів та орієнтовно для 700 рекламних роликів.

В рекламі для ІВМ створили ефект з мужчиною, в якого на шляпі танцював чоловічок. У ролику для Apple в 1988 чи 1986 році ми зробили так, що комп’ютер перетворювався у світлові промені, які переходили в політ комет.

Коли стався вибух на Чорнобильської АЕС, робили рекламу для журналу Тіме. На обкладинці було зображенна ЧАЕС і вона вибухала, застосовував в цій рекламі еластик-ефект.

– З сучасних спецефектів у кіно який, на Вашу думку, є найцікавішим і найскладнішим?

Є. М. – Безумовно, це спецефекти в фільмі «Аватар». Там дуже гарні технології використані. Акторів знімали зі спеціальними датчиками по всьому тілу і всі їхні рухи переносили в комп’ютер. Після цього ви можете моделювати довгі стрибки на 100 м, польоти. Це вже було не ігрове кіно, а анімація. Причому в «Аватарі» спецефекти творили з допомогою датчиків, а зараз це ж саме вже можна зробити і без.

– Якби поділити розвиток спецефектів у кіно на кілька етапів і Ви б призначали технічного Оскар за спецефекти на кожному з цих етапів, яким фільмам би дісталися нагороди?

Є. М. – «Космічна одіссея» 2001 року. Це були початки комп’ютеризації. Тоді ще молодий Дуглас Трамбл придумав нові спецефекти. У фільмі космонавт долає просторовий бар’єр, свого роду телепортація, і на його обличчі дуже гарно передано перевантаження, все це супроводжується світловими смугами, які наче налітають на нього. Це ефект щілинного сканування. Якщо ви на сканері просто проскануєте руку, то буде її відображення. Якщо ви рухатимете рукою проти ходу скануючого променя, рука зменшиться, якщо по ходу – рука видовжиться. Трамбл це застосував у кіно.

На попередньому етапі я б відзначив «Хижака», на наступному – «Аватар». Обіцяють, що невдовзі вийде новий «Аватар», він, напевне, зніматиметься з частотою 60, а то й 120 кадрів в секунду замість 24, як раніше. Це буде значно кращий ефект присутності і неймовірна якість.

І. Б. – А якщо зазирнути в історію, то перші спецефекти були застосовані ще в німому кіно. У фільмі «Подорож на Місяць», який зняли на початку минулого століття, є епізод, коли герою ракета потрапляє в око. Вже потім почали застосовувати маски, завдяки яким був цікавий фрагмент, коли грає піаніст, а в нього на клавішах танцює мініатюрний матрос. Це теж початок 20 століття.

А зараз технології досягли такого рівня, що з допомогою комп’ютерів можна відобразити все, що забажаєте. Вже немає жодних меж, причому ви не зможете відрізнити, зроблено це з допомогою комп’ютера чи знято на живо. От можна взяти запис, де Майя Плісецька танцює «Лебедине озеро», і з допомогою комп’ютера зробити так, що танцюватиме Арнольд Шварцнегер.

Сьогодні вже навіть можна зробити кіно з актором, який помер. Комп’ютерна програма на основі вивчення попередніх його ролей досконало передасть його рухи, емоції, голос. Тобто при бажанні вже і актора не треба.

От був фільм «Сурогати» з Брюссом Уіллісом. Там застосували ефект омолодження, актора омолодили на 40 років.

Є. М. – Вже є програма, яка знімає всі зморшки. Можна зняти старшого актора, а на екрані він буде молодим.

«Голлівуд – поза конкуренцією через великі гроші»

– В якому напрямку зараз розвивається світовий кінематограф? Відчуває Голівуд конкуренцію чи залишається диктатором моди?

І. Б. – Є авторське кіно, а є екшени з бійками. Перше – це кіно для дорослих, а всі ці фільми з засиллям спецефектів – таке вже для підлітків. Вудді Ален, брати Коени, Джон Кассаветіс – це доросле психологічне кіно, попит на них у їх прихильників буде вічно.

Швидку динаміку розвитку демонструє індійський Буллівуд. Жені товариш Джек Клезер, з якими вони разом працювали, поїхав в Індію і там вони зняли фільм «Ра. Один». У фільмі дуже багато спецефктів, за них вони отримали індійський Оскар. За сценарієм персонаж комп’ютерної гри оживає і переходить в наш реальний світ. Він розпадається на кубики і потім знову збирається докупи, перестрибує потяг, біжить по боку потягу, що мчить. Ще там є гарний спецефект, коли завалюється старовинний індійський храм.

Розвивається китайське та японське кіно, зараз їхні фільми стають відомими у світі. Але загалом Голлівуд ще нікому не вдалося переплюнути, бо в Голлівуді немає фінансових обмежень.

– Чи орієнтуєтеся, що зараз відбувається в українському кінематографі?

Є. М. – У США не транслюють українських фільмів, тому, на жаль, нам українські фільми взагалі невідомі. Ось приїхали на фестиваль до Тернополя, то вже подивимося.

Андрій Вацик, УНІАН