"Батьки навіть не знали, що я у військкоматі": як на Тернопільщині "злі воєнокоми" забирали в армію 25 років тому (ФОТО)

Юрій Кульпа, прес-офіцер 44-ої окремої артилерійської бригади (яка дислокується в Тернополі) на своїй сторінці в Фейсбуці поділився спогадами пре те, як він ішов служити 25 років тому.

Чоловік додав, що на допис його наштовхнули статті про те, як зараз виловлюють молодих хлопців на вулицях, щоб забрати в армію.

"Рівно 25 років тому, в грудні місяці «Злі воєнкоми» вручили повістку на службу в армію.Читаю заголовки, як молодих хлопців виловлюють на вулицях, кривдять їх спокійне життя, мало не мліють по дорозі у військкомат 27-річні козаки й дивуюсь згадуючи своїх 18 років.

Зовсім юним, змушений був перервати навчання в училищі культури, бо не хотів з молодшими за віком йти служити в армію. Не пасує у 20 років мити підлогу разом з 18 – річними щітками з господарського комплекту ДК. Батьки навіть не знали, коли їх син пішов у військкомат, думали, що дитина вчиться. Мобільних, щоб зателефонувати і сказати де є син також не було,тому маршрут Теребовля - Тернопіль на останню медичну комісію був останнім перед відправкою в армію.

Пригадую грудневий день у черзі до лікарів комісії разом з іншими призовниками області. Думаю, хоч би не відправили в стройбат, або десь подалі від цивілізації. Підійшла черга, долаю кожен кабінет по коридору, аж до головного лікаря комісії. В останньому мене запитали куди б хотів піти служити. Видихнувши прохолодного повітря відповів, - Хочу у повітряні війська !!!

На мене з посмішкою подивився голова медкомісії, - раз ти такий завзятий підеш обов’язково, а разом з тим попросив чекати на розподіл у свою частину на збірному пункті. За декілька годин мені повідомили, що поїду служити в пограничні війська десь біля Придністров’я, якщо чесно трохи задумався чи не розізлився на мене голова медичної комісії, тоді у Придністров'ї йшли бойові дії, але...нехай буде, що буде.

За хвилин 20 прийшов капітан разом з прапорщиком і почали розпитувати чи знайомий з апаратурою, на чому вмію грати і.т.д. Тоді я не зовсім розумів мотивів їх запитань, але чітко відповідав немов солдат, який уже на службі в армії. Як з’ясувалось пізніше це були мої «купці», тобто ті, з ким довелось поїхати в частину за 350 кілометрів від Тернополя.

Секретна частина, куди я потрапив уже наступної доби зустріла пропагандистськими стендами, не зовсім звичними, як були на концертах чи в цивільному житті. Система стеження за балістичними ракетами у космічному просторі - це основна діяльність частини протиповітряних військ, яких до речі було лише дві у пострадянському просторі, в Криму і на горі «ШИПКА» за Мукачево. Коли нас поселили у карантин – це коли молоді тільки перетнули КПП військової частини, усіх в солдатську баню, постригли під нуль, видали шинелі, шапки - вушанки, форму, портянки, чоботи, бєлуху, так називали теплу білизну мабуть тому, що була білосніжною, а цивільні речі, в яких приїхали спакували в ящики, кожен підписав свою адресу і на пошту. До ящиків додали по конверту. Там були листи до батьків, не переживайте в мене все добре, чекаю Вас на присягу, люблю і цілую. До зустрічі.

Тоді військові у різних званнях по черзі приходили і розпитували новоприбулих, хто чим займався у цивільному житті, хто, що вмів робити. Так відбувався розподіл у підрозділи де кожен мав проходити свою строкову службу протягом певного часу.

Після співбесіди я потрапив в автомобільну роту, оскільки закінчив школу ДОСААФ де навчали водіїв на легкові та вантажні категорії, відбувалась підготовка їх для армії. Але якою ж була несподіванкою, коли побачив ті самі обличчя, які були у Тернопільському військкоматі. Як з’ясувалося це був начальник клубу військової частини - прапорщик і капітан, який відповідав за художню самодіяльність.

З того часу почались мої армійські будні на посаді кіно-радіомеханіка, водія клубної машини та керівника вокально-інструментального ансамблю при військовій частині. Час летів, ось уже відпустка додому, вже й не за горами звільнення. Майже два роки промайнули дуже швидко.

Незабутні враження від дружби з однолітками з різних міст і селищ України залишаються у згадці. Після звільнення в запас, підтягнутий солдат у військовій формі приїхав у Тернопіль, де його зустріли рідні. Продовжив навчання у своєму рідному училищі культури, а коли запитували друзі, що дала тобі армія окрім втрати молодих років, я з посмішкою відповідав. - «Армія не приносить розуму, зате виганяє дурість». Сміялись довго, згадували тих, хто ще пішов служити з нашого курсу, грали на гітарах композиції з альбому ДМБ…", – поділився спогадами про службу в армії Юрій Кульпа.