Як тернополянин роботу шукав (історія з життя)

Тарас Шендеров. Юрист, екскурсовод, музикант гурту “Сержант Блюз”, пасічник і затятий любитель Тернополя.  Дуже часто радує цікавими прозовими творами, які  спонукають любити наше місто ще більше.

Душогубки і забутий час…

Багато із нас шукали та шукають роботу. Тернопільщина “на вкраїні” хвалиться найнижчими зарплатами. Історій про те “як людина шукала роботу” ви чули і бачили сотні. Вони нагадують бразильські серіали та сюжети фільмів Тарантіно – друзі то душогубки, які крадуть наш час, а його у нас дуже мало зважаючи на мірило вічності).

Так було зі мною і не раз. Був навіть час, коли я намагався працювати на роботі, суттю якої був пошук зайнятості для інших) (кадрова агенція). Якою дурньою я тільки не займався)

Пригадую “послали” мене до Епіцентру на Енергетичну. Там поряд із привидом комбайнового заводу була невеличка торгова база. У дворі стояло купа сумних машин, поряд із ними крутився чоловік середнього віку.

Я зробив кілька кроків у його сторону. Кажу – доброго дня, то є я, я прийшов шукати роботу. Не встиг договорити, як до мене підбігла якась “сука” і замість того щоб гавкати та кусати – почала лизати мої руки. Мужик довго не думаючи сказав: “Моя сука (собака) тебе признала – залазь в машину”)), чи щось в тому роді.

Потім спитав – навіщо мені ця копійчана справа, ймовірно наперед знав, що то не мого характеру заняття.

А далі ми їздили по місту, він розповідав про своє життя, про те, що знайомий із Ліхутою та Таїсією Повалій, про те, що на радіо не крутять нормальної музики, що робом із східної України і козацького року..та ще купа всього..

Я носив молочні продукти, згадував про свій диплом юриста, який десь лежить в теплі і темноті, дивився на довгі ряди продуктів, магазини, дороги…

То був цікавий день, тоді я вперше побачив міські магазини із середини, зрозумів, що їжі у них практично немає, а лише неїстивні відходи.

В кінці дня ми поїхали до цвинтаря на Микулинецьку, там поряд, на Подільській була якась гуртовня. Коли відвезли останній товар..він спитав, як воно мені все, розуміючи, що я від того далекий. Я подякував йому за терпіння і день нових вражень. Ми зрозуміли одне одного. В той момент розпочався сильний дощ. Газелька зупинився біля рогатки, поряд із Успенською церквою, звідки повільними кроками посунувся до ринку… Йшов, мок і думав про те, що я знову вільна та безробітна людина))

Все це вів лише до одного. Ми повинні займатися улюбленою справою, яка приносить задоволення та прибуток. Не витрачайте час на порожнечу, бо у нас його (часу) дуже мало. То лише наші дідусі і бабусі живуть по 80-100 років, ймовірно нам так довго не написано)). Про це варто пам’ятати…