На Тернопільщині центр історичного міста перетворили на стихійний ринок

У центрі Чорткова, окрім неділь і релігійних свят (а сьогодні і вони не становлять перепони для безбожників), з досвітку кожного дня починає бурлити міський ринок, де діє свій усталений та узвичаєний ритм життя.

Складається враження, що цей «базар» у середмісті Чорткова й направду є його візитною карточкою і бути/існувати цьому «продайкупилищу» саме у чаруючій місцині до кінця світу-потопу. А якщо говорити серйозно, то пора перенести сей стихійний ринок в якесь інше місце, бо соромно стає перед туристами, котрі приїжджають подивитись на красу нашого міста, а замість неї бачать довжелезні торговельні ряди і нечистоти.  Багато чортківчан добре пам’ятають радянську добу господарювання у нашому місті, коли жителі багатьох сіл з’їжджались один раз в тиждень - у суботу, до Чорткова, на торговицю, прикупити необхідні товари вжитку, побуту, продукти харчування. У кожному державному магазині всі необхідні речі можна було придбати за помірну ціну без гризоти та клопоту, а місто було чистим і охайним.

Боронь, Боже, я не говорю, щоб людей, які тяжкою працею в студінь чи спекотні дні заробляють собі на прожиття позбавляти підробітків, а запропонувати їм цивілізовані умови праці. Та мусить бути якийсь вихід із цієї ситуації.

Що не кажіть,  але наше місто має свою цікаву і славну історію. Кожна вулиця, кожен будинок і кожен камінь у Чорткові, здається, наскрізь просякнуті героїчною минувшиною цього Богом благословенного краю. Але поряд з привабливими архітектурними спорудами сьогодні на клаптиках міської землі туляться приватні підприємці, як гриби після дощу, виростають громіздкі новобудови. Ніхто не знає, яку вони користь принесуть для всього суспільства чи загалу міщан. Здебільшого жителі Чорткова не знають навіть прізвищ забудовників тих чи інших модерних об'єктів, рівно ж і призначення цих споруд.

Місто, в яке їдуть чисельні делегації туристів із-за кордону та інших обласних центрів України, мусить усе-таки змінювати своє обличчя - такий прозаїчний заспів цієї пісні чи, то пак, цілком банальної історії. У міської влади при тяжкій фінансовій скруті, проблем вистачить ще, мабуть, на десятки років. Але, можливо, після оприлюднення цієї публікації уся ця «базарна рапсодія» буде мати цілком щасливе і мирне закінчення? Принаймні, хочеться сподіватися на це.