На Тернопільщині діти страждають через своїх батьків

Олена поспіхом зібрала дитячі речі, вдягнула трьох малюків і пішла з дому. Після чергової ночі знущань та побоїв вона зрозуміла, що не зможе більше терпіти гнів п’яного чоловіка, не дозволить, щоб її ще зовсім маленькі діти дивилися на це. Зібравши всю волю в кулак, вона переступила поріг і пішла, як тоді думала, в нікуди…

Стала наймичкою у рідного тата

Дворічна Софійка потрапила до лікарні у жахливому стані. Без обстеження було видно, що її морили голодом та били. Голову вкривали закривавлені рубці і шрами, що починали гноїтися. Права рука була зламана. Старші братик та сестра розповідали, що дівчинку прив’язували до стільця та били головою об батарею, коли вона плакала. Її батько сидів в тюрмі, а матір привела в дім співмешканця, який заохотив її до спиртного та наркотиків. Дівчинку вдалося врятувати. Сьогодні всіх трьох діток виховує бабуся. Однак чи зможе малеча забути той страшний час, проведений з мамою?

А ось ще одній дівчинці з Тернополя довелося пережити не лише розлуку з мамою та сестрою, а й стати наймичкою в новій сім’ї батька. Після розлучення чоловік з дружиною «поділили» дітей. Одна донька залишилася з мамою, а іншу забрав з собою батько в інше місто. Через певний час дівчинку знайшли на тернопільському вокзалі. Вона просила, щоб її повернули мамі. В неї була розсічена брова, тіло було вкрите синцями. Дитина розповідала, що у новій сім’ї батька була змушена багато працювати, прибирати оселю, готувати, прати. А якщо вона від чогось відмовлялася, її чекало жорстоке покарання. На щастя, доньку повернули матері.

Ці історії нам розповіли у Тернопільському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. З етичних міркувань імена та окремі деталі історій змінюємо.

Б’є – значить любить?

Зазвичай тему насильства в сім’ї ми порушуємо тоді, коли з’являється черговий страшний випадок. Між тим видається, що все у нас добре і в родинах панує любов та злагода. Виявляється, це зовсім не так.

Статистика свідчить, що понад 50% населення України страждає від сімейної агресії бодай раз за життя, 30% – пізнають це ще в дитячому віці, бо 44% батьків не знають інших методів виховання, окрім рукоприкладства. Потім хлопчики – свідки побиття родичів, ймовірніше за все, теж стануть агресорами, а дівчатка виростуть безпорадними і покірними, перейнявши таку модель родинних стосунків.

Виходить замкнуте коло: агресія призводить до агресії. Якщо до цього ще додати знамениту кожному з дитинства приказку «Б’є – значить любить» і традиційний принцип українців не виносити сміття з хати, отримуємо міцне підґрунтя для домашнього насильства ще в нашій ментальності.

Жінкам потрібно міняти свідомість

Найчастіше віч-на-віч з такими випадками зіштовхуються соціальні служби. Тому звертаюся у Тернопільський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Головний спеціаліст Наталя Ніздрань розповідає, що доволі багато тернопільських сімей страждає від домашнього насильства. Зазвичай це стосується дітей та жінок. Однак не завжди потерпілі підтверджують наші підозри, не хочуть звинувачувати рідних, тому інколи дуже важко щось вдіяти.

На жаль, наше законодавство недосконале. Ми не завжди можемо вберегти потерпілих від їх рідних, ізолювати від кривдників, – зазначає пані Наталя. – Та інколи навіть психологічна допомога стає рятівною соломинкою, яка змінює життя, дає жінкам впевненість у кращому майбутньому. Потрібно міняти свідомість жінок в суспільстві. Переконувати їх, що не варто бути рабинями і покірно терпіти психологічне та фізичне насильство. Ми радимо жінкам, як практично вберегтися від насильства і, що найважливіше, не ставати залежними від чоловіків. Якщо дитина підросла, віддавати в садочок і йти на роботу. Адже на людину, яка працює в колективі, важко впливати.

Народжують дітей заради грошей

Дуже часто жінки, які потерпають від насильства, хвилюються, що їм немає куди піти. Однак у Тернополі є тимчасовий прихисток для всіх знедолених. Це Тернопільський обласний центр соціально-психологічної допомоги «Родина». Саме сюди дуже часто потрапляють жертви домашнього насильства. Керівник закладу Вікторія Лукович розповіла нам, що доволі часто їх заклад стає рятівною соломинкою для таких людей.

До прикладу, пані Олена приїхала у «Родину» з райцентру. 25-річна жінка заледве втекла від жорстокого чоловіка, який знущався над нею та трьома дітьми віком п’ять, три та один рік. У якийсь момент вона зрозуміла, що більше не витримає і звернулася до соціальних служб.

– Ми провели з нею відповідні бесіди, і вона подала на розлучення. Адже в такому випадку набагато легше захистити себе – у сімейні сварки міліція практично не втручається. Сьогодні їх життя внормувалося. Олена знайшла роботу та самотужки виховує дітей. Тепер вона спокійно повертається додому і не боїться скандалів чоловіка.

Напередодні Нового року трапився схожий випадок. До нас потрапила жінка з трьома дітьми. Вона розлучена з чоловіком, але мешкає з ним на одній житловій площі. Тож чоловік досі відчуває себе «господарем» і наводить «лад» в родині. Пані Марія втекла до нас, адже вже не могла терпіти домашнє пекло.

– Таких випадків дуже багато, – розповідає пані Вікторія. – Проблема в тому, що більшість сімей після розлучення не можуть роз’їхатися, адже володіють спільною житловою площею. Тому зазвичай доводиться знову жити разом і терпіти знущання. З іншого боку, сьогодні часто буває так, що дітей народжують лише задля отримання грошової допомоги від держави. У родині починається свято – батьки купують дорогі телефони, роблять ремонт, п’ють. А коли гроші закінчуються, то розпочинаються проблеми. Дитина стає непотрібним тягарем і дуже часто потрапляє в притулок або ж терпить регулярні знущання.

У «Родині» розповідають, що не завжди діти потерпають від побоїв. Інколи батьки фізично не знущаються зі своїх чад, але й не дбають про них так, як потрібно, хоч держава дає їм на це кошти.
*****
Після всіх почутих історій стає лячно від того, скільки ще всіляких випадків трапляється, про які нам невідомо. Однак і соціальні працівники, і люди, які пережили схожі страхіття у власних родинах, переконують, що найважливіше – не опускати рук і боротися за своє життя. Адже лише ми самі можемо у ньому щось змінити.

У Тернопільському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з 9.00 до 20.00 діє інформаційно-консультаційний «Телефон довіри» – 43-31-00. Телефонуйте, і вам нададуть юридичні консультації та порадять, куди звернутися з вашою проблемою.