Тернопіль: загроза втратити дітей повисла над матір’ю, бабусею та прабабусею

Забобонні люди сказали б, що тут втрутилось чиєсь лихе око, а психологи переконані, що ситуація, про яку ми розповідатимемо нижче, цілком закономірна. Варто упустити лише один важливий момент у вихованні власної дитини, і ланцюгову реакцію уже не зупинити.

Так сталося і з родиною тернополянки Марії С. Через її тривалу відсутність від жінки віддалилася дочка, від дочки - її дочка, а зараз загроза втратити дітей повисла і над онукою.

Вільному воля

Ця історія почалася ще у далеких дев’яностих, коли тернополянка Марія С., як і більшість жителів Західної України, вирішила у пошуках кращої долі поїхати у Європу. Вдома на руках у неї була дівчинка-підліток, яку потрібно було ставити на ноги, вчити, одягати, а чекати допомоги зі сторони не було від кого. Ось жінка і пішла на вимушений крок – поїхала на заробітки за кордон. Для українців, а тим паче жителів Тернопільщини, це звична практика. Безробіття та злидні штовхають на такі вчинки тисячі людей. Усі вони їдуть із мрією заробити грошей, створити для своїх дітей комфортні умови, дати невеликий старт у житті та повернутися додому. Однак частині цих мрій так і не судилося здійснитись. А все через те, що матеріальні статки, одяг та прикраси не в силі замінити батьківського виховання та материнської турботи. Так сталося і з нашою героїнею.

Коли Марія С. виїхала за кордон, її неповнолітня дочка Надія залишилася вдома сам на сам зі своїми часом недитячими проблемами. Десь у глибині душі дівчинка затаїла образу на матір за те, що та покинула її, і наче на зло намагалася чинити усе всупереч настановам мами. До добра така «воля» молодої дівчини не привела. Уже за кілька років Марія С. стала бабусею. Звісно, діти – це завжди велика радість, але ситуація, в якій вони опинилися, не тішила ані бабусю, ані органи опіки. Знайомство працівників служби у справах дітей з Надією С. відбулося за звичних для спеціалістів цієї сфери обставин. У службу надійшла інформація про те, що молода матір не займається вихованням дитини, залишає її саму, веде розгульний спосіб життя тощо. Найгірше, що у всіх своїх гріхах молода жінка звинувачувала матір. Мовляв, та залишила її у юному віці, не приділяла їй уваги, забувала про неї, не навчила, як бути хорошою матір’ю, дружиною та, зрештою, донькою. Такі слова для Марії С. були наче ніж у серце, адже все, що вона робила, було тільки для її Надійки. Вона старалася і працювала на чужині, щоб її дівчинка мала усе необхідне. За кілька років пані Марія знову стала бабусею. Тепер у неї було аж дві прекрасних онуки. Різниця у віці між дівчатами була чималою – майже десять років. Втім навіть після народження другої дитини Надія С. не навчилася бути хорошою матір’ю.

– Жінка майже не цікавилася дітьми. Залишала їх самих і вела аморальний спосіб життя. Вона мала багато чоловіків, часто заглядала у чарку, в дім приходили сторонні. Контролю у той час за дітьми не було жодного. Вони займалися, чим хотіли, і нікому до них не було ніякого діла, –  розповідає начальник відділу опіки та піклування служби у справах неповнолітніх та дітей ТМР Марія Дунець. – Органи опіки взяли цю сім’ю на облік, постійно проводили профілактичні бесіди, навідували дітей. Жінку попереджали, якщо вона не займатиметься дітьми, їх у неї заберуть.

Пропажі дітей ніхто не помічав

Слова працівників органів опіки не повертали Надію С. до життя. На тривожні сигнали не могла не відреагувати бабуся. Вона повернулася з-за кордону з надією допомогли доньці вийти із несвідомості, та виховувати доньку було пізно, тому жінка вирішила рятувати єдине, що у неї залишилось, – онуків. Марія С. неодноразово зверталася у відділ опіки з заявами щодо оформлення її опікуном дівчаток. Але й тут тернополянка спізнилася. На той час старша онука уже мала свої погляди на майбутнє, те, як і з ким вона хоче жити. Вони не мали нічого спільного з переконаннями бабусі, тому в своєму рішення щодо опікунства дівчинка була достатньо категоричною. На той час дитина навчалася у старшій школі і вже встигла розпізнати смак «солодкого» життя. Зайвий контроль та обмеження були їй ні до чого. А саме це її чекало, проживаючи під одним дахом з бабусею. Надія С. ніколи не переймалася тим, де її діти і чим займаються, тому старша донька могла на кілька днів пропадати з дому, і з цього ніхто не робив великої проблеми. Аналогічна ситуація була і з навчанням у школі. Говорити про успішність дівчинки не доводилось. Усі були б щасливі, якби вона бодай регулярно відвідувала школу. Потрапити у квартиру, де проживала сім’я, було не реально. Всі спроби працівників органів опіки поспілкуватися з Надією С. та оглянути помешкання завершувалися невдачею.

– Жінка просто не впускала нас у квартиру. Вламуватись у дім працівники служби не мають права, а сама вона просто не відчиняла. Єдиний раз нам вдалося зайти у квартиру, коли діти були самі. Ми просили обох дівчаток переїхати жити до бабусі. Але старша дочка була категорично проти. Вилучити від мами нам вдалося тільки молодшу дівчинку. Над нею встановлена опіка зі сторони бабусі. Зараз дівчинка проживає з нею. Перебуває під постійним контролем, є вихованою, відповідальною, добре навчається у школі, – розповідає Марія Дунець.

Старша донька Надії – Світлана також має чим похвалитися. Зараз у неї троє дітей. Незабаром має народитися ще одне маля – четверте. Для такої молодої мами, якій ще й 25-ти не виповнилося, це надзвичайно складно. Різниця у віці між дітками дуже маленька – близько року. Усіх дітей Світлана народжувала шляхом кесаревого розтину. При тому, що медики не рекомендують народжувати таким чином більше двох разів. Жінка надзвичайно виснажена, адже троє дітей у такому віці – це не так просто.

По чужих квартирах з трьома дітьми на руках

Коли Світлана стала повнолітньою і вийшла заміж, органи відділу опіки зітхнули з полегшенням. Спеціалісти, які піклувалися про неї роками, сподівалися, що подружнє життя додасть молодій дружині розсудливості, але не так сталося, як гадалося. Навіть після народження дітей Світлана не розпрощалася зі своїм «веселим» життям.  Нещодавно жінка завершила стосунки зі своїм чоловіком, але він і далі продовжує жити разом з нею, мовляв, займається вихованням дітей. Світлана періодично змінює чоловіків. Остання дитина у неї від іншого партнера. Інші троє дівчаток записані на її законного чоловіка (з яким вона планує розлучитися – авт.), однак чи є він їхнім біологічним батьком, не відомо. Світлана живе з матір’ю, але періодично переїжджає у наймані помешкання, тому що вжитися під одним дахом з нею не може. У таких випадках вона забирає з собою лише найменшу дитину. Ще двох дівчаток залишає з колишнім чоловіком чи мамою і пропадає на кілька днів.

– Ситуація знову повторюється. Жінка живе за прикладом своєї мами, і звинувачувати її у цьому не можна, адже вона не знає, як жити по-іншому. Це єдиний приклад, який вона бачила. Не можна сказати, що жінка не доглядає за своїми дітьми. Вона старається для них. Коли ми приходимо на огляд, діти доглянуті, чисті та ситі. Але в той же час вона залишає їх у мами і пропадає на кілька днів-тижнів. Кілька разів на опікунській раді розглядалося це питання. Кожного разу жінка обіцяє, що зміниться і зробить все для своїх дітей, але не дотримує слова. У молодшої доньки Світлани були проблеми зі здоров’ям. Тоді жінка регулярно відвідувала лікарів, їздила з дитиною на реабілітацію. Це характеризує її з позитивної сторони, – каже Марія Дунець.

Як не дивно, але сигнали про не зовсім прийнятну поведінку Світлани надходять саме від її матері Надії С. Та неодноразово зверталася в органи опіки та прокуратуру щодо неналежного виховання її онуків, хоча зі своїми дітьми поводилась не краще. На ґрунті цього у сім’ї часто виникають конфлікти та сварки. Інколи поведінку самої Марії С. працівники органів опіки розцінюють як неадекватну. Натомість її донька оббиває пороги служби у справах дітей з проханням не забирати у неї дітей. Дівчатка теж дуже люблять свою маму і тягнуться до неї.

І без матері нікуди, і з нею не солодко. Чи зможе жінка стати на правильний шлях і хто зможе їй у цьому допомогти? Недовиховання через відстань чи так зване соціальне сирітство повернуло життя Надії С. далеко не у позитивне русло. І зупинити цей процес виявилось не під силу ані матері, ані дітям. Наче копіювальним апаратом ситуація поставила відбиток на житті Світлани, яка іншого прикладу для наслідування не бачила. Чи є винні у цій ситуації? Можливо… Тоді хто? Матір, яка хотіла найкращого для своєї доньки? Чи донька, в яку не було кому закласти моральні цінності? А можливо, це хтось третій, про кого не згадується у цій історії, але саме з цього вона почалась…