Мечі і вогні: під час небезпечного танцю над тернополянкою загорівся серпантин (фото)

Якось Юлі зробили зауваження, що вона надто аристократична у танці. І це ще більше допомогло їй зрозуміти себе. 

Вона навчилася по-своєму впливати на танець і наповнювати його ніжною манерою виконання. Понад десять років тернополянка Юлія Петришин присвячує себе арабському танцю. Освоїла його у різних напрямках: класичний, фолк, шоу, фьюжн, табла, пише газета Свобода. Юлія народилася у Тернополі, закінчила загальноосвітню школу №20, здобула спеціальність кондитера і медсестри, закінчила ТНЕУ. Займалася бальними і сучасними танцями, аеробікою, вивчала кан-кан. Працювала секретарем-референтом, медсестрою, тренером аеробіки, фітнесу. Нині має власну студію східного танцю «Абрі».

З цього приводу вирішила порозмовляти з нею.

- Юля, розкажи, коли почала захоплюватись танцями?

- Танцювальні здібності проявились, коли навчалась на медсестринському факультеті. Була тоді старостою курсу, організовувала різні конкурси, наприклад, міс-медсестра. Коли у медичному університеті святкували 40-річчя, ми вивчили популярну тоді макарену. Костюмів не було. Вдягнулись у те, що мали, - шорти, топи. А потім ще й гастролювали з цією макареною – виступали у Чортківському медичному училищі.

- Як прийшла до східного танцю?

- Коли мені було 24 роки, на зупинці побачила афішу. На ній великими літерами було написано: арабський танець – навчання. Я записала номер телефону і невдовзі прийшла на заняття. Першою моєю вчителькою стала Тетяна Пристаєцька. Потім були інші вчителі, створення груп, колективу, відкриття своєї студії "Абрі".

Якщо б у шкільні роки хтось сказав, що буду танцювати арабські танці, та ще й на сцені, братиму участь у конкурсах, концертах, я б не повірила. Адже була сором’язливою, тихенькою дівчинкою. Але танець живота манив мене десь на підсвідомому рівні. У той час нічого не можна було побачити такого, не було інтернету, ніякої інформації, музики чи відео. Проте схід, пісок, пустеля, верблюди, прозора тканина постійно були у моїх думках.

- Який стиль виконання найближчий?

- Подобається дивитися на різні стилі – класичний, фолк, шоу, фьюжн, табла. Виконую їх усі, але фольклор найменше. Я не фольклорна виконавиця, треба бути такою в душі. Мені колись зробили зауваження, що я виконую його надто аристократично, а треба бути більш приземленою.

Східні жінки трохи інші. У фольклорному варіанті виконання поціновувачі східного танцю полюбляють жінок з пишними формами. А у нас класику не кожен сприймає. Глядачам цікавіші шоу-номери. До того ж, мало хто знає, що танець живота поділяється на стилі.

Загалом я відчуваю душевний затишок у тихих місцях, де мало людей. Де грає саксофон або дудук. Подобаються мені кам’янисті гори Єгипту. Це щось особливе, коли навколонема ані деревця. Їдеш собі назустріч піску і сонцю, а десь на горизонті бедуїн на верблюді. Хочу поїхати туди. Я дуже люблю подорожувати, проте сьогодні менше можу собі це дозволити, бо маю маленького синочка.

- Де можна побачити ваші виступи?

- На концертах, вечірках у школі, які проводимо два рази в рік, на конкурсах, весіллях. У шоу-танцях використовуємо мечі, канделябри, віяла тканинні та з пір’я, тростинку, цимбалки, підноси, крила.

Цікаво у танці спостерігати за реакцією людей. Вони переживають, щоб не впали мечі і щось не загорілося. Під час одного з виступів із канделябром наді мною загорівся серпантин. Добре, що вчасно зорієнтувався тамада торжества.

- Чого ви навчаєте у танці?

- Через танець можна показати стан душі, настрій, виразити те, чого не можеш сказати словами. Танцюючи, можна відобразити і радість, і печаль. Але смуток не всім хочеться бачити, люди хочуть радості.

- Як впливає танець живота на організм, стан здоров’я?

- У танці живота задіяні всі частини тіла: органи малого тазу, ноги, руки, плечі, спина, пальці ніг і рук, живіт. Часто мене запитують про те, чи можна займатися, коли є проблеми зі спиною чи коли вагітна. По-перше, якщо жінка хоче танцювати, має бути налаштована позитивно. Не варто йти з думками, що буде щось боліти. Коли жінка займалася аеробікою, танцями до вагітності, то вона може займатися і під час вагітності. Знаю це з власного досвіду. Коли я була вагітна, продовжувала заняття до останніх днів перед пологами. А в пологовому будинку вже наступного дня після народження дитини почала робити танцювальні рухи стегнами, щоб скоріше відновитись.

В одній із наших груп, де займаються дівчата, також є вагітна жінка. У кінці квітня має народжувати.

- Як чоловіки сприймають танець живота у Тернополі?

- По-різному. Хтось стримано, не показуючи своїх емоцій. Хтось відверто висловлює захоплення.

- Чи є танець, який ви ще не виконали?

- Постійно є бажання щось творити і танцювати щось нове. Час від часу їжджу на майстер-класи, адже хореографія нині дуже ускладнюється, змінюється. Змінюється і мій погляд на той чи інший стиль танцю живота. Захоплююсь викладачами, які на 10-15 років старші від мене і продовжують активно танцювати, беруть участь у конкурсах. Це важка праця. Проте я теж танцюватиму доти, доки зможу.