Порція нікотину і отруйний смак: “вагітна тернополянка так завзято диміла цигаркою, ніби вона була останньою в житті майбутньої мами”

Нещодавно був Всесвітній день боротьби з тютюнопалінням. Безпристрасна статистика свідчить: паління — найпоширеніша шкідлива звичка серед жінок в Україні.

Незважаючи на пропаганду шкоди паління для здоров’я, відсоток жінок, які курять, останнім часом значно зріс. Ще стрімкіше збільшився відсоток дівчат-підлітків, які палять, він перевищує навіть відповідний показник серед юнаків.

Хоча паління шкодить здоров’ю і матері, й майбутньої дитини, тільки 20% жінок відмовляються від паління під час вагітності.

Медики розповіли: найвидимішим наслідком паління під час вагітності є розвиток гіпотрофії плоду (зменшення його зросту й ваги). Це спричинено тим, що при курінні відбуваються різні порушення і плід недоотримує кисень та поживні речовини. Чим більше диму вдихає матір (навіть якщо вона сама не палить, але часто перебуває в прокуреному приміщенні, тобто є пасивним курцем), тим більше виражений ступінь гіпотрофії в дитини. Тому вагітним жінкам, які не палять, доцільно уникати прокурених місць. І якщо хтось із родини курить, переконати його не палити в жилому приміщенні.

Цю картину бачу чи не щодня: на приступках невеличкої перукарні в Тернополі стоїть та або інша з молоденьких майстринь зачісок і жадібно, наче в цьому порятунок від усіх негараздів, смокче цигарку, пише “Вільне життя”  Дим-димок в’ється навколо чергового юного обличчя і, мабуть, на думку отої вчорашньої школярки, додає їй солідності, піднімає до рівня дорослих (але це ще не означає — розумних) «тьотів», котрі можуть дозволити собі все.

Таке спостерігаю, повторюю, мало не щоразу, повертаючись із роботи. Але вчора, доходячи до тієї ж перукарні, мало не остовпів: на сходинці поруч із дівчинкою у форменому халатику стояла молода жінка. Судячи з її більш як помітного животика — щонайменше на сьомому місяці вагітності. Незнайомка так завзято диміла цигаркою, ніби вона була останньою в житті цієї майбутньої мами. Я аж здригнувсь, уявивши, як зараз почувається її дитя там, де йому мало б бути найкомфортніше. У моїй пам’яті асоціативно заблимали кадри з документальних, ще німих фільмів періоду Першої світової війни: «Німці! Гази!» І сотні стривожених облич вояків, які поспіхом одягають протигази...

Оте маленьке, ще не народжене україненятко протигаза одягти, звісно, не може. Та й він, певна річ, не допоміг би. І воно, те бідолашне дитя, разом із кров’ю матері отримувало чергову порцію нікотину, спізнавши його отруйний смак, на жаль, раніше, ніж радість від ковтка свіжого повітря...