Тернополяни мали змогу подивитися наочно на те, що коїться у потойбіччі

Ніяких пателень, решіток, вогню і чортів. Замкнена кімната і разюча відчутність.Тут немає найрідніших, коханих, знайомих, немає ні колег, ні шефа, ні сусідів… Просто «інші».

А «пекло – це інші люди», – так писав Жан-поль Сартр, постановку твору якого здійснили випускники групи театральної майстерності Інституту мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, пише Тернопільська липа.

«Інші» – саме таку назву носить вистава трьох акторів із довершеними образами. У ролях: Гарсен – Тарас Чуловський; Інес – Ірина Ветлянська; Естель – Соломія-Маріанна Крушельницька.

Подивитися наочно на те, що коїться у потойбіччі, тернополяни мали змогу на малій сцені Драматичного театру 8 червня.

Психологічний гротеск – саме так визначили жанр п’єси у програмі. Інтригували зазначені постановники сценічного бою та фехтування, але цього не було…  Мінімалізм декорацій лише підкреслював максимум драматизму і став тлом для оголених почуттів. Окремо слід відзначити дуже доречне світлове та музичне оформлення, яке жодною мірою не відволікало, не набридало, а тільки підкреслювало ту складну атмосферу взаємовідносин, у якій опинилися герої – поштарка-лесбіянка, блондинка-утриманка і журналіст-дезертир. Тут були секс і бійки, істерики та образи, безтурботне загравання та дітовбивство, але смерть залишилася за кулісами. Перед глядачами розгорнулася жива гра трьох відсутніх людей, які зацікавлено та жалібно спостерігають за буттям, що проходить без них. І розуміють, що відтепер вони існують лише у зіницях одне одного… Троє таких різних, таких неподібних людей. За які гріхи вони тут, у безвиході? Як довго доведеться терпіти таке вимушене сусідство і чи випадкове воно? Коли кожен стає катом для іншого, гадаєш, чи людина людині – друг? Хвилина мовчання із загрозливим цоканням дзигарка зривалася хвилиною невгамовного нервового зриву, а глядачі здригалися, всерйоз переймаючись: чи не полетить стілець у їхню сторону?… Чи не переступлять межу дозволеного актори? Всі емоції були до лячного правдивими. А той пристрасний поцілунок був натуральним? – запитуємо після виступу Соломію-Маріанну. – Так, все було по-спражньому.

Справжніми були оплески і захоплення присутніх.

Звучали заслужені аплодисменти і на адресу режисера-постановника Ігора Кусяка. Молоді актори, ще без імунітету до аплодисментів, із непідробними слізьми на очах та хвилюванням приймали вітання від друзів та викладачів. Ця дипломна вистава повинна відкрити молоді шлях на велику сцену. «Це цікавіше, аніж кіно!» – мабуть, такий комплімент від сучасного покоління є високою похвалою для театру. Тому поспішаймо брати автографи вже зараз.