19:03, 20 лютого 2022 р.
"Відчував, що Устима вбили": батько героя Небесної Сотні з Тернопільщини розповів про останні дні сина
Устим Голоднюк - один із найбільш впізнаваних героїв Небесної Сотні. Завжди активний 20-річний хлопець із Збаража, що на Тернопільщині, він не пропускав нічого важливого під час Революції Гідності, був у всіх найнебезпечніших локаціях і не збирався відступати, бо вірив у справедливість, вірив в Україну.
Устим, як розповів його батько в інтерв'ю "24 каналу", був самостійним хлопцем. Він сам приймав рішення. Звичайно, якщо питання стосувалися чогось дуже серйозного, то він радився із батьком. Однак не щодо Майдану. Туди хлопець, нікого не проінформувавши, вирушив відстоювати своє майбутнє. Батько навіть сварився, коли з'ясувалося, що син у Києві.
А дізнався я про це, коли Устим не приїхав додому за продуктами. Я зателефонував йому та запитав, чому його не було. Хлопець відповідати не хотів. Однак я відчув щось, тому уточнив: "Ти що, в Києві?". Він підтвердив, – пригадав чоловік.
Згодом пан Володимир дізнався, що Угоду про асоціацію Віктор Янукович не підписав. Тоді він попросив сина, аби той повертався додому, адже активісти "зробили все, що могли".
Устим відповів, що повернеться, бо вже має квиток на поїзд додому на наступний день. Та ніч усе змінила. Тоді побили студентів. "Я вранці ввімкнув телевізор та побачив інформацію про побиття студентів".
Тоді постраждав й Устим. Йому наклали багато швів на голову. Після цього пан Володимир зателефонував друзям з Києва, з якими вчився у виші, та попросив допомогти відправити хлопця додому
"Я зробив скриншот з Михайлівського, де був Устим. Вони ж його в обличчя не знали. А тоді попросив: "Хлопці заберіть, посадіть на поїзд та відправте сина додому". Вони так і зробили", – зазначив Володимир Голоднюк.
Вдома Устим пробув всього кілька днів. Прийшов у форму – і знову на Майдан.
Пан Володимир пояснив, що зв'язувати такого дорослого сина, забороняючи йому їхати в Київ, було б смішно: "Не те щоб я не був згоден з його позицією, навпаки – я підтримував її. Але як батько я переживав. Крім того, я усвідомлював, що будуть і подальші силові впливи, бо ж вже було побиття".
Усі слова, які чоловік пробував підібрати, аби переконати сина, не вплинули на рішення Устима.
Я казав: "Сину, ти патріот, українець. Створиш сім'ю, народиш діток, виховаєш їх патріотами. У такий спосіб відбуваються демократичні зміни у суспільстві. Правильне виховання – це головне", – переповів свої заклики пан Володимир.
Устим же тоді відповідав: "Тату, а якщо ми зараз не вийдемо, то хто ж тоді відстоїть Україну?".
Йшли дні, тижні, місяці. Молодший Голоднюк і не думав повертатися додому. Аби переконати його змінити рішення, батько хлопця вирушив у столицю. У ніч на 20 лютого він приїхав на Майдан. Пану Володимиру не так легко було прорватися через "кордони".
"Мене тоді не відпускали з роботи. Був шалений тиск. Ми виїжджали під чужими прізвищами. На роботі казали, аби я писав заяву про звільнення, а тоді їхав на Майдан", – пригадав чоловік.
Коли ж він під'їжджав до Києва автобусом, то його не хотіли пропускати через імпровізовані блокпости: "Ми не знали, тітушки це чи не тітушки. Ми везли пляшки для коктейлів Молотова, палки. Ми майже всю добу намагалися потрапити на Майдан різними під'їзними шляхами".
Устим не погодився їхати додому. Він попросив не переконувати його. Бо вирішив, що Майдан не залишить.
"Я тоді зателефонував додому і повідомив, що буду теж у столиці, бо не хочу залишати Устима самого", – продовжив пан Володимир.
Син зрадів його рішенню. Він сказав: "Ну якщо ти залишаєшся, то тепер ми точно переможемо. А тоді вже разом поїдемо додому".
"Він вірив у перемогу, я – ні. З того, що я бачив тоді на Майдані, я розумів, що Майдан придушено. Тільки ця їхня жертовність, їхня загибель повернули хід історії", – додав батько хлопця.
Рано-вранці 20 лютого Устим чергував біля Михайлівського собору. Там проривалися тітушки. Пану Володимиру тоді теж не спалося, він ходив Майданом, допомагав з барикадами, носив шини, каміння.
"О 5:00 він здав зміну. Я бачив, як Устим гуляв з дівчинкою за руку. Я ще думав його покликати. Та вони так гарно йшли собі, сміялися, щось говорили", – зазначив чоловік.
Старший Голоднюк того дня періодично зідзвонювався зі сином, аж до моменту, коли після гудків не почув тишу:
"Я ж не знав спершу, що це Іван Бубенчик почав стріляти з філармонії, а беркутята всі почали втікати. Я теж побіг вперед, тоді згадав, що потрібно зателефонувати Устиму. Набрав його, він відповів, що перебуває біля поштамту. Я розвернувся, аби бігти до нього. Він у той час прямував до мене. Ми розминулися. Устим побіг нагору. Я вернувся, під мостом барикаду переносити. Потім знову зателефонував йому, син сказав, що біля Жовтневого. Відповів, що біжу до нього. Вже на місці я побачив метушню. Там носили поранених, була кров. Набираю сина – телефон мовчить. Приблизно об 11:00 мені подзвонили з дому, побачили у стрічці новин інформацію про загибель збаражчанина".
Після цього пан Володимир вже нічого й не носив, "зів'яли руки й ноги". Його Устима вбили. "Я відчував це. Хоча, коли він трубки не брав, я гнав від себе такі думки, але відчуття погане було, холод такий", – пригадав чоловік.
Куля увійшла хлопцю в потилицю, пробила блакитну миротворчу каску і вийшла над правим оком.
"Рабів до раю не пускають" – останній допис, який хлопець зробив у мережі.
Додому Устима привезли вночі. Його зустрічали багато-багато людей, – з прапорами, вогнем запалених шин.
Поховали хлопця у рідному Збаражі, під кущем калини на центральному кладовищі біля могил Січових Стрільців. На прощанні були десятки священників, тисячі людей. Вони віддавали шану Герою!
Повне інтерв'ю Володимира Голоднюка на "24 каналі".
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Оголошення
09:14, 27 листопада
163
16:24, 19 листопада
12:56, 22 листопада
14
13:32, Сьогодні
2
08:31, 22 листопада
95
live comments feed...
Коментарі