8-й день: відчуття наче пройшло 8 років

Потихеньку починаємо жити по-новому: спати у взутті, в одязі, носити з собою найнеобхідніше, читати новини, а не книжки, дивитись відео обстрілів, а не фільми.

Але те, що спочатку здається складним, потім стає буденним. Тепер бункери стали сьогоденними житловими комплексами. Там вже реєструються шлюби, народжуються діти, знайомляться люди, готується їжа, плетуться маскувальні сітки. Ви б колись могли собі уявити, що українці настільки згуртовані?

Що ми можемо все робити разом, не розділяючи західну і східну Україну? Що людина, яка тебе бачить вперше, може нагодувати, прихистити та заспокоїти? Це, на жаль, наші реалії. Але навіть на фоні цієї катастрофи ми маємо і будемо шукати позитив.

Позитив у хмарах у вигляді ангела в небі над Києвом, у новоспеченому чотирилапому «поліцейському» на ім’я Байрактар, у тому, що двом маленьким діткам, рідні яких загинули, знайшли нових батьків. Якими б важкими не були часи, завжди є привід для посмішки. І нехай він буде у кожного, його лиш треба побачити!