Конфлікт інтересів: чому газифікацію одного з сіл Тернопільщини вважають безнадійною справою?

Минули ті часи, коли в основному за рахунок колишніх колгоспів і частково коштом людей до населених пунктів і житлових будинків селян підводили блакитне паливо.

Ті, хто був на той час спритнішим і розторопнішим, швидко зорієнтувавшись у ситуації та перевагах газу над дровами і вугіллям, відшукали фінанси й вже давно, ще від початку 90-х років минулого століття, користуються благами природи.

Розмови про газифікацію Підлісного Монастириського району точилися серед людей ще тоді, але надія втілити їх на практиці з'явилася відносно недавно, коли постало питання, що робити з розпайованим майном, яке залишилося селянам у спадщину від колишнього колгоспу імені Лесі Українки, пише газета Свобода. Господарство, яке після роз'єднання з Горожанкою очолив Василь Гринишин, залишилося хоч і маленьким, але доволі економічно міцним. Не лише завдяки родючим землям, а насамперед людям, які сповна віддавалися роботі, множили статки господарства і в яких уже після так званої реформи у сільському господарстві не піднялася рука розтягнути збережене майно у власні закамарки. На відміну від багатьох інших тут думали про майбутнє - а раптом ще пригодиться... Дбав про його збереження і наступник Василя Іляровича, уже покійний Микола Шаган. Тому, коли земельні паї селян Підлісного взяло в оренду ДП "Ямниця " і постало питання про майно, людям було що запропонувати покупцеві. Сторгувалися за 60 відсотків його вартості, що на фоні 25-30 в інших господарствах дало можливість і перший поштовх для того, щоб серйозно задуматися про газифікацію села. Спочатку була пропозиція від покупця здійснити розрахунок не грошима, а послугами з підведення газу, але, по-господарськи все прорахувавши, вирішили створити громадську організацію, відкрити в банку рахунок. Щоправда, як з'ясувалося пізніше, виготовлення технічної документації івано-франківськими проектантами обійшлося їм утричі дорожче, ніж аналогічні послуги тернопільських фахівців. Чому саме їм доручили цю справу? Одна з причин полягала в тому, що підвідний газопровід до Підлісного потрібно тягнути від сусідів з Яблунівки, що на Івано-Франківщині. Згодом у проект довелося вносити зміни, оскільки майбутньою газифікацією зацікавилися громади ще кількох сіл нашої і сусідньої областей.

Не будемо описувати усі пороги, які довелося оббити нинішньому сільському голові Ганні Петльованій і її попереднику Василю Озьмінському. Чимало наслухалися вони і від місцевих скептиків, а такі є у кожній громаді. Інколи від розпачу хотілося опустити руки, але остання розмова громади, яка відбулася у Підлісному якраз на Вознесіння з головою правління ПАТ "Тернопільгаз " Олегом Караванським, першим заступником голови райдержадміністрації Василем Гринишиним, начальником Монастириської дільниці Бучацького УЕГГ Степаном Козаком, вселила віру навіть у тих, хто вважав газифікацію села справою безнадійною.

Звичайно, стартового капіталу, отриманого від продажу майна, надто мало для того, щоб кожна оселя змогла користуватися природним газом, та головне в іншому - зроблено перший практичний крок для реалізації задуманого і на півдорозі уже ніхто не зупиниться. На зборах сільський голова Ганна Петльована назвала кілька варіантів залучення коштів, які цілком під силу реалізувати.

Проблема виникла в іншому. Через сусідів з Горожанки, яким, на відміну від підліснян, продавати з майна нічого - тваринницькі ферми, тік, тракторна бригада тощо просто щезли з території села, ніби їх там ніколи й не було. У зв’язку з тим, що діаметр газових труб, закладених у технічну документацію, враховував перспективу і її газифікації, то через Підлісне потрібно прокладати в спільну траншею вже дві труби, одна з яких мала б йти на Горожанку. Враховуючи це, а також початок робіт уже найближчим часом, відсутність коштів у горожанців може спричинити ситуацію, коли окремі роботи з проведення газифікації для них призведуть до значного подорожчання.