У Тернополі живе другий Страдіварі

Розгадати секрет Страдіварі. Таку мету поставив перед собою житель Тернополя. Роздивляючись трофей батька часів Другої світової війни, Олександр Гаврилюк побачив на скрипці клеймо майстра.

Чи справді це витвір генія - невідомо, адже на експертизу потрібні чималі кошти. У Чехії і Німеччині у 19-20 століттях ходили сотні підробних інструментів.

Утім, натхненний ім'ям легендарного майстра, чоловік вирішив почати виготовлення власних інструментів навіть попри те, що ніколи цій справі не вчився.

"Колись мені казали, що то як вроді в Космос полетіти, скрипку зробити", - розповідає  ТВі майстер.

Олександр Гаврилюк ніколи не вчився професійно майструвати скрипки. Хоча як грати, йому показував у дитинстві батько. Перший інструмент робив рік. Щодня приділяв увесь вільний час. Жодних електричних пристроїв - усе тільки руками.

"Проробив його і зачистив, зачистив, зачистив…. І так візьмеш його пальцями, що воно має так би як дзеркало, блиск такий має. Шліфовка є", - розповідає Олександр Гаврилюк, майстер.

Перша скрипка вдалася. Кілька місяців відпочив і взявся за другий інструмент. Щоб було легше - привіз із села старовинний дідівський верстат. Секретів майстрування пан Олександр не має. Каже: треба лише добре витримане дерево. Матеріал взяв зі старих вуликів.

"Повинно 8-10 років не менше. А хто буде ждати? 10 років, то життя проходить. Треба десь відшуковувати. Оце, то з пасіки", - каже він.

Надихнула пенсіонера на майстрування батьківська трофейна скрипка. Як роздивився ближче, то побачив усередині надпис - Антоніус Страдіваріус Кремона і рік.

"Це фронтова батькова скрипка, яку він яким чином ми не знаємо, но він її десь роздобув в Бреславі, це колишня Німеччина", - пригадує пан Гаврилюк.

Чи справді Страдіварі - пан Олександр не знає. До спеціалістів скрипку не возив та й на спеціальну експертизу треба чималих грошей. Ідентичністю скрипки чоловік не переймається, а пишається тим, що сам зміг виготовити інструмент.

Першу зроблену своїми руками скрипку подарував онуці. Друга, яку тільки взявся майструвати - для ще одного онука.

"Я граю, а він каже: дай мені-дай мені. Та й бере смичок. Я йому ложу скрипку на ліжко, він там трохи поводить по струнах", - розповідає старша онука Софія Гаврилюк.

Пан Олександр планує, поки вистачить здоров’я, весь вільний час приділяти майструванню. І як справжній митець свої інструменти підписує. На деці є прізвище, рік виготовлення і місце. А ще спеціально ставить хрест. Бо вважає, що скрипки - це живі істоти, які мають голос, серце і душу.