Дівчина, яка має обмеження у рухах рук і ніг, малює, тримаючи олівець у роті. Хто допомагає дітям-сиротам на Тернопільщині?

Побутує думка, що для дитини краще погана сім’я, аніж хороший дитячий будинок чи інтернат. Так це чи ні – вирішувати світилам педагогіки. А мене задуматися над цим питанням змусила розмова з жінкою, яка у свій час працювала в одному з інтернатських закладів для дітей, від котрих відмовилися батьки та котрі прикуті до ліжка.

Довго моїй співрозмовниці там працювати не довелося – не витримала морально. “Уявіть закриті палати, де лежать бідолашні хворі фізично і психічно діти. Їх майже не піднімають. Їхні понівечені патологіями і хворобами тільця вкриті ранами від пролежнів. Не можу стверджувати, що там і нині так, але на момент моєї праці так було. Навіть коли до інтернату прибувала поважна комісія чи журналісти, то показували те, “що можна”. Був випадок: приїхали з телебачення знімати, як лікують хворих дітей за допомогою іпотерапії. А в інтернаті коні, призначені для іпотерапії, виконували роботу звичайних коней – орали, возили вантажі і т.д. Для сюжету вивели коня і посадили на нього дитину з інтернату. Хворе дитя перелякалося і зайшлося плачем, бо вперше побачило коня. Протестувати чи обурюватися я чи хтось із інших небайдужих працівників не могли, бо розуміли, що то буде наш останній день роботи”, — розповіла Новій Тернопільській газеті співрозмовниця. Нині ця жінка має іншу роботу, а у вільний час займається волонтерством.

У ЗМІ неодноразово наголошують на проблемі штучної закритості інтернатських закладів. Високі паркани і охорона. Система закритого закладу, де правлять бал так звані опікуни людей з обмеженими можливостями. Це клітка, з якої нереально вибратися колись покинутим дітям, а тепер уже дорослим людям, котрі не з власної волі та в абсолютній більшості всупереч своєму бажанню потрапили в жорна нищівної інтернатної системи.

Між тим, незважаючи на недофінансування сиротинців із бюджетів територіальних громад областей та мізерну оплату праці їх працівників, у деяких закладах щоденно безкорисливо дбають про вихованців, часто змушені самостійно шукати доброчинної підтримки. Добрим прикладом є співпраця одного психоневрологічного інтернату з Івано-Франківщини та сестер-непорочниць із Язловецького монастиря, що на Бучаччині.

“Ділитися добром – насущна потреба кожної нормальної людини. Тамтешній отець запросив мене, аби я подивилася, як вони працюють з дітьми. Запропонував також заїхати до інтернату. Серед хворих дітей я побачила хлопця, який дуже вирізнявся – вільно почувався і не виглядав на хворого. Я навіть подумала, що то син однієї з працівниць, та отець сказав, що хлопчик, якого звуть Михайликом, вихованець закладу. Я була шокована цим і попросила директора, аби хлопчина зміг поїхати на деякий час з нами до Язловця — відпочити, хоч трохи відійти від тих обставин і оточення, в яких змушений перебувати, — розповідає сестра Юлія. — Він пробув у нас понад два тижні. Наступного разу, коли ми приїхали забрати його знову на канікули, директор запитав, чому ми беремо тільки Михайлика. Запропонував узяти ще когось. Ми, незважаючи на те, що це буде трохи важко, взяли з собою ще Яну і Улянку. А три роки тому взяли ще більше дітей. Ми не можемо їм відмовити, бо бачимо, як вони тягнуться до нас, скучають за нами. Звісно, хотілося б ще багатьом дітям надати допомогу, але робимо, скільки можемо. Це добро маленьке, але для дітей — велика радість”.

Сестра Юлія каже, що у питанні коштів на благочинність стараються власними можливостями, шукають помочі у людей доброї волі. Нещодавно звернулися за допомогою до львівського “Карітасу”, сподіваються на позитивний результат. “Наша ідея і турбота — здобути кошти. Зрештою, дітям багато не треба. Ми раді, коли нам допомагають із вбранням для сиріт. Стосовно дітей, що сьогодні тут, то за одягом для них ми зверталися до Польщі. Отримали також візочок – це дуже важливо, бо маємо його на запас для потребуючих дітей”, — говорить сестра Юлія.

Трьом сестрам — Юлії, Тетяні та Симоні — допомагають волонтери, які полишають всі свої справи, і поки в монастирі вихованці інтернату, вони також тут. Скажімо, Аня із села Трибухівці навчається в Чортківському медичному училищі. Свої канікули дівчина присвячує волонтерству. Люба кожну відпустку посвячує цій добрій справі. Катя навчається на кухаря, тож проходити практику вирішила на монастирській кухні. “Колись сестри виконували всю роботу самі – допомагали підопічним причесатися, помитися… Тепер це робимо ми, а вони мають більше часу на виховну і духовну роботу”, — кажуть дівчата.

Своїх підопічних сестри тепло і ніжно називають дітьми, незважаючи на те, що вони вже вийшли з того віку: комусь 18, а комусь уже за 30… Михайлик мріє про власну родину, хоче сам на себе заробляти і працювати охоронцем. Щоб бути сильним, він бігає і тренується, успішно закінчив звичайну школу, розуміється на комп’ютерах. Хлопець вірить, що його мрії здійсняться, незважаючи на те, що він мешканець закладу, назва якого вже сама по собі звучить як вирок.

Сестри з монастиря клопочуться про комп’ютер для Улянки. Незважаючи на обмеження у рухах рук і ніг, дівчинка наділена талантом живописця, тож малює, тримаючи олівець у роті. Їй подобається також комп’ютерна графіка, в якій мріє вдосконалюватися. Улянка, Яна та інші діти стверджують, що візити до язловецьких сестер — світлий промінчик у їхньому житті. Тут вони розкривають себе, свої приховані здібності, вчаться бачити і розуміти світ, що за межами інтернату.

siroti
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Працівники Тернопільського відділу поліції встановлюють місце жителя обласного центру, Музики Олега Андрійовича, 1994 року народження. До правоохоронців звернулася мати зниклого, яка повідомила, що її син напередодні вийшов з дому та не повернувся. Прикмети зниклого: ріст 160 см, худорлявої тілобудови. Був одягнений в вельветову куртку, чорну шапку, світлі джинси та темно-коричневі туфлі. Усіх, хто бачив зниклого або володіє будь-якою інформацією про його...
Суспільство
68-річну Ольгу Рибалко знайшли на вокзалі у Франківську завдяки Фейсбуку та небайдужим дівчатам. Жінка втратила пам'ять. Про все це в соцмережі написала донька жінки Тетяна Сидорова. "Мама знайшлась! Ось вона  - чарівна сила Фейсбуку! Сьогодні нашій сестрі подзвонили двоє дівчат з Івано-Франківська: Аліна і Христина. Сказали, що на вокзалі в Івано-Франківську до них підійшла жінка і попросила знайти Юлю Рибалко або Яну Гайворонську. Сказала, що вона загуби...
Пригоди
20 лютого до рятувальників надійшли 3 повідомлення про виявлення 6 боєприпасів часів Другої світової війни. Зокрема, в с. Мала Лука Гусятинського району, на присадибній ділянці, під час проведення господарських робіт знайдено артилерійський снаряд, калібром 76 мм, часів Другої світової війни. На аналогічний боєприпас та мінометну міну, калібром 66 мм натрапили жителі с. Личківці Гусятинського району, на місцевому пасовищі. А в с. Язловець Бучацького району...
Пригоди
Замість сірих стін – яскраві картини. Мешканці багатоповерхівок об’єднуються, щоб прикрасити свої домівки. Журналісти Тернопіль1 дізналися історію про два будинки на вулицях Карпенка та Дружби, які вже прикрасили малюнками.  Під’їзд будинку на вулиці Дружби видно здалеку. Пройти повз просто неможливо. Картина ошатної селянської хати змушує зупинитися і навіть зробити фото. А створення такої краси ініціювали самі мешканці багатоповерхівки. Вони зібрали кошт...
Суспільство
Працівники Бучацького відділення поліції розшукують мешканця села Старі Питликівці, Бобика Романа Григорійовича, 1981 року народження. На лінію «102» надійшло повідомлення про те, що 18 лютого житель району вийшов з дому та не повернувся. Його місце знаходження невідоме. Прикмети зниклого: на вигляд 30-35 років, ріст 165-170 см, худорлявої тілобудови, волосся темне.  Був одягнений в штани та куртку синього кольору, коричневі черевики.  Усіх, хто бачив зник...
Кримінал
На Тернопільщині затримано організатора злочинної групи, що шахрайським способом заволоділа коштами громадян, на суму 1 млн грн. Правоохоронці розшукали та затримали організатора злочинної групи, яка впродовж 2015 року в Тернополі під приводом укладення договору фінансового лізингу, заволоділа коштами громадян на загальну суму близько 1 млн. гривень, повідомляє прес-служба прокуратури Тернопільської області. Хоча організовану групу правоохоронці викрили ще...
Суспільство
Жителі Тернопільщини приєднуються до Всеукраїнської молитовної акції «Вервиця на захист ненародженого життя».3-го березня о 19.00 в Архикатедральному соборі організовують молитву за те, щоб в Україні відмовилися вбивати ненароджених дітей через аборти.Акцію організовує громадська організація «Колиска життя». Окрім цього, представники цієї організації навчають, як планувати сім’ю.«Лише година спілкування із консультантом може змінити життя сім’ї, адже мова...
Пригоди
На Теребовлянщині вовки вийшли на полювання. Хижаки з’являються у лісах, де їх ніколи не бачили. Впритул підходять до осель, заходять на подвір’я та навіть нападають на людей. Другий рік поспіль зграї сіроманців господарюють у кількох районах і біда в тому, що на подвір’я заходять тварини, хворі на сказ. Днями за дві години хвора вовчиця покусала 18 собак із двох сіл та напала на чоловіка. "Дід звідси вийшов, щоб відігнати, думав, що то песик зайшов",- роз...
Герої Небесної Сотні з Тернопільщини
Василь Мойсей був мешканцем міста Луцька Волинської області. Народився у с. Зубрець Тернопільської області. На Волинь приїхав навчатися, бо тут живе його брат. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку на 4-му курсі. Був щирим патріотом, націоналістом. Мріяв про гідне майбутнє для своєї країни. “Краще вмерти вовком, ніж жити псом”, – це статус Василя Мойсея у соціальній мережі. “Хотів трьох дітей мати: одне за тата, одне за маму і третє ди...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!