“Куплені” сесії: тернопільський студент скаржився, що сесія разом із курсовою роботою вартувала йому 400 доларів

Нещодавно повертався додому з Тернополя. Переді мною сиділи двоє студентів-односельчан, які навчаються в різних вишах Тернополя.

Обидва розповідали про свої останні сесії перед отриманням диплома бакалавра. Один із них скаржився приятелю, що сесія разом із курсовою роботою вартувала йому 400 доларів. Особливо шпетив одного викладача, в якого довго не міг залік скласти. Я спочатку навіть зрадів, що є ще в нас принципові викладачі, які визнають лише знання студента. Та, на жаль, з подальшої розмови дізнався, що викладацька «принциповість» просто мала свою ціну. В тому випадку вона вартувала 400 гривень, пише Вільне життя плюс.

Щоправда, згаданий спудей не без щирої заздрості відгукнувся про свого приятеля, який систематично добре вчився і складав іспити без грошей. Зауважив тільки одне: у його групі з 25 студентів таких лише троє. Друг же сказав, що і в його виші процвітає хабарництво, але сам він мусить вчитися, бо в батьків немає фінансової спроможності «купувати» йому сесії.

Від таких розмов молодих людей стає і сумно, і страшно. Головна причина цієї тотальної корупції у вишах, як на мене, — це соціальна безвідповідальність батьків. Розумні батьки пошлють дитину на платне навчання, але ніколи не «купуватимуть» їй сесію. Вони неодмінно скажуть: «Або вчися, або іди працювати». Так вони не ламатимуть своєму нащадку життя. Нині всі бачать, що випускникам вишів з дипломом, але без фахової підготовки та елементарних знань дорога на престижну роботу закрита. Візьміть будь-яку газету з оголошеннями й неодмінно натрапите на текст «На роботу потрібен такий-то спеціаліст. Випускникам такого-то вишу прохання нас не турбувати».

Щоправда, часто батьки гарують за кордоном, аби їхнє чадо вчилося у виші. А молода людина, яка з дитинства не бачила тягаря батьківської праці, лише користується їхніми грішми. Бо, що не кажіть, той, хто виріс із батьками, цінує більше зароблену ними копійку. Решта ж тринькають гроші на сесії, у кращому разі. Отак і полегшують собі студентське життя, ускладнюючи тим самим майбутнє. Думаю, не раз вони розкаюватимуться за свої вчинки, за бездумність і лінощі, та вороття вже не буде.

Ще наші батьки дуже люблячі, але не позбавлені авторитарного самодурства. Заробивши за кордоном гроші, вони досить часто не звертають уваги на здібності, професійні нахили та бажання свого чада. Розповім про один випадок, який трапився з моїм знайомим, котрого знаю ще зі школи. Хлопчина хотів вступати у столичний університет культури, бо мав відповідні здібності. Проте батьки вирішили, що професія лікаря є «престижнішою», і змусили юнака вступити в медичний виш.