Тисячі смертей: тернополянка та її чоловік з Сирії розповіли, як бойові дії закрили для них кордон

Останні події Сирії навіюють тривогу: тільки й чути: «світ на порозі Третьої світової війни», «Близький Схід нагадує порохову бочку, до якої простягнутий палаючий бікфордів шнур», «військове вторгнення США неминуче»…

Усе через злочинне застосування хімічної зброї неподалік Дамаска. Сирійський лікар Ніязі Хабаш оприлюднив жахливе відео про страждання потерпілих. США готуються завдати удару по антидемократичному режиму в цій країні, а експерти все частіше справжньою причиною конфлікту вважають банальний перерозподіл економічних впливів серед світових країн-лідерів. Сирійська влада обіцяє в разі зовнішньої агресії жорстку відповідь.

Про те, що нині відбувається у Сирії, «Нова Тернопільська газета» запитала у тернопільського сирійця Ахмеда Маарі та його дружини Оксани, про історію знайомства яких наша газета писала свого часу.

«Не знаю, хто винен, але мій народ страждає…»

Подружжя Маарі уже шість років мешкає у Києві, але Тернопільщина, як зізнається, завжди залишається для них найріднішою. Ахмед закінчив Тернопільську медичну академію, нині працює кардіохірургом у Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. Амосова, є медичним радником благодійної організації, Оксана займається адвокатською діяльністю. У подружжя підростає 3-річний синочок Олександр.

— Твої земляки потрапили до нас, — кажуть співробітники Ахмеду, коли хтось з Тернопільщини звертається до інституту за допомогою.

Ахмед не цурається тернополян: багатьох особисто оперував, чимало земляків зупинялися в київському помешканні подружжя.

Нині вся увага Маарі прикута до подій на його батьківщині. Родом чоловік з містечка Ідлібл, що за 300 км від столиці країни — Дамаска, неподалік Туреччини. Ахмед походить з багатодітної сім’ї — батьки народили і виховали 16 дітей, усі нині мешкають в різних куточках країни. Батько помер кілька років тому, тож матір мешкає сама.

— Звичайно, дуже хвилюємося за рідних, за Сирію, адже за останніх майже двадцять днів, відколи з’явилася інформація про застосування хімічної зброї, не маємо жодної звістки від них — у країні заблоковані мобільний зв’язок та інтернет, — каже Ахмед Маарі. — Телеканали показують страшні кадри про тисячі смертей… Скупі відомості маю від друзів, які спілкувалися з рідними в Сирії, вони запевняють, що все це правда. Я лікар, а не політик, тож не можу давати оцінку цим діям, але якщо гинуть невинні люди, то це — злочин. Мені шкода свого сирійського народу, простих людей, які стали жертвами великої політики.

Ахмед згадує ще недавні роки, коли у країні панував мир і спокій, тоді подружжя часто гостювало у рідних.

— Уже 2,5 року у Сирії триває гостра боротьба між опозицією та нинішнім президентом Асад Башаром, — переповідає події останніх років. — По усій країні точаться жорстокі бойові дії, у результаті яких загинуло понад сто тисяч людей. У мене велика родина, адже лише племінників близько сотні — усім не сховатися, не втекти, та й ніхто з них не захотів би покинути рідну землю. Близько сорока моїх родичів загинули, це здебільшого молоді люди. Не вцілів і наш батьківський дім, та й загалом багато сирійців нині залишилися без даху над головою. Мій народ переживає велику трагедію…

«Своєю гостинністю сирійці нагадують галичан»

У мирний час пані Оксана з чоловіком навідувалися на його батьківщину. Тернополянку там дуже радо вітали, тому у неї тільки найприємніші спогади про сирійців та їхню країну.

— Сирійці, з якими я зустрічалася, — надзвичайно толерантні й добрі люди, своєю гостинністю нагадують галичан, тож почувалася я там надзвичайно комфортно, — розповідає жінка. — Хоча сирійці мусульмани, та мені ніхто ніколи не нав’язував своїх переконань. Бувало, батько чоловіка читав Коран, а я поруч — Біблію. Рідні мого чоловіка — благородні щирі люди, вони нащадки арабського філософа і поета Маарі. Ще кілька років тому у Сирії панувало спокійне стабільне життя, місцеве населення було задоволене соціальним рівнем: комунальні послуги, проїзд, харчі — все це коштувало мізер. Чимало людей мали приватний бізнес, добре заробляли, могли відкладати. Навіть на державних роботах непогано заробляли. Для прикладу, подружжю — вчительці і директору школи — цілком вистачало зарплатні, щоб утримувати чотирьох дітей та ще й заощаджувати.

Родина Ахмеда була досить заможною — мала свої оливкові та фінікові сади, нині ж почувається значно гірше. Та навіть у такі нелегкі часи ділиться з біднішими у їхньому містечку — сирійці дуже дружний народ, ніколи не залишають одні одних у біді.

— Що там, три години літаком і — в Сирії, але бойові дії закрили для нас кордон, вірю і молю Бога, що це ненадовго, сподіваюся, світові лідери не допустять початку війни у країні, яка й без того вже натерпілася, — каже пані Оксана. — Коли твої рідні в епіцентрі таких страшних подій, по-справжньому розумієш важливість миру у світі.