Великі суми грошей і тисячі кілометрів: як живуть тернопільські емігранти

Сьогодні рідко яка сім’я обходиться без фінансової підтримки родичів, що працюють у далеких країнах. Щораз більшає і тих, кого торкнувся інший, менш приємний бік заробітчанського життя.

Люди перестали чекати приїзду із чужини батьків чи бабусь. Бо для багатьох це вже не так рідні та близькі як вигідне джерело прибутку. Та й заробітчанам буває важко повернутися до тієї, старої реальності.

Нарікання цієї старшої жінки переходять із уст в уста. Добру частину її життя вкрало заробітчанство. За кілька років після від’їзду спився і трагічно загинув чоловік. Потім сім’ї єдиного сина захотілося більше грошей — разом із дружиною взялися наймитувати у теплій та сонячній країні. Жінка приїхала до України, коли літа повернули на осінь. Кликала на Батьківщину і найрідніших, бо за півтора десятка років надбали вже два особняки у селі й простору квартиру в обласному центрі. А ті... не на жарт образилися, бо вважають, що їхня матір-пенсіонерка ще могла би заробляти й заробляти, а так б’є байдики в злиденній Україні. Добре, що хоч не забувають телефонувати раз на місяць — цікавитись, як просувається облаштування заміської оселі, пише  Вільне життя плюс.

А буває і гірше. Як у моєї колишньої сусідки. Усі сили віддавала вибагливим роботодавцям, а гроші — рідним дітям. Лиш коли підкралася важка хвороба і без постійного медичного нагляду було не обійтися, придбала зворотний квиток. Вдома її ніхто не чекав: ні дорослі й замолоду непрацюючі дочка із зятем, ні двійко внучок-близнят. Захищалася заспокійливим від постійних докорів, шпильок та звинувачень десь зо тиждень, згодом почало здавати серце. Довелося при живих дітях знімати кімнату в іншому мікрорайоні.

Роки і відстань невблаганно відчужують тих, котрі колись були найближчими людьми в світі. Донька наважується брати у старенької матері плату «за догляд»: побілку старої хати та упорядкування літньої кухні. Окремим рахунком вписує суму за витрачені миючі засоби... Батько не може порозумітися із сином, бо востаннє повноцінно спілкувався з дворічним хлопчиком, коли той уважно слухав улюблену казку, а тепер зверхньо просить не втручатися в чуже особисте життя. Тяжких випробувань не витримує навіть багатолітнє кохання: заробітчанська розлука поселяється у серцях ревнощами, образами, непорозуміннями.

Великі суми грошей і тисячі кілометрів шкодять людям. На жаль, на початку дев’яностих мало хто із заробітчан задумувався над цим. Не до того було: хотілося забезпечити рідних найнеобхіднішим. Ніхто і гадки не мав, що у тому, достойнішому житті багатьом із них місця не вистачить...